Ухвала суду № 70337966, 12.10.2017, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/16856/14-к

Провадження № 1-кп/761/57/2017

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Циктіча В.М., суддів Лінника О.П., Слободянюка П.Л., за участі секретаря Філь В.В., прокурора Тонканцова Г.О., захисника Панченко А.В., перекладача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадженні № 420 141 001 000 001 66 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190; ч. 2 ст. 289; ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 358; ч. 4 ст. 358 КК України,

у с т а н о в и в :

Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд у кримінальному провадженні № 420 141 001 000 001 66 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні вищевказаних злочинів.

Завершити судовий розгляд до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання обвинуваченого під ватрою не є можливим, тому суд, виконуючи вимоги ч. 3 ст. 331 КПК України, у порядку судового контролю за доцільністю продовження строку дії вказаного запобіжного заходу поставив на обговорення сторін кримінального провадження зазначене питання.

Прокурор наполягав на необхідності перебування обвинуваченого під вартою, оскільки переконаний у наявності раніше заявлених ризиків неправомірної процесуальної поведінки ОСОБА_4

Зокрема, державний обвинувач послався на ризик переховування обвинуваченого від суду, який ґрунтується на приналежності ОСОБА_4 до громадянства іншої країни та відсутності у нього в Україні міцних соціальних зв'язків.

Не виключив державний обвинувач ймовірності, що ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки останній був об'єктом уваги з боку правоохоронних органів інших держав.

Захисник не погодилася з думкою прокурора, заперечуючи проти подальшого тримання обвинуваченого під вартою, оскільки ОСОБА_4 значний час перебуває під дією найсуворішого запобіжного заходу, тривалість судового розгляду вимагає зміни запобіжного заходу на менш суворий.

Обвинувачений погодився з доводами захисника.

Суд, заслухавши доводи сторін кримінального провадження, дослідивши наявні матеріали судової справи, дійшов висновку про таке.

У силу ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК.

На стадії судового розгляду питання продовження строку дії запобіжного заходу безпосередньо пов'язано з встановленням обов'язкової наявності двох складових - чи є достатні підстави вважати, що існує хоча б один з передбачених ст. 177 КПК ризиків, на які вказує прокурор; чи може запобігти існуючим ризикам застосування до обвинуваченого менш суворого запобіжного заходу.

При цьому обґрунтованість підозри не піддається процесуальній оцінці через те, що особі висунуте обвинувачення і суд за наслідками дослідження доказів має вставити поза розумним сумнівом доведеність вини особи.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладений обов'язок застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини та практику ЄСПЛ як джерела права.

Крім того, частиною 5 ст. 9 КПК прямо визначено, що кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.

Прецедентне право Європейської конвенції з прав людини сформулювало підстави, за наявності яких допускається безперервне тримання особи під вартою.

До цих підстав віднесені: наявність ризику, що обвинувачений не з'явиться до суду; вчинить дії, які перешкоджають правосуддю; скоїть інше кримінальне правопорушення; стане причиною громадських заворушень.

Небезпеку переховування від правосуддя не можна вимірювати лише залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою. При цьому необхідно враховувати характер обвинуваченого, його моральні якості, його кошти, зв'язки з державою, у якій його переслідують за законом, його міжнародні контакти («W v Swtzerland», § 33).

Отже, ризик переховування підлягає врахуванню у світлі таких чинників, як характер людини, його моральні принципи, місце мешкання, робота, сімейні зв'язки та будь-які інші зв'язки з країною, у якій ведеться її переслідування.

Неодмінною умовою забезпечення законності подальшого тримання заарештованої особи під вартою є факт подальшого існування обґрунтованої підозри щодо вчинення нею правопорушення.

У той же час ЄСПЛ у справі «Punzelt v Czech Republik» зазначив, що після спливу певного проміжку часу ця умова перестає бути достатньою і судові органи зобов'язані навести додаткові «релевантні» і «достатні» підстави на обґрунтування подовження позбавлення свободи.

Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Clooth v. Belgium» серйозність звинувачень може примусити судові органи помістити обвинуваченого під варту з метою попередження спроб подальших правопорушень. Однак необхідно, щоб цей ризик був очевидним, а захід таким, що відповідає обставинам справи, зокрема, минулому та особі обвинуваченого.

Вказані підстави враховані у кримінальному процесуальному законодавстві України.

Зокрема, згідно з ст.178 КПК суд під час вирішення питання продовження строку дії запобіжного заходу зобов'язаний врахувати ризики неправомірної процесуальної поведінки, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого, наявність у нього родини та утриманців, його репутацію тощо

Вирішуючи питання щодо існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком не можна вважати прогнозовану подію, настання якої розглядається як цілком гарантоване.

Ризик у кримінальному провадженні можна визначити, як певну ступінь ймовірності того, що обвинувачений вдасться до поведінки, яка буде перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.

Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, як достатній фактор для тримання особи під вартою, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності певних позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Надаючи оцінку можливості переховування ОСОБА_4, суд бере до уваги, що обвинувачений є громадянином іншої держави, знаходячись в Україні тривалий час, не легалізував свого перебування у відповідності до чинного законодавства, тобто мешкає в Україні без законних підстав.

Крім того, у разі доведення стороною обвинувачення висунутого ОСОБА_4 обвинувачення, останньому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років, що є вагомим чинником аби спонукати винну особу до дій, спрямованих на уникнення від можливого покарання.

Наведене свідчить, що ризик переховування обвинуваченого від суду не є надуманим, оскільки ґрунтується на реальних фактах.

Суд погоджується з аргументами сторони захисту щодо тривалого перебування обвинуваченого під вартою, однак вважає необхідним зауважити, що тривалість судового розгляду не пов'язана з несумлінністю суду.

Використання обвинуваченим свого права на розгляд справи з початку після зміни складу суду позначилось на процесі судового розгляду, значно його подовживши.

ЄСПЛ у справі «Muller v France» (§44, 21802/93, 17.03.1997) зазначив, що обґрунтовуючи небезпеку вчинення особою нових злочинів, не є достатнім посилання на минуле особи.

З огляду на зазначене, суд враховує, що обвинуваченому інкриміновано декілька епізодів злочинних дій, предметами посягання були грошові кошти у значному розмірі, коштовний мобільний телефон, транспортний засіб великої вартості.

Вказане у сукупністю з відсутністю у обвинуваченого законного джерела доходів певним чином підтверджує застереження прокурора щодо можливого продовження обвинуваченим злочинної діяльності.

Зазначене доводить, що встановлені вище обставини є достатніми для продовження щодо ОСОБА_4 строку дії застосованого до нього запобіжного заходу.

Суд також відмічає, що обвинуваченому запропонований альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, внесення визначеної судом суми коштів є підставою для звільнення обвинуваченого з-під варти.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 177, 183, 184, 331 КПК України, суд

у х в а л и в :

Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 по 11 грудня 2017 року включно.

Визначити обвинуваченому заставу у сумі 2 000 000 (два мільйони) грн., що становить 1 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних громадян.

Застава може бути внесена обвинуваченим, іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на розрахунковий рахунок ТУ ДСАУ в м. Києві (код ЄДРПОУ - 26268059, Банк-одержувач - Державна казначейська служба України в м. Києві, МФО 820172, розрахуноквий рахунок № 37318005112089, призначення - застава для Шевченківського районного суду м. Києва).

У раз внесення застави у визначеному судом розмірі вважається, що до обвинуваченого застосований запобіжний захід у виді застави.

У випадку внесення застави, покласти на ОСОБА_4 такі обов'язки:

-прибувати до суду за першою вимогою;

-не відлучатися з м. Києва без дозволу суду;

-повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться за викликом до суду без поважних причин, не повідомить про причини своєї неявки або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Лінник П.Л. Слободянюк В.М. Циктіч