Постанова № 70339599, 15.11.2017, Харківський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2017 р. № 820/4625/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Волошина Д.А.,

за участю секретаря судового засідання - Маргвелані І.Л.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Гундар Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Харківській області № 5027 від 25.09.2017 "Про проведення фактичної перевірки" магазинів за адресами: АДРЕСА_1; АДРЕСА_2, господарську діяльність організовував та здійснює фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (податковий номер НОМЕР_1).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваний наказ є незаконним оскільки в ньому не зазначено, яка саме інформація в наявності та/або отримана податковим органом в установленому законодавством порядку про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача, Головного управління ДФС у Харківській області, проти позову заперечував, зазначивши, що дії контролюючого органу щодо проведення фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 є правомірними та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України. Також, представник відповідача зазначив, що перед початком проведення фактичної перевірки з направленнями та наказом на проведення перевірок було ознайомлено представника позивача за довіреністю ОСОБА_4, повноваження якого підтверджено довіреністю від 05.09.2017 № 1421 та особу, яка фактично проводила розрахункові операції - продавця ОСОБА_5, про що свідчить її підпис на корінці направлень на перевірку.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 25.09.2017 Головним управлінням ДФС у Харківській області прийнято наказ № 5027 "Про проведення фактичної перевірки", відповідно до якого наказано провести з 26.09.2017 фактичні перевірки магазинів за адресами: АДРЕСА_1; АДРЕСА_2, господарську діяльність в яких організував та здійснює фізична особа-підприємець ОСОБА_3, за період діяльності господарювання з 01.01.2016 по день закінчення перевірки (включно), тривалістю не більше 10 діб.

Як вбачається із наданої до матеріалів справи копії оскаржуваного наказу, підставою для її проведення контролюючим органом зазначено п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України.

27 вересня 2017 року головними державними ревізоромами-інспекторами відділу контролю за виробництвом та обігом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв і тютюнових виробів управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 здійснено вихід до приміщення де здійснює господарську діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_3, на підставі наказу від 25.09.2017 № 5027 та направлень на перевірку № 765, № 766 від 25.09.2017.

Судом встановлено, що копію наказу було вручено продавцю ОСОБА_5, що підтверджується її підписом на направленнях на перевірку (а.с. 36-37).

Крім того, 28 вересня 2017 року головними державними ревізоромами-інспекторами відділу контролю за виробництвом та обігом спирту, спиртовмісної продукції, алкогольних напоїв і тютюнових виробів управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 здійснено вихід до приміщення де здійснює господарську діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_3, на підставі наказу від 25.09.2017 № 5027 та направлень на перевірку № 816, № 817 від 25.09.2017.

Копію наказу було вручено представнику фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 ОСОБА_4, що підтверджується його підписом на направленнях на перевірку (зворотній бік а.с. 36-37).

Не погоджуючись із наказом Головного управління ДФС у Харківській області від 25.09.2017 № 5027 "Про проведення фактичної перевірки" позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірному наказу відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог пп.75.1.3 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок та підстави проведення фактичної перевірки передбачений ст. 80 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 80.1 ст.80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

За приписами положень п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, за наявності визначених підстав.

Підставою для проведення фактичної перевірки є, окрім інших, наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального ( пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України).

Зазначеним пунктом даної статті прямо визначено, що підставою для проведення фактичної перевірки є також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Функції контролюючих органів визначені ст. 19-1 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.19-1 статті 19-1 контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, зокрема: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків; здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері; здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів; забезпечують контроль за дотриманням суб'єктами господарювання, які провадять роздрібну торгівлю тютюновими виробами, вимог законодавства щодо максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких виробів; забезпечують контроль за дотриманням суб'єктами господарювання, які провадять оптову або роздрібну торгівлю алкогольними напоями, вимог законодавства щодо мінімальних оптово-відпускних або роздрібних цін на такі напої; здійснюють інші функції, визначені законом.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пп. 20.1.10 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.1995р. № 481/95-ВР контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України.

Суд зазначає, що Головне управління ДФС у Харківській області є органом ліцензування роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами на території Харківської області.

Враховуючи, що фактична перевірка призначена в рамках здійсненні функцій по контролю за дотриманням вимог діючого законодавства у сфері виробництва і обігу алкогольних напоїв та тютюнових виробів, тобто, у межах повноважень, передбачених Податковим кодексом України та Законом України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що в оскаржуваному наказі на перевірку відсутні підстави для її проведення.

Крім того, суд вважає необґрунтованим посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ було вручено невстановленим особам, які не мали жодного відношення до платника податків або його уповноваженого представника, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення фактичної перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Судом встановлено, що перед початком проведення фактичної перевірки з направленнями та наказом на проведення перевірок було ознайомлено представника позивача за довіреністю ОСОБА_4, повноваження якого підтверджено довіреністю від 05.09.2017 № 1421, копія якого міститься у матеріалах справи, а також особу, яка фактично проводила розрахункові операції - продавця магазину ОСОБА_5, про що свідчить її підпис на корінці направлень на перевірку.

Повноваження продавця ОСОБА_5 підтверджуються фактичними діями з реалізації підакцизних товарів в магазині ФОП ОСОБА_3, а також відомостями про трудові відносини та нарахування заробітної плати, подані останнім у встановленому законом порядку, які містяться у матеріалах справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що контролюючим органом було дотримано вимог статті 81 Податкового кодексу України при здійсненні перевірки позивача.

Також, суд зазначає, що відповідно до п. 80.5 ст. 80 Податкового кодексу України, допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція суддів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже, з наведеної норми Конституції України слідує, що судова юрисдикціям поширюється не загалом на всі суспільні правовідносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

В свою чергу неодмінними елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її обов'язок.

Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Підставою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Виходячи із положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси.

Втім, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваного наказу за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Так, оскаржуваний у даній справі наказ є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом його виконання.

При цьому, як зазначив представник позивача та представник відповідача у судовому засіданні, контролюючим органом фактично реалізована надана оскаржуваним наказом компетенція на проведення перевірки, перевірка проведена та за її результатами складено акт, а відтак підстав для задоволення позовних вимог в суду не має.

Окрім того, згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 24 грудня 2010 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Foods and Goods L.T.D." до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, третя особа Державна податкова адміністрація в Донецькій області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, зазначено, що: платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки; якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду України саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе.

Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Таким чином, з огляду на наведене, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що наказ Головного управління ДФС у Харківській області № 5027 від 25.09.2017 "Про проведення фактичної перевірки" прийнятий контролюючим органом у межах своєї компетенції та у спосіб передбачений чинним законодавством, підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування наказу - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 20 листопада 2017 року.

Суддя Д.А. Волошин