Постанова № 70339767, 16.11.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

16 листопада 2017 р. Справа № 820/4849/17

Харківський окружний адміністративний суд у колегіальному складі:

головуючого судді - Сагайдака В.В.

суддів - Заічко О.В., Шляхової О.М.,

при секретарі судового засідання - Савчук С.С.,

за участю:

представника відповідача та третьої особи - Коваленко Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, у якому просить суд: скасувати наказ Державної міграційної служби України №193 від 21.07.2016 в частині, що стосується гр. Республіки В'єтнам ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказ відповідача, яким скасовано рішення відділу ГП та ІС УМВС України в Харківській області від 23.12.2002 про документування посвідкою позивача є незаконним та таким, що порушує права, свободи і законні інтереси іноземця та його право на постійне проживання в Україні у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Від представника позивача через канцелярію суду 16 листопада 2017 року надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги позивач підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Державної міграційної служби України та третьої особи Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області в судове засідання прибув, проти заявленого позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях.

У наданих до суду письмових запереченнях представник відповідача та третьої особи зазначив, що ГУ ДМС України в Харківській області проведена перевірка матеріалів особової справи громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 щодо документування посвідкою на постійне проживання в Україні. У ході перевірки встановлено, що на момент звернення позивача із заявою щодо отримання посвідки, норма Закону, котра надавала іноземному громадянину право отримати посвідку без дозволу на імміграцію, втратила чинність. Виходячи з вказаного, позивач не мав права на документування посвідкою із зазначеної підстави, а отже, оформлена йому посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 26.12.2002 є недійсною та підлягає вилученню.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, колегія суду встановила наступне.

Згідно матеріалів справи, громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, прибув в Україну в 1989 році для працевлаштування на ВАТ "Світло Шахтаря" за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.1981 року (а. с. 55).

Позивач з 2002 року здійснював підприємницьку діяльність, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи №04058858Ф0071097 від 05 вересня 2001 року (а. с. 52).

ОСОБА_1 25.11.2002 звернувся до ВГП та ІС УМВС України в Харківській області з клопотанням щодо видачі йому посвідки на постійне проживання.

За результатами розгляду вказаного клопотання, керівництвом ВГП та ІС УМВС України в Харківській області 23.12.2002 прийнятий висновок про документування громадянина СРВ ОСОБА_1 посвідкою на проживання в Україні на підставі п.4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону України "Про імміграцію"(а. с. 63).

Тобто, за вказаним висновком рекомендовано документувати громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 посвідкою на проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 26.12.2002 з терміном дії до 25 грудня 2004 року (а. с. 76).

Висновком ВГІРФО УМВС України в Харківській області від 23.09.2004 громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 документовано посвідкою серії НОМЕР_2 від 23.09.2004 терміном дії "безстроково".

У зв'язку з досягненням 45-річного віку позивач звернувся до ГУ ДМС в Харківській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання.

Під час проведення перевірки ГУ ДМС в Харківській області встановлено, що висновок прийнятий ВГП та ІС УМВС України в Харківській області від 23.12.2002 про документування громадянина СРВ ОСОБА_1 посвідкою на постійне проживання в Україні на підставі п.4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону України "Про імміграцію", суперечить вимогам міграційного законодавства.

Відповідно до висновку про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання ГУ ДМС в Харківській області від 10 червня 2016 року, дозвіл на імміграцію за вищевказаною нормою мають іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні (а. с. 30).

Тобто, остання дата звернення з відповідною заявою - 7 лютого 2002 року, оскільки з 8 лютого 2002 року абзац 4 п.4 розділу V "Прикінцевих положень" Закону України "Про імміграцію" втратив чинність. Натомість позивач звернувся із заявою 25.11.2002, тобто після закінчення строку, вказаного в Законі України "Про імміграцію".

На підставі висновку ГУ ДМС в Харківській області від 13.04.2016, ДМС України наказом №193 від 21.07.2017 скасовано рішення відділу ГП та ІС УМВС України в Харківській області від 23.12.2002 про документування посвідкою на постійне проживання громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1. Видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 26.12.2002, серії НОМЕР_2 від 23.09.2004 та серії НОМЕР_3 від 11.06.2015, визнати недійсними та такими, що підлягають вилученню (а. с. 7).

Позивач, не погодившись з останнім, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суду виходить з наступного.

Як підтверджено матеріалами справи, видача посвідки на постійне проживання позивачу здійснювалась відповідно до абз.4 п.4 розділу V Прикінцеві положення Закону України "Про імміграцію", згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання самостійно визнані міграційним органом та зазначені у висновку.

З моменту документування позивача посвідкою на постійне проживання не виникло нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію. Відповідачем та третьою особою у справі зазначені обставини не наводяться і документально не підтверджуються.

На думку відповідача та третьої особи, на момент звернення ОСОБА_1, положеннями законодавства України не передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до абз.4 п. 4 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки позивач звернувся після передбаченого законом шестимісячного терміну.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України №2491-ІІІ від 7 червня 2001 року "Про імміграцію " (далі - Закон №2491-ІІІ, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Згідно статті 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

За змістом ч.15 ст.4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Згідно п.4 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію.

Механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання передбачений Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженим Постановою КМ України №251 від 28.03.2012 (далі - Порядок №251).

Пунктом 17 Порядку №251 передбачено, що рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі: 1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; 2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; 4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів; 5) коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання); 6) інших випадках, передбачених законами.

У висновку ГУ ДМС України в Харківській області від 10.06.2016 не вказано жодної з переліку вищезазначених підстав для прийняття рішення про відмову в оформленні посвідки на постійне проживання в Україні.

Відповідно до пункту 11 Порядку №251, за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) або не більш як 15 днів (для оформлення посвідки на тимчасове проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступником Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником. У заяві робиться відмітка про прийняте рішення або зазначаються причини відмови у видачі посвідки.

Судом встановлено, що при наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні відділ ГП та ІС УМВС України в Харківській області проводив перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувався положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Проте, ГУ ДМС України в Харківській області обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку від 10.06.2016, на підставі якого ДМС України наказом №193 від 21.07.2016 скасовано як рішення відділу ГП та ІС УМВС України в Харківській області від 23.12.2002, так і видані на підставі такого рішення посвідки позивача на постійне місце проживання в Україні.

Згідно положень ст.12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

При цьому, відповідачем не враховано, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений ст.12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавство не передбачено.

Крім того, Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України, лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абз.4 п.4 розділу V Прикінцеві положення Закону України «Про імміграцію».

При розгляді зазначеної справи судом враховано, що на підставі посвідки на постійне проживання позивач тривалий час проживає на території України.

Щодо підстав прийняття рішення про скасування посвідки на постійне проживання в Україні, суд також вважає за необхідне зазначити, що перебування іноземця чи особи без громадянства на території України на законних підставах є визначальним для встановлення його правового статусу.

Колегія суду зазначає, що законодавством України не передбачено підставою для прийняття органом міграційної служби рішення про визнання недійсною посвідки на постійне проживання, пропуск заінтересованою особою шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд дійшов висновку, що наказ Державної міграційної служби України №193 від 28.07.2016 про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання щодо громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, прийнятий з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме: без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення - позивач проживає на території України з 1989 року; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та правами, інтересами позивача; необґрунтовано - позивач з 2002 року мав посвідку на постійне проживання в Україні і не порушував законодавство України; не розсудливо - без врахування вимог законодавства про правовий статус іноземців, згідно з яким іноземці мають ті ж права, свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, тобто позивач має сім'ю, житло, працює, а скасування посвідки позбавляє його можливості користуватись правами, наданими державою.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснюється на підставі ст.94 КАС України.

Керуючись ст.94, ст. 58 -163, ст. 186, ст. 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу - задовольнити.

Скасувати наказ Державної міграційної служби України №193 від 21.07.2016 в частині, що стосується гр. Республіки В'єтнам ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470) на користь громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлено 20 листопада 2017 року.

Головуючий Суддя (підпис) Сагайдак В.В.

судді (підпис) Заічко О.В.

(підпис) Шляхова О.М.

З оригіналом згідно. Оригінал постанови знаходиться в матеріалах справи.

Постанова не набрала законної сили.

Секретар судового засідання Савчук С.С.