Постанова № 7030370, 07.12.2009, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 2-а-3188/2009 р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2009 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

у складі: головуючого судді: Хайкіна В.М.

при секретарі: Орловій І.С.

з участю судового розпорядника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізюм справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Ізюмського міського управління праці та соціального захисту населення,  про визнання протиправними дій та відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 в вересні 2009 року звернувся до суду з позовом до Ізюмського міського управління праці та соціального захисту населення Харківської області, в якому просить суд визнати протиправними дії відповідача та стягнути на його користь завдану матеріальну шкоду в розмірі 1750 грн., та моральну шкоду в розмірі 500 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він відноситься до 1-ї категорії учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та на час подачі позовної заяви інвалідом 3 групи. Відповідно до ст.48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», передбачена виплата щорічної грошової допомоги інвалідам 3 групи у розмірі, чотирьох мінімальних заробітних плат. Статтею 76 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» №489-У від 19.12.2006 року встановлені розміри мінімальної заробітної плати, а саме: з 1 січня 2007 року розмір мінімальної заробітної плати становить 400 гривень на місяць, з 1 квітня 2007 року - 420 гривень на місяць, з 1 липня 2007 року - 440 гривень на місяць та з 1 жовтня 2007 року - 460 гривень на місяць. Фактично, на даний час щорічна допомога на оздоровлення виплачена позивачу в розмірі 90 гривень за 2007 рік, згідно постанови Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005 року, чим порушено право позивача на отримання передбаченої соціальної виплати в належному обсязі.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача - Ізюмського міського управління праці та соціального захисту населення Харківської області в судове засідання неодноразово не з’явились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать розписки про одержання судових повісток, причини неявки суду не повідомили, заперечень проти позову не надали.

Суд, вислухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, вважає встановленими наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_2, є потерпілим від аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, що підтверджується копією посвідчення серії А №406720 від 03.10.2002 року (а.с.№4), і перебуває на обліку в Ізюмському міському управлінні праці та соціального захисту населення Харківської області як учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інвалідність якого пов’язана з аварію на ЧАЕС.

Згідно з ч.4 ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії інвалідам 3 групи - виплачується у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

Згідно з пунктом 30 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року №489-V дія ч.4 ст.48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати була зупинена.

Рішенням Конституційного суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року визнано неконституційним положення пункту 30 ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яким було призупинено на 2007 рік дію Закону в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, а саме - деякі частини ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Механізм та порядок виплати щорічної допомоги на оздоровлення  у зв’язку із відповідним Рішенням Конституційного суду України у 2007 році не визначено.

Пунктом 5 зазначеного рішення Конституційного суду України визначено, що рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції, при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані не конституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, вищевказані положення втратили чинність відповідно 09 липня 2007 року.

Як вбачається із листа Ізюмського міського управління праці та соціального захисту населення Харківської області №815 від 12.02.2008 року компенсаційні виплати на оздоровлення ліквідаторам ЧАЕС нараховуються і виплачуються відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» яка чинна і на сьогоднішній день, в затверджених розмірах, а саме: інвалідам 3 грипу-90 грн.

Відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Постанови Кабінету міністрів України від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської Катастрофи» позивачу була виплачена щорічна грошова допомога на оздоровлення, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії: за 2007 рік в розмірі 90,00 грн.

Відповідно до розрахунку, недоотримана сума одноразової грошової допомоги на оздоровлення у 2007 році складає:(460+4)-90=1750 грн..

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначено вище 09.07.2007 року, рішенням Конституційного суду України визнано неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 р.», в тому числі щодо зупинення норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» які визначають розмір виплати щорічної допомоги на оздоровлення у кратному розмірі до мінімальної заробітної плати.

Позивач звернувся до відповідача з заявою щодо здійснення перерахунку виплати щорічної допомоги на оздоровлення на 2007 рік, у зв’язку з визнанням рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року неконституційними положень п.30 ст.71,34 Закону «Про державний бюджет на 2007 рік».

Відповідач відмовив позивачу у перерахунку вказаної допомоги листом вих.№815 від 12.02.2008 року, посилаючись на виплату допомоги на оздоровлення в розмірах, встановлених Постановою Кабінету міністрів України № 562, та відсутність підстав для перерахунку ( а.с.7).

Суд зазначає, що з 09.07.2007 року в разі звернення осіб про виплату їх щорічної допомоги на оздоровлення в розмірах, встановлених нормами Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» органи соціального захисту населення не мають підстав відмовляти у здійсненні таких виплат, оскільки з моменту прийняття рішення Конституційним судом України зобов’язані діяти на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», здійснюючи виплати у розмірах встановлених цим Законом.

Отже суд, вважає, що оскільки з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності положень ст.71 Закону України «Про Державний  бюджет на 2007 рік», ця норма Закону втратила чинність, а тому на момент звернення позивача із заявою до відповідача про перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення була чинною стаття та 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст.75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 року, має вищу юридичну силу виходячи з загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативним актами, саме закон підлягає при вирішенні даного спору.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч.3 статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Кабінет Міністрів України не уповноважений законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій  компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення. навпаки у ч.1 статті 67 зазначеного закону, встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом міністрів України до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

У Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено основні положення, щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя та здоров’я, оскільки відповідно до ч.1 статті 50 Конституції України кожен має право на безпечний для життя і здоров’я довкілля, та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складової конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження підзаконним актом зміну та обсягу права, наданого Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є безпідставним.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення на 2007 рік відповідно до ч.4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 року, в редакції закону від 09.07.2007 року, у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ч.7 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 року, в редакції закону від 09.07.2007 року, у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат визначається на момент виплати.

Як зазначається позивачем у 2007 році була виплачена допомога на оздоровлення в розмірі 90 грн..

Згідно зі ст.76 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік, встановлено з 01 січня 2007 року, розмір мінімальної заробітної плати становить 400 грн. на місяць, з 01 квітня 2007 року – 440 гривень, з 1 жовтня 2007 року - 460 гривень на місяць.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивачу повинна бути виплачена щорічна допомога на оздоровлення у 2007 році в сумі 1840 гривень з розрахунку чотирьох мінімальних заробітних плат 460 грн. х 4 = 1840 грн. Фактично виплачено 90 грн., тобто недоплаченою залишається сума в розмірі 1750 грн. (1840 – 90 = 1750 грн.). Відповідно до ч.5 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 року, в редакції закону від 09.072007 року, щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.

З вище наведеного вбачається, що відмова Ізюмського міського управління праці та соціального захисту населення Харківської області щодо виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення у 2007 році в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат не відповідає законодавству.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до роз’яснень п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіяні.

Отже, з доказів по справі не вбачається, що внаслідок винних неправомірних дій відповідача, позивачу заподіяно моральну шкоду.

За таких обставин, суд вважає, що позов ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а саме в частині щодо стягнення недоплаченої одноразової грошової допомоги на оздоровлення на 2007 рік, згідно вимог позовної заяви.

Судові витрати необхідно віднести за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись  ч.2 ст.19, ст.ст.22,56,75,92,152 Конституції України, ст.48 Закону України «Про соціальний статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 року, Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік», Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст.ст.9,86,94,98-100,160-163,167,186,254 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Ізюмського міського управління праці та соціального захисту населення,  про визнання протиправними дій та відшкодування матеріальної та моральної шкоди -  задовольнити частково.

Визнати дії Ізюмського міського управління праці та соціального захисту населення Харківської області – протиправними.

Зобов’язати Ізюмського міського управління праці та соціального захисту населення Харківської області (64309, м. Ізюм, вул. Соборна 20, код 03196564) перерахувати і виплатити на користь ОСОБА_2 щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік у сумі 1750 (одна тисяча сімсот п’ятдесят) грн.

В задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди відмовити.

Державне мито віднести на рахунок держави.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України – з дня складення в повному обсязі, і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: