Постанова № 70328070, 13.11.2017, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 520/11662/17

Провадження № 2-а/520/757/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2017

Київський районний суд м.Одеси у складі головуючого судді Бескровного Я.В., при секретарі Маценко В.В., розглянувши в м.Одесі в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До цього суду позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання дій протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, в обґрунтування вимог зазначає, що 11 липня 2017 року рішенням Вищої Ради Правосуддя України №2004/0/15-17 його звільнено з посади судді Апеляційного суду Одеської області у зв'язку поданням заяви про відставку.

На підставі вказаного рішення йому відповідачем призначено щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 86 відсотків розміру суддівської винагороди на час звільнення у відставку. 28.08.2017р. позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок та виплату щомісячного довічного утримання судді у відставці, на що отримав відмову.

Просить визнати неправомірними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі щодо не зарахування ОСОБА_1 до щомісячного довічного утримання судді у відставці суми матеріальної допомоги на оздоровлення, не зарахування до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: часу строкової військової служби в лавах Радянської Армії (2 роки та 4 дні) і половину строку навчання на денній формі в Харківському юридичному інституті ім. Дзержинського (1 рік 10 місяців та 29 днів); зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі здійснити ОСОБА_1 перерахунок та подальшу грошову щомісячну виплату довічного утримання судді у відставці з включенням суми матеріальної допомоги на оздоровлення, починаючи з моменту звернення за отримання довічного грошового утримання судді у відставці; зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі зарахувати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці часу строкової військової служби в лавах Радянської Армії (2 роки та 4 дні) і половину строку навчання на денній формі в Харківському юридичному інституті ім..Дзержинського (1 рік 10 місяців та 29 днів) таз обов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі здійснити перерахунок та подальшу грошову щомісячну виплату судді у відставці ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% від суддівської винагороди діючого судді, який працює на відповідній посаді з включенням суми матеріальної допомоги на оздоровлення, з подальшим перерахуванням довічного утримання судді у відставці без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у випадку зміни суддівської винагороди діючого судді, який працює на відповідній посаді та на якій працював та був звільнений ОСОБА_1 у відставку, відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 року №№41-45, ст. 529,2015 року, №№18-20, ст.132 із наступними змінами), починаючи з 14 липня 2017 року і стягнути судові витрати.

Позивач в судове засідання не з'явився, просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав заяву, що не заперечує провести розгляд справи без його участі, у наданому запереченні просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 4 квітня 1994 року по 20 грудня 1994 року позивач працював на посаді судді Вільнянського районного суду Запорізької області; з 20 грудня 1994 року по 22 травня 2006 року - на посаді судді військового суду Запорізького гарнізону, військового Апеляційного суду Південного регіону; з 23 травня 2006 року по 14 липня 2017 року - на посаді судді Апеляційного суду Одеської області.

Таким чином час роботи на посаді судді позивача складає 23 роки 3 місяці та 8 днів.

11 липня 2017 року рішенням Вищої Ради Правосуддя України №2004/0/15-17 позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Одеської області у зв'язку поданням заяви про відставку.

З 15 липня 2017р. позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 24217 грн., що становить 86 відсотків розміру суддівської винагороди на час звільнення у відставку.

28 серпня 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці з врахуванням сум матеріальної допомоги на оздоровлення, зарахуванням до стажу половину часу строкової військової служби та навчання на денній формі у вищому навчальному закладі і сплачувати довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90%, на що 14.09.2017р. отримав відмову відповідача.

Суд вважає відмову відповідача неправомірно, виходячи з наступного.

На час праці позивача у Апеляційному суді Одеської області діяв Закон України від 15.12.1992 р. № 2862-XII "Про статус суддів" (далі - Закон України № 2862-XII), положення ст. 43 якого передбачали, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді. До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Згідно з абзацом 2 пункту 3-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів", доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 № 545, до стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Зазначена позиція висловлена у роз'ясненні Конституційного Суду України у Рішенні №8-рп/2005.

Також, у відповідності до Указів Президента України № 584/95 від 10.07.1995 року "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" та № 1061/2002 від 25.11.2002 року "Про внесення змін до Указу Президента України від 10.07.1995 року № 584", до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менше 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку і навчання у вищих юридичних навчальних закладах період проходження строкової військової служби.

Пункт 11 Перехідних положень Закону України №2453-VI (редакція до 25.03.2015 року) передбачає, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Тобто, законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Закону України № 2453-VI було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, зокрема, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової служби.

Станом на час дії указаних нормативно-правових актів позивач вже мав стаж роботи на посаді судді більше 10 років.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до пункту 8 частини 4 статті 48 Закону України № 2453-VI, незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (ч. 6 ст. 47 Закону).

Конституційний Суд України в рішенні від 22.05.2008 року №10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22.09.2005р. № 5-рп/2005, згідно з яким "…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними". Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій громадян, зокрема суддів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

Частинами 1-3 статті 8 КАС України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).

Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003 р.).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, працюючи суддею, мав законні сподівання на зарахування періоду проходження строкової військової служби до стажу роботи, що дає право на призначення та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді і які були у подальшому звужені.

Суд зазначає, що внесенням змін у Закон України № 2453-VI, шляхом викладення його у новій редакції Законом України від 12.02.2015 № 192-VIІ "Про забезпечення права на справедливий суд" (набрав чинності 29.03.2015) було виключено пункт 11 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України № 2453-VI, який передбачав визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом. На момент набрання чинності Закону України № 192-VIІ (29.03.2015 року) у позивача вже був в наявності стаж, який давав право на призначення щомісячного довічного грошового утримання.

Втрата чинності Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" та Указів Президента України № 584/95 від 10.07.1995 року "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" та № 1061/2002 від 25.11.2002 року "Про внесення змін до Указу Президента України від 10.07.1995 року № 584" стосується неможливості зарахування до стажу роботи судді тих періодів, які виникли в трудовій діяльності осіб після втрати чинності пункту 11 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України № 2453-VI та вказаних вище нормативно-правових актів.

Таким чином, оскільки загальний стаж роботи на посаді судді в сукупності складає 27 років 2 місяці 11 днів, то позивач має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 90 відсотків грошового утримання працюючого судді.

Щодо врахування матеріальної допомоги на оздоровлення, як складової частини заробітної плати при призначенні пенсії, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 133-134 цього Закону суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді, за науковий ступінь та роботу, що передбачає доступ до державної таємниці, а при наданні щорічної відпустки - виплачується, крім суддівської винагороди, допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода у грошовому виразі, що виплачується працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 цього Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.

Згідно з п.2.2 Розділу 2 «Фонд оплати праці» Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 N 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за N 114/8713, фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Відповідно до пп. 2.3.3. п.2.3 Розділу 2 «Фонд оплати праці» Інструкції зі статистики заробітної плати матеріальна допомога, що має систематичний характер, надана всім або більшості працівників належить до інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку матеріальна допомога на оздоровлення, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, надбавка за вислугу років та надбавка за високі досягнення в праці входили до системи оплати праці державного службовця.

Крім того,статтею 66 Закону України від 5 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) врегульовано види оплати праці, що враховуються при обчисленні пенсій.

Відповідно до частини першої статті 66 цього Закону до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Стаття 41 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(далі - Закон № 1058-IV) визначає виплати (доходи), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії. Так, зокрема до такого доходу (заробітної плати) враховуються: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

За змістом наведених норм отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.

Вищенаведене узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 20.02.2012 року № 21-430а11 та від 06.11.2013 року № 21-350а13, які в силу ст. 244-2 КАС України є обов'язковими для всіх судів України.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Суд зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при розгляді справи, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості власних дій, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки дії та рішення відповідача при призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання призвели до порушення принципу правової визначеності як складової верховенства права, передбаченого статтею 8 Конституції України, принципу рівності, який має універсальний характер і гарантований статтею 21 Основного Закону України, а також до порушення незалежності суддів, гарантованої статтею 126 Конституції України, то порушене право позивача підлягає захисту, а позов - задоволенню.

На підставі ст. 94 КАС України на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 640 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6,17-19,160,167 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовольнити.

Визнати неправомірними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі щодо не зарахування ОСОБА_1 до щомісячного довічного утримання судді у відставці суми матеріальної допомоги на оздоровлення, не зарахування до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: часу строкової військової служби в лавах Радянської Армії (2 роки та 4 дні) і половину строку навчання на денній формі в Харківському юридичному інституті ім. Дзержинського (1 рік 10 місяців та 29 днів).

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі здійснити ОСОБА_1 перерахунок та подальшу грошову щомісячну виплату довічного утримання судді у відставці з включенням суми матеріальної допомоги на оздоровлення, починаючи з моменту звернення за отримання довічного грошового утримання судді у відставці.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі зарахувати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до стажу роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці часу строкової військової служби в лавах Радянської Армії (2 роки та 4 дні) і половину строку навчання на денній формі в Харківському юридичному інституті ім. Дзержинського (1 рік 10 місяців та 29 днів).

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі здійснити перерахунок та подальшу грошову щомісячну виплату судді у відставці ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% від суддівської винагороди діючого судді, який працює на відповідній посаді з включенням суми матеріальної допомоги на оздоровлення, з подальшим перерахуванням довічного утримання судді у відставці без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у випадку зміни суддівської винагороди діючого судді, який працює на відповідній посаді та на якій працював та був звільнений ОСОБА_1 у відставку, відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 року №№41-45, ст. 529,2015 року, №№18-20, ст.132 із наступними змінами), починаючи з 14 липня 2017 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати 640 грн.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Київський районний суд м.Одеси протягом 10 днів з дня отримання її копії.

Суддя Бескровний Я. В.