Рішення № 70312990, 08.11.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/5216/17

Справа №643/16388/16ц Головуючий 1 інст. –Скотар А.Ю. Категорія :майнові Доповідач - Швецова Л.А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2017 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді : Швецової Л.А.,

Суддів: Котелевець А.В., Піддубного Р.М.,

За участі секретаря: Кучер Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу

за апеляційною скаргою Прокуратури Харківської області на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 липня 2017 року

по цивільній справі за позовом Керівника місцевої прокуратури № 4 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визначення правочинів недійсними, визнання спадщини відумерлою, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2016 року Керівник Харківської місцевої прокуратури № 4 звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1,третя особа ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, визначення правочинів недійсними, визнання спадщини відумерлою, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_3 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1.

04.08.2015 року ОСОБА_3І помер.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13.01.2016 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1050250,00 грн. за договором позики від 22.01.2013 року, визнано дійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_2 від 22.01.2013, в рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на вказану квартиру, як на предмет іпотеки та визнано право власності за ОСОБА_5

29.01.2016 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_4 продав спірну квартиру ОСОБА_2 02.12.2016 ОСОБА_2 продав спірну квартиру ОСОБА_1

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30.03.2016 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 13.01.2016 року скасовано, провадження у справі закрито. Позивач вважає, що незаконними діями ОСОБА_4 з відчуження квартири завдано збитків державі в особі Харківської міської ради, оскільки на час смерті з ОСОБА_3 ніхто не мешкав, до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався, тобто вказана квартира повинна перейти у власність Харківської міської ради як відумерла спадщина.

Позивач просив позов задовольнити, встановити факт, який має юридичне значення, а саме: що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер 04.08.2015 року та ОСОБА_3 за яким 07.06.2010 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно зареєстровано право власності на квартиру № 41 по пр. Московському у м. Харкові є однією й тією ж особою; визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 29.01.2016 року приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7 за реєстровим № 82 за яким ОСОБА_4 продав ОСОБА_2 спірну квартиру; визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 02.12.2016 приватним нотарусом ХМНО ОСОБА_8 реєстровий № 188 за яким ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 спірну квартиру; визнати спадщину, яка відкрилась 04.08.2015 після смерті ОСОБА_3 та складається з квартири АДРЕСА_2 відумерлою та визнати право власності на вказану квартиру за територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради; витребувати квартиру АДРЕСА_2 з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради, стягнути з відповідача сплачений при подачі позову до суду судовий збір.

Заочним рішенням Московського районного суду м.Харкова від 03 липня 2017 року позовні вимоги Керівника Харківської місцевої прокуратури №4 задоволено частково.

Встановлено факт, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер 04.08.2015 і реєстрацію смерті якого проведено відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції (актовий запис про смерть № 13192 від 03.09.2015) та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за яким 07.06.2010 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 є однією й тією ж особою.

В задоволенні інших позовних вимог – відмовлено.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Харківської області просить скасувати заочне рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та новим рішенням задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування скарги посилається на те, що судом неповно досліджені обставини справи та надані докази. Вказав,що ОСОБА_4 обґрунтовано не притягнутий до участі у якості відповідача, оскільки фактичне оформлення квартири та подальше її переоформлення здійснено було ОСОБА_2

Вважав, що були надані належні докази, що укладені договори є недійсними, а суд вказані докази не врахував, а також не враховано, що у померлого ОСОБА_9 відсутні спадкоємці, які прийняли спадщину тому безпідставно відмовлено у визнанні спадщни відумерлою .

Також прокурор вважав, що неправильно були застосовані вимоги закону щодо нікчемності правочинів та вимоги ст.388 ЦК України щодо витребування майна з чужого незаконного володіння.

Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, що з'явились, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судовим розглядом встановлено, що згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 загальною площею 82,9, житловою площею 52,3 кв.м. станом на 24.03.2010 року належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 та ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право власності.

Станом на 07.06.2010 року ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності є власником квартири АДРЕСА_1 загальною площею 82,9, житловою площею 52,3 кв.м.

Згідно копії форми № 1 та копії паспорта, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився у м. Кисловодськ Ставропольського краю, Росія, місце реєстрації: АДРЕСА_3.

Відповдіно інформаційної довідки зі спадкового реєстру, інформація про спадкові справи на ім’я Макс_мова ОСОБА_3 Ігор_вича (російською мовою на ім’я ОСОБА_11) та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину відсутня.

Згідно довідки КП «Жилкомсервіс», на час смерті ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 один, станом на 17.02.2016 у квартирі ніхто не зареєстрований.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 був єдиним власником квартири АДРЕСА_1, на день смерті був зареєстрований сам, після його смерті з заявами до нотаріальної контори про прийняття спадщини ніхто не звертався, та фактично спадщину після його смерті ніхто не прийняв.

Згідно актового запису про смерть № 13192 від 03.09.2015, ОСОБА_6 помер 04.08.2015 року, свідоцтво про смерть не видано, витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання не видано, паспорт на померлого не виданий.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13.01.2016 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, визнання договору дійсним та визнання права власності задоволений, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 за договором позики від 22.01.2013 1050250 грн., визнано дійсним договір іпотекти та в рахунок погашення заборгованості за договором позики звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 82,9, житловою площею 52,3 кв.м. шляхом визнання за ОСОБА_4 права власності на вказану квартиру (а.с. 25).

На підставі вказаного рішення суду ОСОБА_4 здійснив реєстрацію права власності на своє ім’я на спірну квартиру (а.с. 11).

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 29.01.2016, ОСОБА_4 продав квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 82,9, житловою площею 52,3 кв.м. ОСОБА_2 (а.с. 15).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 30.03.2016 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 13.01.2016 року скасовано, провадження у справі закрито (а.с. 26-27).

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 02.12.2016 року, ОСОБА_2 продав квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 82,9, житловою площею 52,3 кв.м. ОСОБА_1

На даний час на стадії досудового розслідування є кримінальне провадження, внесене до ЄРДР № 4201422100000070 від 24.06.2014 року щодо незаконного заволодіння спірною квартирою, в рамках якого проводяться слідчі дії. Вирок, який набрав законної сили щодо осіб, причетних до заволодіння квартирою, матеріали справи не місять.

Таким чином судом встановлено, що реєстрація права власності за ОСОБА_4 здійснена на підставі рішення суду, після чого спірна квартира була двічі продана, а рішення суду, на підставі якого проведеного державну реєстрацію прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 скасовано.

Задовольняючи частково позовні вимоги прокуратури, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про визнання угод недійсними, визнання спадщини відумерлою, витребування квартири на користь територіальної громади не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не пред’явлено позову до усіх сторін угод та не заявлено позовних вимог про скасування державної реєстрації за ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_1

Проте в повному обсязі з такими висновками суду погодитись не можна.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх і вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судова колегія вважає, що ухвалене у справі рішення зазначеним вимогам не відповідає та підлягає зміні.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Московського районного суду м.Харкова від 13 січня 2016 року по справі №643/18425/15ц стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1 млн 050 тис.250 грн за договором позики від 22 січня 2013 року. Визнано дійсним договір іпотеки квартири №41 по пр..Московському, 89 у м.Харкові, укладений 22 січня 2013 року. В рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на вказану квартиру, як на предмет іпотеки, та визнано право власності за ОСОБА_4

На підставі вказаного судового рішення приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_12 28 січня 2016 року проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_4

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 30 березня 2016 року рішення Московського районного суду м.Харкова від 13 січня 2016 року скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, визнання договору дійсним та визнання права власності закрито.

Цією ухвалою встановлено, що оскільки на момент подачі позову, а відповідно і на момент ухвалення судового рішення, яке оскаржувалось, цивільна правоздатність ОСОБА_3 припинилася у зв’язку зі смертю, останній не може вважатися відповідачем у справі у розумінні цивільно-процесуального законодаства, а відтак пред’явлення до нього позову не ґрунтується на законі.

За змістом договору купівлі-продажу квартири від 29 січня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_13 (реєстровий №82), ОСОБА_4М, продав зазначену квартиру ОСОБА_2, згідно п.3-4 договору купівлі-продажу за 199917 грн.

Опитаний прокуратурою в якості свідка ОСОБА_4 пояснив, що за адресою: пр..Московський, 89 кв.№41 у м.Харкові він ніколи не проживав, договору позики та іпотеки з ОСОБА_3І не укладав, позовну заяву від його імені з використанням його паспорту подавала невстановлена особа.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що що квартира № 41, що знаходиться за адресою: м. Харків, пр..Московський,89 ОСОБА_4 ніколи не належала, а договір купівлі- продажу вищевказаної квартири між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є нікчемним, оскільки укладений не уповноваженою на те особою та на підставі недійсних документів та всупереч вимог закону.

Так, ч.1 ст.202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України однією із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є те що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з вимогами ст. 215 ЦК України, нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом,тобто, коли є правова норма, яка безпосередньо визначає недійсність правочину без дотримання її вимог.

Отже нікчемний правочин не потребує визначення його недійсним судом.

На підставі вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку, що правочин відступлення права вимоги за іпотечним договором в силу ст. 204, 215 ЦК України є нікчемним в силу Закону та не підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Згідно ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п.п. 4, 5 Постанови Пленуму Верхового Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, судам, відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК тощо), та оспорюванні якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. ст. 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Згідно о ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Зміст правочину складають його істотні умови. Єдиною істотною умовою договору купівлі-продажу є умова щодо предмету.

Судова колегія вважає, що правочин, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є недійсним, оскільки укладений на підставі нікчемного правочину та ОСОБА_4 не мав повноважень щодо його укладення, оскільки право вланості на спірне майно набрав після смерті власника, на підставі скасованого рішення суду.

Умова щодо предмету спірного договору купівлі-продажу, а у даному випадку квартира №41, по пр..Московському 89 у м.Харкові, не додержана належним чином, оскільки не відповідає дійсності фактична приналежність предмету договору в момент його укладення, а саме вищевказана квартира при передачі її від імені ОСОБА_4 (Продавця) ОСОБА_2 (Покупцю), на праві власності продавцю не належала, оскільки і не перебувала у власності ОСОБА_3

Відповідно до ч.1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно ч. 1 ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Незаконність набуття ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру вказує на невідповідність укладених у подальшому договору її купівлі-продажу вимогам ч. 1 ст.658 ЦК України, якою передбачено, що право продажу товару належить його власнику.

На підставі договору купівлі-продажу рестровий №82, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідченого 29.01.2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, квартира АДРЕСА_4 передана у власність ОСОБА_2 , яким в подальшому укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири з ОСОБА_1. Вказаний договір реєстровий № 1884 посвідчений 02.12.2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8

На підставі вказаного договору, 02.12.2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на квартиру №41 по пр..Московському, 89 у м.Харкові.

На теперішній час триває досудове розслідування внесене до ЄРДР №4201422100000070 від 24.06.2014 року щодо незаконного заволодіння спірною квартирою, в рамках якого проводяться слідчі дії.

Таким чином, укладений договір купівлі-продажу між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є недійсним, та відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 истопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" не зобов'язує визнавати недійсними всі наступні договори купівлі-продажу стосовно спірного нерухомого майна.

Судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання спадщини відумерлою підлягають задоволенню.

В силу положень ч.2 ст.1220 ЦК України, в день смерті ОСОБА_3 04 серпня 2015 року відкрилася спадщина за його місцем проживання у м.Харкові, пр..Московський, 89 кв.41, яка належала йому на праві приватної власності.

Інші особи, окрім власника, на час відкриття спадщини у вказаній квартирі зареєстровані не були, у зв’язку з чим, постійно зі спадкодавцем не проживали.

Відповідно до положень ч.1 ст.1269, ч.1 ст.1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час її відкриття не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За змістом ч.3 ст.1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За інформацією наданою Третьою Харківською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_3спадкова справа не заводилась, свідоцтво про право власності на спадщину не видавалось.

Положеннями ст.1277 ЦК України передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобовязаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Вказана заява подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Таким чином, особою, заінтересованою у визнанні спадщини відумерлою, є управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, яке має статус юридичної особи та до функцій якого віднесено, зокрема, здійснення необхідних заходів по оформленню права комунальної власності на обєкти нерухомого майна, які належать територіальній громаді міста Харкова (пункт 4.1.18 Положення про управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 24.11.2010 №07/10).

Відповідно до ст.274 ЦПК України заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, встановлених Цивільним кодексом України, подається до суду за місцем відкриття спадщини.

За змістом ст.278 ЦПК України суд, установивши, зокрема, відсутність спадкоєців за заповітом і за законом, або неприйняття спадщини спадкоємцями, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді за місцем відкриття спадщини.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що спадщина, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 та складається з квартири №41, по пр..Московському, 89 у м.Харкові є відумерлою та має бути передана територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Оскільки договір купівлі-продажу рестровий №82, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений 29.01.2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, квартири АДРЕСА_5 є недійсним, рішення суду, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені та за ним визнано право власності на спірну квартиру скасовано, судова колегія вважає, що укладеними угодами порушуються інтереси держави в особі Харківської міської ради, які випливають з встановленого ст.1277 ЦК України порядку визнання спадщини відумерлою, а саме позбавляє Харківську міську раду можливості виконати обов'язок подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою, після спливу одного року з часу відкриття спадщини, за визначених вказаною статтею ЦК України умов, та набути за територіальною громадою право власності на спадкове майно.

Судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга в частині визнання за Харківською міською радою права власності на відумерлу спадщину у вигляді квартири №41 по пр..Московському 89 у м.Харкові на витребування майна з чужого незаконного володіння не підлягає задоволенню.

Порядок визнання спадщини відумерлою визначений у ст..1277 ЦК України.

Крім того, порядок передачі відумерлої спадщини (нерухомого майна) до комунальної власності закріплений у ст..26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та п.4.1.5 Положеня про управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, затвердженого рішення 1 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.11.2015 року №7/115, відповідно до якого Управління комунального майна та приватизації проводить передачу комунальним підприємствам, установам, організаціям об’єктів комунальної власності у господарське відання та оперативне управління, відповідно до рішень виконавчого комітету Харківської міської ради (щодо нерухомого майна) та з наступною державною реєстрацією права власності за громадою.

Судова колегія приходить до висновку, що позивачем в цій частині позовних вимог неправильно обраний спосіб захисту.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України, ч.1 ст.3 ЦПК України).

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що право власності Харківської міської ради на нерухоме майно порушується.

Що стосується вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, судова колегія приходить до висновку, що відповідно до ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно с.391 ЦК України власник майна має право вимагати уснення перешкод у здійсненні ним права корисування та розпоряджання своїм майном.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК України пов’язується з тим, у який спосіб це майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння є передчасними, оскільки Харківська міська рада має право звернутися з відповідним позовом лише після прийняття квартири, як відумерлої спадщини до комунальної власності та отримання правовстановлюючих документів.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту, що має юридичне значення ухвалено з дотриманням вимог діючого законодавства, а рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу, посвідчений приватний нотаріусом ХМНО ОСОБА_7, реєстровий №82, та відмови у визнанні спадщини відумерлою підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог Керівника місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Харківської міської ради.

На підставі наведеного та керуючись п.2 ч.1 ст.307, 313, ч.2 ст.314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Прокуратури Харківської області задовольнити частково.

Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 липня 2017 року змінити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 29.01.2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстровий №82, за змістом якого, ОСОБА_4 продав ОСОБА_2 квартиру № 41 по пр..Московському, 89 у м.Харкові.

Визнати спадщину, яка відкрилась 04.08.2015 року після смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 та складається з квартири № 41 по пр..Московському, 89 у м.Харкові відумерлою.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили після проголошення але протягом двадцяти днів може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Л.А.Швецова

Судді А.В.Котелевець

ОСОБА_14