Постанова № 70325225, 17.11.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5239/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 год. 11 хв.

13 листопада 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Куща М.О.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Самокиш І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправними дій щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому позивач просить:

визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадстру в Одеській області щодо відмови у надані ОСОБА_3 дозволу на розробку пректу землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва орієнтованою площею 0,550 га на території Шабської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, викладеної у листі № Д-18630/0-9541/6-17 від 04.10.2017 року;

зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надати дозвіл ОСОБА_3 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва орієнтованою площею 0,0550 га на території Шабської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити в тому числі посилаючись на обставини викладені в адміністративному позові (а.с. 4-9).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач неодноразово звертався до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з метою отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва орієнтованою площею 0,550 га на території Шабської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, однак кожного разу отримував відмову з різних причин. Так, на думку позивача, відповідач не розглядає належним чином клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва, а підстави відмови не є обґрунтовані, чим порушено вимоги ст. 118 Земельного кодексу України.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях (а.с. 60-65). В обґрунтування правової позиції зазначив, що дані про земельну ділянку, яку позивач бажає отримати у власність не внесена до Державного земельного кадастру, що позбавляє відповідача встановити належність даної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності, яку не надано у власність або користування , відсутність встановлених щодо неї обмежень та інших факторів, які можуть призвести до порушення вимог законодавства. Серед іншого зазначено, що наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 232 від 20.09.2017 року затверджено перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у IV кварталі 2017 року на території Одеської області, яким не передбачено виділення земельних ділянок у власність громадянам в межах земель Шабської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_4 (рідна бабуся ОСОБА_3) на підставі розпорядження Ради міністрів УРСР № 215-Р від 15.04.1989 року і Рішення виконавчого комітету Ради народних депутатів № 202 від 31.05.1988 року вступила до Об'єднаного садівницького товариства «Колос» та отримала земельну ділянку № 182, площею 0,055 га, яка розташована на території Об'єднаного садівницького товариства «Колос», за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Шабська сільська рада в користування для ведення садівництва.

15.08.2007 року Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією видано розпорядження, яким вирішено Земельну ділянку передати у власність ОСОБА_4 (а.с. 33).

Відповідно до висновку із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку, категорія земельної ділянки за основним цільовим призначенням, відповідно до ст. 19 ЗК України - землі сільськогосподарського призначення. Відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ) - 1.2. - для ведення садівництва.

Після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 року (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_2 від 11.03.2011 року а.с. (35)), позивач продовжила користуватись зазначеною земельною ділянкою, що підтверджується випискою із протоколу № 58 від 15.12.2013 року (а.с. 26) та довідкою №342 від 20.12.2013 року (а.с. 24).

З 15.12.2013 року ОСОБА_3 є членом Об'єднаного садівницького товариства «Колос» та отримала членську книжку № 182 від 18.12.2013 року (а.с. 13-22).

Як вбачається з членської книги № 182 від 18.12.2013 року членські внески ОСТ «Колос» за користування Земельною ділянкою сплачувались належним чином та в повному обсязі з 1988 року по сьогоднішній день, що серед іншого підтверджується довідкою про відсутність заборгованості по членським внескам та податку за земельну ділянку № 182 (а.с. 25).

04.09.2017 року ОСОБА_3 звернулась до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва площею 0,0550 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Шабської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (а.с. 38-39).

До клопотання позивачем додано копію паспорту ОСОБА_3, копію ідентифікаційного номеру ОСОБА_3, викопіювання з кадастрової карти (плану) із позначенням бажаної земельної ділянки, копію паспорту та ідентифікаційного номеру представника позивача ОСОБА_6, копію довіреності, копію членської книжки ОСТ «Колос», копії довідок ОСТ «Колос», виписку з протоколу ОСТ «Колос».

Розглянувши зазначене клопотання, Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області було надано відповідь від 04.10.2017 року № Д-18630/0-9541/6-17, в якій зазначено, що дані про земельну ділянку, яку позивач бажає отримати у власність не внесені до Державного земельного кадастру, а відтак не можливо встановити належність цієї земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка не надана у власність або користування, відсутність встановлених щодо неї обмежень та інших факторів, які можуть призвести до порушення вимог земельного законодавства (а.с. 43-44).

Не погоджуючись з висновками викладеними в листі від 04.10.2017 року № Д-18630/0-9541/6-17 за наслідками розгляду клопотання від 04.09.2017 року, позивач звернувся до суду з данним позовом.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу приписів п.1 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно п. "б" ч. 1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.

Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

У спірних правовідносинах, з огляду на норми Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Мінвстрів України №15 від 14.01.2015 р. та Положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, затвердженого Наказом Держгеокадастру №308 від 17.11.2016р., таким органом є відповідач - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області.

Частиною 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана норма кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 123 ЗК України.

Виходячи з аналізу зазначених законодавчих положень у системному їх зв'язку, суд дійшов висновку, що для отримання земельної ділянки безоплатно у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого компетентним органом приймається одне з відповідних рішень, а саме про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про надання мотивованої відмови у його наданні. При цьому, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що у клопотанні позивача від 04.09.2017р. зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Копія схеми бажаного місцерозташування земельної ділянки містить посилання на адресу цієї земельної ділянки, на зазначеній схемі виділено її місце розташування (а.с. 30-32).

Таким чином, позивач при зверненні до відповідача з клопотанням від 04.09.2017р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва подав всі необхідні документи, передбачені нормами чинного законодавства, вимоги ч. 6 ст. 118 ЗК України щодо таких клопотань ним дотримано.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на вказані у листі від 04.10.2017 р. (вих. № Д-18630/0-9541/6-17) обставини, які на думку відповідача, унеможливлювали вирішення клопотання позивача, зокрема, що дані про земельну ділянку, яку бажає отримати у власність позивач, не внесені до Державного земельного кадастру, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно ч. 4 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно ч.ч. 6, 7 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Однак, формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (ч. 5 ст. 79-1 ЗК України).

Таким чином, з урахуванням ч. 5 ст. 79-1 ЗК України, формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у ч.ч.6, 7 ст. 79-1 ЗК України) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Судом встановлено, що зі змісту листа від 04.10.2017 р. (вих. № Д-18630/0-9541/6-17) по суті відмовлено позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва площею 0,0550 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Шабської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населених пунктів) та викладена в ньому позиція (фактично відмова у надані дозволу) не містить визначених ч.7 ст. 118 ЗК України підстав для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, що фактично позбавляє позивача можливості реалізувати своє право на одержання безоплатно у власність бажаної земельної ділянки та не може бути визнано судом правомірним.

Серед іншого суд критично ставиться до тверджень відповідача, які викладені у листі від 04.10.2017 р. (вих. № Д-18630/0-9541/6-17) щодо виникнення ситуації, коли земельні ділянки, на які претендують громадяни і звертаються до Головного управління про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, не відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення державної власності, а належали до інших категорій земель, зокрема водного фонду (прибережні захисні смуги), лісогосподарського призначення (вкриті чагарниками), природоохоронного чи іншого призначення, оскільки зазначене обґрунтування не містить жодного відношення до заявленого позивачем клопотання та не регламентується з вимогами ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, що є підставою вважати зазначену відмову не мотивованою.

Окрім того, 28.12.2016 року за вих. № 22-1510-0.11-4444/2-16 у відповідь на заяву ОСОБА_3 від 21.12.2016 року (а.с. 89), міськрайонним управлінням у Білгород-Дністровському районі та м. Білгород-Дністровському Головного управління Держгеокадасту в Одеській області було надано відомості з Державного земельного кадастру про земельну ділянку орієнтованою площею 0,0556 га, яка розташована на території Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району з яких вбачається, що зазначена земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення та місце розташування земельної ділянки відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території (а.с. 85-87).

З аналізу статей 118, 122 ЗК України вбачається, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розроблення проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою особі при дотриманні нею вимог вищевказаних норм ЗК України.

Згідно чинного правового регулювання земельних відносин у державі, розпорядження землями сільськогосподарського призначення відбувається виключно на підставі норм ЗК України.

Отже, відповідач, надаючи відповідь позивачу листом 04.10.2017 р. (вих. № Д-18630/0-9541/6-17), діяв не в межах наданих ЗК України повноважень та не у спосіб, що передбачений ч.7 ст. 118 ЗК України.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15), суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд зазначає, що позовна вимога про зобов'язання вчинити певні дії підлягає задоволенню та, як спосіб захисту порушеного права, застосовується судом у разі невиконання суб'єктом владних повноважень, покладених на нього обов'язків.

Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно п.2 ч.1 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Враховуючи наведене, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що з метою відновлення порушеного права позивача позов підлягає задоволенню шляхом зобов'язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва орієнтованою площею 0,0550 га на території Шабської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області по суті з урахуванням висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 ст.71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 159 - 163, 167, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправними дій щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва орієнтованою площею 0,0550 га на території Шабської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, викладеної у листі № Д-18630/0-9541/6-17 від 04.10.2017 року.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва орієнтованою площею 0,0550 га на території Шабської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області по суті з урахуванням висновків суду.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок грн. 00 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо рішення було прийняте у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії такого рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі статтею 254 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 17.11.2017 року.

Суддя О.М. Тарасишина