Ухвала суду № 70326257, 09.11.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,

розглянувши заяву ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 23 червня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Чернівецької області від 25 серпня 2016 року та рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 червня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на майно, набуте за час спільного проживання та визнання права власності на Ѕ частину спірного майна,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 25 серпня 2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 25 серпня 2016 року залишено без змін.

У вересні 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 23 червня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Чернівецької області від 25 серпня 2016 року та рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 червня 2016 року підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 3, 21, 60, 63, 69, 74 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

На обгрунтування зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року та від 27 січня 2016 року й постанови Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року (справа № 6-97цс11), від 3 червня 2015 року (справа № 6-38цс15) та від 7 червня 2017 року (справа № 6-2670 цс 16), в яких, на його думку, зазначені норми права застосовані по-іншому.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що у допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, на підставі наданих сторонами доказів та встановлених фактичних обставин у справі відмовив в задоволенні позову виходячи з положень статті 74 СК України, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження факту проживання його та відповідачки однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1 вересня 2011 року по 23 листопада 2013 року та що сторони були пов'язані спільним побутом й мали взаємні права та обов'язки у цей період.

Надані для порівняння ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 23 грудня 2015 року та від 27 січня 2016 року не можуть бути прикладами неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справи на новий розгляд, з передбачених статтею 338 ЦПК України підстав порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

У наданій для порівняння постанові від 7 червня 2017 року (справа № 6-2670цс16), Верховний Суд України з огляду на положення статті 71 СК України дійшов висновку про те, що присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за згодою, крім випадків, передбачених ЦК України; у разі коли один із подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

У постанові Верховного Суду України від 3 червня 2015 року (справа № 6-38цс15) міститься висновок про те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

У наданій для порівняння постанові від 20 лютого 2012 року (справа № 6-97цс11) Верховний Суд України з огляду на положення статті 74 СК України дійшов висновку про те, що норма статті 74 СК України поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Встановлені частиною другою статті 3 СК України виключення, згідно з якими подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються офіційно зареєстрованих шлюбів.

Отже, порівняння зазначених постанов Верховного Суду України зі змістом судового рішення, про перегляд якого подано заяву не дає підстав для висновку про те, що судове рішення суду касаційної інстанції не відповідає викладеному у постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За викладених обставин вважати заяву ОСОБА_4 обгрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

ухвалила:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на майно, набуте за час спільного проживання та визнання права власності на Ѕ частину спірного майна за заявою ОСОБА_4, поданої представником ОСОБА_5, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 23 червня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Чернівецької області від 25 серпня 2016 року та рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 червня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Сімоненко

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко