Ухвала суду № 70324083, 15.11.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Федусика А.Г.

при секретарі Кучмій І.В.

за участю представника апелянта ОСОБА_1,

позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_3 управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Біляївського районного відділу ОСОБА_3 управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, ОСОБА_3 управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, головного управління НП в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, ОСОБА_3 управління Національної поліції в Одеській області, Біляївського районного відділу ОСОБА_3 управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області та з урахуванням уточнень до позову від 22.01.2016 року просив

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ГУ МВС України в Одеській області від 04.11.2015 року №1336 о/с в частині звільнення позивача з 06.11.2015 року з посади начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (по обслуговуванню Біляївського району та м. Теплодар) ГУ МВС України в Одеській області у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів);

- поновити на раніше займаній посаді або на іншій посаді не нижче тієї, на якій він перебував до звільнення;

- зобов'язати ГУ НП в Одеській області розглянути кандидатуру позивача для зайняття посади відповідно до пункту 9 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» у ГУ НП в Одеській області та видати відповідний наказ з цього приводу;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 року;

- стягнути моральну шкоду в розмірі 1000000 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Одеській області від 04.11.2015 року №1336 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 з 06.11.2015 року з посади начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУ МВС України в Одеській області. Поновлено позивача в органах внутрішніх справ ГУ МВС України в Одеській області. Стягнуто з Біляївського РВ ГУ МВС України в Одеській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 17195,40 грн. В решті позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 13.07.2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 року, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 року та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не дослідив, чи відбулися зміни в організації виробництва і праці ГУ МВС України в Одеській області та його районних відділах у зв'язку з набранням чинності Законом №580-VIII, чи цей державний орган реорганізовано або ж ліквідовано.

Також Вищим адміністративним судом України зазначено, що апеляційним судом не перевірено, чи мало місце скорочення чисельності або штату працівників у відділі (шляхом порівняння штатних розписів ГУ МВС України в Одеській області та ГУ НП в Одеській області), де проходив службу позивач, у тому числі чи скорочено посаду начальника, яку він обіймав і з якої його звільнено, та чи дотримано інших вимог чинного законодавства в частині пропонування переведення на іншу роботу, переважного права залишення на роботі.

З урахуванням чого колегія суду касаційної інстанції дійшла висновку, що встановлення цих обставин має значення для вирішення справи, оскільки відповідно до положень статті 36 Кодексу законів про працю України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області з огляду на наступні обставини справи.

З матеріалів справи встановлено, ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ України з 1992 року, вислуга років становить більше 25 років.

З січня 2014 року позивач обіймав посаду начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУ МВС України в Одеській області, має звання майора міліції.

27 листопада 2015 року позивач отримав витяг з наказу ГУ МВС України в Одеській області від 4 листопада 2015 року №1336 о/с про його звільнення з 6 листопада 2015 року з посади згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).

Вважаючи звільнення незаконним, позивач звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, судом першої інстанції було зазначено, що з моменту опублікування Закону України «Про національну поліцію» та до прийняття наказу про звільнення позивачу не запропоновано жодної посади в органах поліції, не перевірено можливість щодо його подальшого використання на службі, незважаючи на наявність у позивача бажання продовжувати службу та його відповідність вимогам поліцейського.

Судова колегія суду апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду, оскільки вони є вмотивованими та вважає недоведеними доводи апелянта викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на наступні обставини справи.

Порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою ОСОБА_4 Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення №114).

Згідно з пунктом 64 «г» Положення №114, за яким звільнено позивача, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

02 липня 2015 року прийнято Закон України від №580-VIІI «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIІI). В розділі ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII зазначено, що цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім окремих його положень. Закон опубліковано 06.08.2015 року в газеті «Голос України», тому він набрав чинності 7 листопада 2015 року.

Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Виходячи з цього, тримісячний строк попередження про майбутнє звільнення через скорочення штатів закінчувався 6 листопада 2015 року.

На підставі пункту 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Отже, за змістом пунктів 9 і 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII однією з необхідних умов для служби в поліції є бажання і згода працівника міліції на проходження такої служби, а для звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів протягом трьох місяців з моменту попередження - відмова від проходження служби в поліції.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з січня 2014 року проходив службу на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУМВС України в області та має звання майора міліції. В органах МВС з 1992 року.

27.11.2015 року з отриманого позивачем витягу з наказу начальника ГУ МВС України в Одеській області №1336 о/с від 04.11.2015 року (а.с.16) стало відомо про його звільнення з 06.11.2015 року з посади згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у запас Збройних Сил за пунктом 64 “г” (через скорочення штатів).

Вказані в пунктів 9 і 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Таким чином, вищезаначені норми Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України “Про національну поліцію” та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, на які йдеться посилання у спірному наказі містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, начальник органу прямо зобов’язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_3 управління МВС України в Одеській області не обґрунтував відсутність можливості подальшого використання позивача на службі та не врахував відсутність відмови позивача від проходження служби в поліції та не перевірив можливість реалізації його права на прийняття на службу до поліції, а саме до ОСОБА_3 управління Національної поліції в Одеській області.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що апелянтом в порушення вимог законодавства з моменту опублікування Закону України “Про національну поліцію” з 06.08.2015 року та до прийняття спірного наказу 04.11.2015 року про звільнення позивача за пунктом 64 “г” не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції та взагалі не було перевірено можливості його подальшого використання на службі та відповідності вимогам.

Слід зазначити, що незалежно від професійних та особистих якостей, рівня фізичної підготовки та стану здоров’я на службу в поліції не можуть бути прийняті особи у випадках, визначених частиною другою статті 61 цього Закону, а також особи які: 1) відмовляються від взяття на себе зобов’язань дотримуватися обмежень та/або від складання Присяги поліцейського, визначених законом; 2) особи, які звільнені або мали бути звільнені з посад на підставі Закону України "Про очищення влади".

Відповідно до ст.50 зазначеного Закону громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліції, з метою визначення стану їхнього здоров’я зобов’язані пройти медичні обстеження, а також перевірку рівня фізичної підготовки, психофізіологічне обстеження, обстеження на предмет виявлення алкогольної, наркотичної та токсичної залежності в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України. Громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліції, за їхньою згодою проходять тестування на поліграфі. Відповідно до порядку, встановленого законом, щодо осіб, які претендують на службу в поліції, проводиться спеціальна перевірка, порядок проведення якої визначається законом та іншими нормативно-правовими актами.

Обмеження, пов’язані зі службою в поліції визначені статтєю 61 Закону України “Про національну поліцію”.

Однак матеріалами справи доведено, що ОСОБА_2 з січня 2014 року проходить службу на посаді начальника Теплодарського відділення міліції Біляївського РВ (з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар) ГУМВС України в області та має звання майора міліції.

Крім того встановлено, що позивач в органах МВС працює з 1992 року, вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить більше 25 років.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_2 має достатній досвід у роботі, знання, відповідну кваліфікацію, бажання працювати в поліції та відповідає вимогам поліцейського, що передбачені діючим законодавством України.

Разом з тим, приписами пунктів 9,10,11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

З аналізу вказаних норм слідує, що працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений п.9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію".

Враховуючи, що Закон України від 02.07.2015 № 580-VIІI "Про Національну поліцію" було опубліковано 06.08.2015 в газеті "Голос України", відповідно 3-х місячний термін з дня опублікування закінчується 06.11.2015р.

Позивача було звільнено 04.11.2015 року, разом з тим відповідачем ОСОБА_3 управлінням МВС України в Одеській області не було надано можливість позивачу реалізувати своє право щодо призначення за його згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції, відтак, наказ про звільнення позивача було прийнято передчасно.

Щодо доводів апелянта щодо відсутності обов’язку працевлаштовувати працівників міліції, посади яких були скорочені, в лавах Національної поліції, оскільки відбулась ліквідація територіальних органів Міністерства внутрішніх справ слід зазначити наступне.

Порядок утворення, реорганізації та ліквідації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади врегульовано статтею 5 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" від 17.03.2011 р. № 3166-VI (далі - Закон № 3166-VI).

Утворення, реорганізація та ліквідація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюються з урахуванням завдань ОСОБА_4 Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень (ч. 3 ст. 5 Закону № 3166-VI).

Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох центральних органів виконавчої влади (ч. 4 ст. 5 Закону № 3166-VI).

Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації (ч. 5 ст. 5 Закону №3166-VI).

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, щодо яких набрав чинності акт Президента України про їх припинення, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до якого переходять повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що припиняється, та можливості забезпечення здійснення ним цих функцій і повноважень, про що видається відповідний акт ОСОБА_4 Міністрів України (ч.7 ст. 5 Закону №3166-VI).

ОСОБА_4 Міністрів України про ліквідацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади визначається орган виконавчої влади, якому передаються повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що ліквідується (ч. 8 ст. 5 Закону № 3166-VI).

Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається ОСОБА_4 Міністрів України (ч. 9 ст. 5 Закону № 3166-VI).

Відповідно до частини дев'ятої статті 5 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" ОСОБА_4 Міністрів України 20.10.2011 р. прийняв постанову № 1074, якою затвердив Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок №1074), що визначає механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

За приписами пунктів 4-6 Порядку № 1074 орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади.

Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Права та обов'язки органів виконавчої влади переходять у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом ОСОБА_4 Міністрів України.

Системний аналіз наведених вище норм Цивільного кодексу України, Закону № 3166-VI та Порядку № 1074 дає підстави для висновку, що порядок утворення та припинення юридичних осіб публічного права є відмінним від порядку утворення та припинення юридичних осіб приватного права. Тобто, у разі ліквідації органу виконавчої влади, держава відповідним актом ОСОБА_4 Міністрів України передає його завдання та функції новоствореному центральному органу виконавчої влади, забезпечуючи у такий спосіб безперервне виконання функцій держави. Таким чином, територіальні органи міністерств не можуть діяти інакше, ніж це передбачено актами Президента України чи ОСОБА_4 Міністрів України, виданими для забезпечення виконання відповідними міністерствами своїх функцій.

З огляду на зазначене судова колегія зазначає, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Закону № 580-VIІI передбачає у разі виявлення працівником бажання проходити службу в поліції та за умови відповідності його кандидатури вимогам до поліцейських, впродовж трьох місяців із дня опублікування цього Закону обов'язок керівника запропонування посад у будь-якому органі (закладі, установі) поліції, що можуть бути рівнозначною, вищою або нижчою щодо посади, яку ця особа обіймала під час проходження служби в міліції.

Таким чином начальник органу прямо зобов'язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, яку звільняють за скороченням штату, як це передбачено п. 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що під час апеляційного розгляду встановлено, що апелянтом не було вжито всіх необхідних заходів щодо переведення позивача за його згодою на іншу роботу.

Разом з цим слід зазначити, що в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказу про призначення за їх згоди чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь якому органі (закладі установі) поліції.

А також відповідно до 10 Розділу XI Прикінцевих та перехідні положення Закону України « Про Національну поліцію» № 580Л/ІІІ від 02.07.2015 працівники міліції, які відмовились від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Розглядом матеріалів справи доведено, що позивач мав бажання проходити службу в поліції, позивачем був спрямований рапорт з проханням звільнити з органів ГУМВС України в Одеській області, так як, останній виявив бажання проходити службу в ГУ НП в Одеській області.

Також позивачем був наданий в кадри Біляївського РВ рапорт про звільнення з ГУ МВС України в Одеській області, так як, позивач виявив бажання проходити службу в ГУ НП Одеської області, а також заява про прийняття на службу до поліції на посаду оперуповноваженого підрозділу ОСОБА_3 управління Національної поліції в Одеській області від 04.11.2015 року.

Крім того позивач звертався з заявою від 06.11.2015р. про прийняти на службу, на будь яку посаду в ГУ НП Одеської області згідно телефонограми яка була направлена з ГУ НП Одеської області за підписом Т.в.о начальника ОСОБА_3 управління Національної поліції в Одеській області генерал поліції 3 рангу ОСОБА_5, що було доведено свідченнями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в суді першої інстанції.

Вищий адміністративний суд України скасовуючи постанову Одеського апеляційного адміністративного суду вказав дослідити чи дотримані вимоги законодавства в частині переважного права залишатись на роботі, а також чи було пропонування переведення на іншу роботу позивачу.

На виконання вимог ухвали ВАСУ від 13.07.2017 року суд апеляційної інстанції зобов’язав відповідача надати докази того чи відбулися зміни в організації виробництва і праці ГУ МВС України в Одеській області та його районних відділеннях, чи реорганізовано державний орган або ліквідовано та чи дотримані вимоги Закону при звільненні позивача в частині пропонування переведення на іншу роботу, переважного права залишення на роботі тощо.

08.11.2017 року представником відповідача через канцелярію суду були надані наступні документи: заява ОСОБА_2М від 07.11.2015 р. про прийняття його на службу в поліцію та призначення на посаду в будь-якому підрозділі ГУ НП в Одеській області з резолюцією т.в.о. начальника ГУНП Одеської області ОСОБА_8 «Для опрацювання» та штатний розклад Біляєвського районного відділу ГУМВС України в Одеській області станом на 06.11.2015р., однак з цих документів не можливо встановити чи відбулися зміни в організації виробництва і праці ГУ МВС України в Одеській області та його районних відділеннях, чи реорганізовано державний орган або ліквідовано.

Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що докази, надані відповідачем під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не доводять дотримання вимог Закону при звільненні ОСОБА_2

Разом з цим матеріалами справи доведено, що позивачу не було запропоновано іншу роботу та не повідомлено завчасно за 3 місяця, як цього вимагає Закон, про звільнення 04.11.2015 р.

На момент звільнення позивач не мав жодного стягнення, мав 24 заохочення, як грамотами так грошовими винагородами, а також особисто двома міністрами МВС України був нагороджений в м. Київі МВС України.

Крім того Теплодарське ВМ Біляївського РВ ГУМВС в Одеській області під керівництвом ОСОБА_2 мало великі показники в роботі.

Судова колегія зазначає, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається сімейним при наявності двох і більше утриманців, особам в сімї, яких немає інших працівників з самостійним заробітком, працівників з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, органі.

Таким чином зазначені критерії в сукупності факторів, а саме наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, якість виконуваної роботи, відсутність дисциплінарних стягнень та наявність заохочень надають право позивачу на залишенні на службі.

Отже виходячи з викладеного, судова колегія вважає, що ОСОБА_2 незаконно було звільнено з займаною посади та не запропоновано з моменту опублікування Закону України «Про національну поліцію» та до прийняття наказу про звільнення позивачу жодної посади в органах поліції, не перевірено можливість щодо його подальшого використання на службі, незважаючи на наявність у позивача бажання продовжувати службу та написання ним неодноразово зав про своє бажання працювати у Національній поліції .

З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду – без змін.

Керуючись ст. ст. 195,196,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.03.2016 року – без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 17.11.2017 року

Головуючий: суддя Л.Є. Зуєва

суддя О.А. Шевчук

суддя А.Г. Федусик