Постанова № 70321936, 31.10.2017, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2017 року Житомир справа № 806/1624/17

категорія 10.3.4

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Романченка Є.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Технолоджі" про стягнення 71563,54 грн,

встановив:

Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Технолоджі" суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 71563,54 грн. Вимоги мотивувало тим, що, згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів, середньооблікова чисельність працюючих на ТОВ "Форест Технолоджі" за 2016 рік складала 99 чоловік. Відтак, відповідач мав працевлаштувати 4 особи з інвалідністю, тоді як фактично працевлаштував 2 особи з інвалідністю, тобто не виконав нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Сума заборгованості по сплаті адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2016 році складала 70105,46 грн і повинна була бути перерахована до Державного бюджету до 15 квітня 2017 року. Претензією від 22.05.2017 № 04-68/650 позивач повідомив ТОВ "Форест Технолоджі" про наявність заборгованості в сумі 71058,82 грн і просив перерахувати зазначену суму до бюджету. У зв'язку з несплатою відповідачем основного боргу в сумі 70105,46 грн Товариству нараховано пеню в розмірі 1458,08 грн. Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів вважає, що несплата адміністративно - господарських санкцій і пені відповідачем негативно відображається на формуванні Державного бюджету, тому просить стягнути з ТОВ "Форест Технолоджі" кошти в загальній сумі 71563,54 грн у судовому порядку.

Представник позивача прибув до суду, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, посилаючись на доводи наведені у позовній заяві. Подав заяву з проханням розглядати справу в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Представник відповідача з'явилася до суду, позов не визнала та просила відмовити в задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у письмових запереченнях. Вказувала, що ТОВ "Форест Технолоджі" впродовж 2016 року щомісячно подавались звіти форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" до Малинського міського центру зайнятості та Лівобережного районного центру зайнятості м. Дніпропетровська, в яких було проінформовано центри зайнятості про наявність вакансії для працевлаштування інвалідів. Проте центрами зайнятості інваліди для працевлаштування до Товариства не направлялись. Подала заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Зважаючи на відсутність перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні та приймаючи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні, на підставі наявних у ній доказів, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ст. 41 та ч. 6 ст. 128 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити, з таких підстав.

Судом установлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Форест Технолоджі" є юридичною особою – роботодавцем.

У лютому 2017 року відповідачем до Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік (форма № 10-ПІ). За даними цього звіту середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу в 2016 році підприємства становила 99 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 2 особи. При цьому у звіті визначено, що кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", повинна становити 4 особи.

Відповідно до даних звіту, позивач дійшов висновку, що ТОВ "Форест Технолоджі" норматив стосовно працевлаштування інвалідів у 2016 році не виконано у кількості 2 осіб з інвалідністю та розраховано суму адміністративно - господарських санкцій в розмірі 70105,46 грн, яку необхідно було самостійно відповідачу перерахувати до Державного бюджету.

В подальшому у зв'язку із несплатою нарахованої суми адміністративно-господарських санкцій в сумі 70105,46 грн, Житомирським обласним відділення Фонду соціального захисту інвалідів нараховано відповідачу пеню в розмірі 1458,08 грн. Наведене підтверджено розрахунком пені, наданим позивачем, і копією претензії від 22.05.17 № 04-68/650.

Загальна сума заборгованості ТОВ "Форест Технолоджі" перед Житомирським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів складає 71563,54 грн і належить стягненню, на думку позивача, в судовому порядку.

Вирішуючи питання про стягнення з ТОВ "Форест Технолоджі" адміністративно-господарських санкцій і пені та, відповідно, встановлюючи в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, суд ураховує наступне.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон) визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

За змістом статті 19 Закону для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Так, у частині 1 цієї статті Закону визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2 ст. 19 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В силу приписів ч. 1 ст. 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

При цьому суд наголошує, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

У контексті наведеного суд відмічає, що, згідно зі частиною 1 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою зазначеної статті Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону (ч. 3 ст. 19 Закону).

Згідно зі ст. 18-1 Закону, інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що на відповідача, як працедавця, покладено обов’язок створити робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. В той же час, вказаний обов’язок не супроводжується обов’язком відповідача здійснювати пошук інвалідів для працевлаштування.

За змістом положень пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Відповідно до п.п. 1.3, 2.1 Порядку подання форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 N 316 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 р. за N 988/23520 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган) незалежно від місцезнаходження. Форма звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Судом установлено, що у період з квітня по грудень 2016 року відповідачем до Малинського міського центру зайнятості та Лівобережного районного центру зайнятості м. Дніпропетровська подано звітність, форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", якою повідомлено уповноважені орган про наявність на підприємстві вакансій для працевлаштування, зокрема, осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Так, у квітні 2016 року Малинському міському центру зайнятості повідомлено про потребу відповідача в 21 працівнику, у тому числі інваліди. У червні, липні, серпні, вересні, жовтні, листопада та грудні 2016 р. до цього ж центру зайнятості подано звітність щодо вакантних посад тільки для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями в кількості 11, 3, 5, 4, 3, 3, 3 відповідно.

До Лівобережного районного центру зайнятості м. Дніпропетровська відповідач у червні, липні, серпні, вересні, жовтні, листопада та грудні 2016 р. повідомив про потребу 2 працівники, у т.ч. з групою інвалідності.

Дані обставини підтверджено звітністю (форма № 3-ПН) ТОВ "Форест Технолоджі", прийнятою Малинським міським центром зайнятості та Лівобережним районним центром зайнятості м. Дніпропетровська, копії якої долучені до матеріалів справи, листом Малинського міського центру зайнятості від 10.10.17 № 908.

Водночас Малинським міським центром зайнятості впродовж 2016 року до ТОВ "Форест Технолоджі" на вільні робочі місця для працевлаштування інвалідів працевлаштовано лише 1 безробітного з обмеженими фізичними можливостями, про що свідчить лист центру зайнятості від 06.07.2017 № 615.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач як роботодавець у 2016 році вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, свій обов'язок зі створення робочих місць для інвалідів виконав, відтак на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Аналогічна правова позиція висловлена і в постановах Верховного Суду України від 20 червня 2011 року (справа № 21-60а11) та від 16 квітня 2013 року (справа № 21-81а13).

Висновки цих постанов Верховного Суду України, згідно із приписами ст. 244-2 КАС України, щодо застосування зазначених норм матеріального права є обов’язковими для застосування до спірних правовідносин, що є предметом цього позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Житомирським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів суду доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, не надано.

За таких обставин, суд вважає, що у позивача не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені у загальному розмірі 71563,54 грн.

Підсумовуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позову Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів у повному обсязі.

Керуючись статтями 86, 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

У задоволенні позову Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Є.Ю. Романченко