Постанова № 70319241, 13.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2017 року Справа № 910/3039/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В., суддів:Євсікова О.О., Кролевець О.А.,за участю представників: від позивача:Яцко В.В. (адвокат), договір про надання правової допомоги від 06.11.2017р., від відповідача:не з'явився (повідомлено належно),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будинок оптики"на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2017та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.08.2017у справі № 910/3039/17 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Будинок оптики"доПублічного акціонерного товариства "Дельта банк"провизнання відсутнім прав іпотекодержателя

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2017р. (суддя Ковтун С.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017р. (головуючий суддя Тищенко О.В., судді Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.), відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Будинок оптики" (далі - Товариство, ТОВ "Будинок оптики", іпотекодавець) до Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" (далі - Банк, ПАТ "Дельта банк", іпотекодержатель) про визнання відсутнім у відповідача прав іпотекодержателя за іпотечним договором №699004046603007/1 від 31.07.2013р.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 177, 202, 512-519 Цивільного кодексу України та статей 32, 33, 35, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суди дійшли висновку про доведеність набуття Банком прав іпотекодержателя за генеральним кредитним договором №699004046603007 від 31.07.2013р. та іпотечним договором №699004046603007/1 від 31.07.2013р. на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги 02.12.2013р., укладеного з публічне акціонерне товариство "Астра банк", що підтверджується актом приймання-передачі прав вимоги та додатком до цього акту.

Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статті 24 Закону України "Про іпотеку" та статей 32, 35, 83, 101 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на нікчемності акта приймання-передачі прав вимоги через недотримання обов'язкової нотаріальної форми для переходу прав вимоги за договором іпотеки, а також на помилкову правову оцінку судами, як преюдиціальних, тих обставин, що були встановлені рішенням господарського суду Черкаської області від 11.08.2016р. у справі №925/1387/15, оскільки вказане вище рішення не набрало законної сили з огляду на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2017р. про прийняття до провадження апеляційної скарги ТОВ "Будинок оптики" у справі №925/1387/15.

13.11.2017р. до Вищого господарського суду України надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке (клопотання) колегією суддів залишено без задоволення у зв'язку з його необґрунтованістю.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 31.07.2013 року публічне акціонерне товариство "Астра банк" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариством "Агропросперіс банк" (первісний кредитор) та товариство з обмеженою відповідальністю "Оптикал трейд" (позичальник) уклали генеральний кредитний договір №699004046603007, за умовами якого позичальник отримав кредит в сумі 120000 доларів США (далі - кредитний договір).

З метою забезпечення належного виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 31.07.2013 року публічне акціонерне товариство "Астра банк" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариством "Агропросперіс банк" (первісний кредитор) та товариство з обмеженою відповідальністю "Будинок оптики" уклали іпотечний договір №699004046603007/1, предметом якого є нежитлове приміщення: офіс № 1, літ. "А-9", а саме: приміщення першого поверху № 1_1, № 1_9, № 1_10, № 1_11, № 1_12, № 1_21, № 1_22, № 1_23 та приміщення другого поверху № 1_17, № 1_19, № 1_20 загальною площею 135,3кв.м., які знаходяться за адресою: м. Черкаси, вул. Хрещатик (вул. Урицького), будинок 200) (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 122386171101).

Місцевим та апеляційним господарськими судами також встановлено, що 02.12.2013р. публічне акціонерне товариство "Астра банк" (продавець) та публічне акціонерне товариство "Дельта банк" (покупець) уклали договір купівлі-продажу прав вимоги (далі - договір купівлі-продажу), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновою Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №1539, та який діє зі змінами та доповненнями.

Згідно з п.1 договору купівлі-продажу сторони погодили, що акт приймання-передачі прав вимоги означає письмовий акт, який укладається між сторонами та яким документально оформлюється фактична передача права вимоги від продавця до покупця, а права вимоги - всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, які наявні, так і умовні) продавця як кредитора до позичальників за кредитними договорами, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю, щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за кредитним договорами та договорами забезпечення.

Відповідно до п.2.1 договору купівлі-продажу продавець цим погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

Згідно з п.2.3 договору купівлі-продажу права вимоги переходять від продавця до покупця та обов'язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги.

Спір між сторонами виник в зв'язку з тим, що, на думку позивача, до відповідача не перейшло право іпотекодержателя за іпотечним договором №699004046603007/1 від 31.07.2013р., оскільки в акті приймання передачі прав вимоги, складеному 02.12.2013р. та додатку до цього відсутні відомості про іпотечний договір №699004046603007/1 від 31.07.2013р.

В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки судів про наявність підписаного 02.12.2013 року між ПАТ "Астра банк" та ПАТ "Дельта банк" акта приймання-передачі прав вимоги до договору купівлі-продажу від 02.12.2013р. та додаток до даного акту, у якому визначені договори, право вимоги за якими передається відповідачу, серед яких є генеральний кредитний договір №699004046603007 від 31.07.2013р. та договір №699004046603007/1 від 31.07.2013р. При цьому апеляційний суд зазначив про те, що факт набуття права відповідачем вимоги, як за генеральним кредитним договором №699004046603007, так і за іпотечним договором №699004046603007/1 від 31.07.2013р., встановлено рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.08.2016р. у справі №925/1387/15 (за участю тих же сторін), тому цей факт не підлягає доказуванню при вирішенні даного спору. Тобто внаслідок укладення договору купівлі-продажу Банк став новим кредитором як за кредитним договором №699004046603007, так і за іпотечним договором №699004046603007/1 від 31.07.2013р.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання є визнання наявності або відсутності прав.

Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином є однією з підстав заміни кредитора у зобов'язанні (п.1 ч.1 статті 512 Цивільного кодексу України).

Правове регулювання заміни кредитора на підставі правочину здійснюється статтями 512-519 Цивільного кодексу України, які поширюються на всі види зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення.

Виходячи з того, що майнові права є самостійним об'єктом цивільних прав (стаття 177 Цивільного кодексу України), норми про відступлення права вимоги містять додаткові правила до тих положень, що закріплені у нормах про правочин, за яким первісний кредитор відступає своє право вимоги новому кредитору, і мають перед ними пріоритет. З огляду на це, відступлення права вимоги можуть втілюватись у різні договори - купівлі-продажу, міни, дарування права вимоги, факторингу тощо.

При цьому предметом вимоги може бути право вимоги, яке не існує на момент передачі, але виникне у кредитора у майбутньому.

Судами попередніх інстанцій на підставі ретельної правової оцінки умов договору купівлі-продажу прав вимоги від 02.12.2013р., акта приймання-передачі прав вимоги від 02.12.2013р. та додатку до цього акту в їх сукупності (а.с.85-93) достеменно встановлено та скаржником не спростовано факт переходу з 02.12.2013р. до ПАТ "Дельта банк" статусу кредитора за генеральним кредитним договором №699004046603007 та статусу іпотекодержателя за іпотечним договором №699004046603007/1 від 31.07.2013р. з відповідними правами та обов'язками у спірних іпотечних правовідносинах.

Відповідно до ч.3 статті 24 Закону України "Про іпотеку" правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Колегія суддів відхиляє безпідставні посилання скаржника на статтю 24 Закону України "Про іпотеку" в обґрунтування своїх доводів щодо нікчемності акта приймання-передачі прав вимоги від 02.12.2013р. через недотримання обов'язкової нотаріальної форми для переходу прав вимоги за договором іпотеки, оскільки, на відміну від нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу прав вимоги 02.12.2013р., який є правочином відступлення прав за іпотечним договором у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, акт приймання-передачі прав вимоги від 02.12.2013р. є лише одним із доказів, що підтверджує належне виконання ПАТ "Астра банк" свого зобов'язання з передачі на користь ПАТ "Дельта банк" прав вимоги, зазначених в додатку до цього акту, в т.ч. за іпотечним договором №699004046603007/1 від 31.07.2013р. Відтак вказаний акт приймання-передачі, не маючи ознак правочину, не підлягає нотаріальному посвідченню.

Касаційна інстанція погоджується з твердженням заявника про помилкову правову оцінку апеляційним судом рішення Господарського суду Черкаської області від 11.08.2016р. у справі №925/1387/15 (між тими ж сторонами) у якості носія преюдиціальних обставин, оскільки вказане рішення є таким, що не набрало законної сили з огляду на винесені Київським апеляційним господарським судом ухвали від 29.06.2017р. та від 25.09.2017р., якими прийнято до провадження апеляційну скаргу ТОВ "Будинок оптики" на це рішення та зупинено провадження у справі №925/1387/15 відповідно. Також апеляційний суд помилково зазначив про зміну позивачем підстав позову на стадії апеляційного перегляду справи шляхом посилання на нікчемність акта приймання-передачі прав вимоги від 02.12.2013р.

Разом з тим колегія суддів враховує, що саме по собі помилкове застосування судом апеляційної інстанції положень ч.3 статті 35 та ч.3 статті 101 Господарського процесуального кодексу України не призвели до прийняття неправильної по суті постанови, а тому допущені процесуальні недоліки не можуть бути достатньою підставою для її скасування.

Наведене випливає з абзацу 6 п.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", в якому роз'яснено, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

При цьому касаційна інстанція зауважує, що станом на дату прийняття місцевим господарським судом рішення від 24.04.2017р. у даній справі, рішення господарського суду Черкаської області від 11.08.2016р. у справі №925/1387/15 вважалося таким, що набрало законної сили, оскільки на той час ще не було предметом апеляційного перегляду, підтвердженням чого є ухвала Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2016р., якою апеляційну скаргу ТОВ "Будинок оптики" на рішення від 11.08.2016р. у справі №925/1387/15 було повернуто без розгляду.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення та постанова ґрунтуються на правильному застосуванні місцевим та апеляційним господарськими судами приписів статей 177, 202, 512-519 Цивільного кодексу України, ч.3 статті 24 Закону України "Про іпотеку" та статей 32, 33, 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно приписів п.1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення і постанови відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117-1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будинок оптики" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2017р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017р. у справі №910/3039/17 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець