Постанова № 70322818, 16.11.2017, Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

16 листопада 2017 р. № 820/2015/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом Головного управління ДФС у Харківській області до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту та накладення арешту на кошти,-

В С Т А Н О В И В:

Головне управління ДФС у Харківській області (далі по тексту – позивач, ГУ ДФС у Харківській області, контролюючий орган) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі по тексту – відповідач, ФОП ОСОБА_1Б.), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- підтвердити обґрунтованість умовного адміністративного арешту майна ФОП ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1), застосованого на підставі рішення начальника Головного управління ДФС у Харківській області від 18.05.2017 р. № 139/20-40-13-15-18;

- накласти арешт на всі кошти, які перебувають на рахунках фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, відкритих в банківських установах шляхом зупинення видаткових операцій на таких рахунках.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що платником податків всупереч вимогам закону фактично відмовлено контролюючому органу у проведенні документальної планової виїзної перевірки, у зв’язку з чим, начальником Головного управління ДФС у Харківській області 18.05.2017 р. було прийнято рішення про застосування до платника податків арешту його майна, а тому, у відповідності до приписів ст. 94 ПК України, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом та просив суд підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна відповідача, а також, накласти арешт на кошти, які перебувають на рахунках фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, відкритих в банківських установах, шляхом зупинення видаткових операцій на таких рахунках.

Представник позивача у судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, клопотань про відкладення справи до суду не надходило.

Представник відповідача у судове засідання не прибула, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином, надав до суду письмові заперечення, в яких просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав викладених в письмових запереченнях.

Оскільки визначене ч.1 ст.2 КАС України завдання адміністративного судочинства залишається незмінним при розгляді будь-якої адміністративної справи і дотримання вказаного завдання є обов’язковим в силу приписів ч.2 ст.19 Конституції України, то з огляду на приписи ст.41, ч.4 ст.122, ч.6 ст.128 КАС України, а також подане відповідачем клопотання про розгляд справи за його відсутності, суд, зібравши докази, що в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, дійшов висновку, що справа має бути розглянута та вирішена на підставі наявних в ній доказів в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступних висновків.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 28.04.2017 р. позивачем було видано наказ № 1766 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки само зайнятої особи ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1)» з метою контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати усіх, передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (а.с. 13).

Вказаний наказ позивачем було видано на підставі пункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 41. статті 41, пунктів 61.1, 61.2 статті 61, підпункту 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пункту 75.1 статті 75, статті 77, статті 8 Податкового кодексу України, статті 13 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», згідно із затвердженим планом - графіком проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання на II квартал 2017 року.

На виконання вимог п.77.4 ст.77 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 04.05.2017 року засобами поштового зв'язку надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу: м. Харків, пр-т Гагаріна, б. 41-а, кв. 41, 61001, належним чином завірену копія наказу від 28.04.2017 року № 1766 та письмове повідомлення від 28.04.2017 року № 304 із зазначенням дати (а.с. 20-21).

На виконання наказу від 28.04.2017 року № 1766 керівником ГУ ДФС у Харківській області виписано направлення на перевірку від 15.05.2017 № 537, в якому зазначено, що особа уповноважена на проведення перевірки - головний державний ревізор - інспектор відділу контрольно-перевірочної роботи самозайнятих осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Харківській області ОСОБА_3 та вказано строк проведення перевірки 10 днів з 15.05.2017р.

Відповідно до вимог ст.20, п.77.6 ст.77 та ст.81 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 15.05.2017 р. пред'явлено направлення на проведення перевірки від 15.05.2017 № 537, однак від підпису у направленні самозайнятою особою відмовлено.

15.05.2017 р. в приміщення ГУ ДФС у Харківській області за адресою: м. Харків, вул. П.Болбочана, 25, ФОП ОСОБА_1 повідомив про тимчасовий недопуск до перевірки посадової особи контролюючого органу та надав пояснення щодо підстав не допуску, в яких зазначив, що ним до Харківського окружного адміністративного суду подано позов про скасування наказу про проведення перевірки. (а.с. 16-19).

За фактом відмови ФОП ОСОБА_1 від допуску перевіряючого до проведення планової виїзної перевірки складено акт не допуску у проведенні планової виїзної документальної перевірки від 15.05.2017 р. №825/20-40-13-15-071/722710954, другий екземпляр якого вручено ФО-П ОСОБА_1 (а.с. 10-11).

Вирішуючи вказаний спір по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 81.1 ст. 81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб’єкта (прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об’єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

У силу положень п. 94.1 ст. 94 ПК України, адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Згідно положень п. 94.2 статті 94 ПК України, арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин: 94.2.1. платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; 94.2.2. фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;94.2.3. платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; 94.2.4. відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; 94.2.5. відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов'язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; 94.2.6. платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; 94.2.7. платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; 94.2.8. платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

Тобто, арешт майна може бути застосований за наявністю хоча б однієї з визначених статтею 94 ПК України обставин.

Як свідчать матеріали адміністративної справи, позивачем як підставу для винесення рішення та накладення адміністративного арешту майна зазначено про відмову платника податків від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення у відношенні нього документальної перевірки.

Відповідно до п. 81.2 ст. 81 ПК України, У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.

Посадова (службова) особа платника податків (його представник або особа, яка фактично проводить розрахункові операції) має право надати свої письмові пояснення до складеного контролюючим органом акта.

З приводу винесення позивачем, в результаті недопуску до проведення перевірки посадових осіб контролюючого органу, рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків та необхідності підтвердження його обґрунтованості в судовому порядку, слід вказати наступне

Відповідно до положень пунктів 94.4 - 94.6 статті 94 Податкового кодексу України, арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Арешт майна може бути повним або умовним. Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов'язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону. Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення. Керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків , яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Положеннями даної статті поняття "умовного арешту майна" визначено як обмеження реалізації платника податків прав власності на відповідне майно.

18 травня 2017 року на підставі п. п. 94.2.3 п. 94.1 ст. 94 Податкового кодексу України начальником ГУ ДФС у Харківській області прийнято рішення № 139/20-40-13-15-18 про застосування адміністративного арешту майна платника податків, у зв'язку з відмовою від допуску посадової особи контролюючого органу до проведення перевірки та вирішено застосувати умовний адміністративний арешт майна платника податків самозайнятої особи ОСОБА_1 Борисовиача, РНОКПП НОМЕР_2 ( а.с. 25-26).

В силу приписів п. 94.10 статті 94 ПК України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено). У цих випадках таке майно перебуває під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законом для визнання його безхазяйним, або у разі якщо майно є таким, що швидко псується, - протягом граничного строку, визначеного законодавством. Порядок операцій з майном, власника якого не встановлено, визначається законодавством з питань поводження з безхазяйним майном.

Суд зазначає, що особливості провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів унормовані ст. 183-3 КАСУ, згідно п. 2 ч. 1. якої передбачено, що провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів, зокрема, щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.

За приписами ч. 8 статті 183-3 КАСУ у разі постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі суд приймає у триденний строк, але не пізніше ніж протягом 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду, постанову по суті заявлених вимог, яка підлягає негайному виконанню.

Право звернутися з вимогами до суду в тому числі й про підтвердження обґрунтованості арешту в загальному порядку у контролюючого органу виникає лише в разі відмови судом у прийнятті подання (ч. 6 ст. 183-3 КАСУ).

Суд зазначає, що з поданням про підтвердження обґрунтованості умовного адміністративного арешту майна ФОП ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1), застосованого на підставі рішення начальника ГУ ДФС у Харківській області про застосування арешту майна ФОП ОСОБА_1, позивач в порядку ст. 183-3 КАС України не звертався.

Натомість, із зазначеним ГУ ДФС в Харківській області звернулось у загальному порядку 18.05.2017 р., в зв’язку з чим, у суду були відсутні підстави для застосування скорочених строків розгляду, передбачених ст. 183-3 КАС України, а тому, було застосовано загальні процесуальні строки, передбачені КАС України, в рамках розгляду даної справи.

Таким чином, на час розгляду справи по суті, рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна відповідача фактично припинило свою дію, у зв'язку зі спливом 96 годин для визнання арешту обґрунтованим.

Щодо решти позовних вимог, а саме: про накладення арешту на кошти, які перебувають на рахунках ФОП ОСОБА_1, відкритих в банківських установах, шляхом зупинення видаткових операцій на таких рахунках, останні також не підлягають задоволенню зважаючи на наступне.

Згідно з п. 94.6 ст. 94 ПК України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Арешт коштів на рахунку платника податків є різновидом адміністративного арешту, який застосовуються виключно на підставі рішення суду (на відміну від адміністративного арешту іншого майна, який здійснюється за рішенням керівника податкового органу).

Відповідно до п.п. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Разом з тим, арешту коштів та інших цінностей такого платника податків, що знаходяться в банку, передує ряд заходів, визначених Главою 9 ПК України, які слід вжити податковому органу з метою забезпечення виконання платником податків свої зобов'язань, в тому числі встановлення майна та інших цінностей такого платника податків, що можуть стати джерелами погашення податкових зобов'язань платника податків, передача такого майна у податкову заставу та накладення адміністративного арешту на майно.

Під час судового розгляду справи контролюючим органом не надано, а судом не добуто доказів вжиття заходів позивачем щодо встановлення майна, яке може слугувати джерелом погашення податкового боргу.

Щодо визначеного контролюючим органом способу накладення арешту на кошти платника, а саме: шляхом зупинення видаткових операцій, суд зазначає, що статтею 94 Податкового кодексу України унормовано можливість прийняття рішення виключно про арешт коштів на рахунку платника податків, проте можливість здійснення арешту шляхом зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків приписами цієї статті не передбачена.

У свою чергу, суд звертає увагу, що законодавцем згадано про такий захід податкового примусу як зупинення видаткових операцій на рахунках платника (п. 20.1.31, 20.1.32 ст.20, п.89.4 ст.89, п.91.4 ст.91 Податкового кодексу України), але не визначено, що відмова від проведення перевірки є приводом для його застосування.

Суд зазначає, що особливості провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів унормовані ст. 183-3 КАСУ, згідно п. 1 ч. 1. якої передбачено, що провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними передбачених законом повноважень здійснюється на підставі подання таких органів, зокрема, щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків.

Крім того, право звернутися з вимогами до суду про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків в загальному порядку у контролюючого органу виникає лише в разі відмови судом у прийнятті подання (ч. 6 ст. 183-3 КАСУ).

Суд зазначає, що з поданням про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків позивач в порядку ст. 183-3 КАС України не звертався.

Водночас суд звертає увагу на те, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2017 року № 820/1924/17, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду 27.09.2017 року, адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування наказу був задоволений в повному обсязі та скасовано наказ Головного управління ДФС у Харківській області № 1766 від 28 квітня 2017 року "Про проведення документальної планової виїзної перевірки самозайнятої особи ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2", на підставі якого позивач не допустив перевіряючи до перевірки, через що відповідачем було прийнято рішення від 18.05.2017 р. № 139/20-40-13-15-18 про застосування адміністративного арешту майна платника податків, у зв'язку з відмовою від допуску посадової особи контролюючого органу до проведення перевірки та вирішено застосувати умовний адміністративний арешт майна платника податків самозайнятої особи ОСОБА_1 Борисовиача, РНОКПП НОМЕР_2.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, через що останні є такими, які не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Головного управління ДФС у Харківській області до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту та накладення арешту на кошти - відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Бадюков Ю.В.