Ухвала суду № 70302974, 14.11.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №333/7370/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Герасименко С.Г.

Провадження №22-ц/778/2266/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Кримської О.М.,

суддів: Дашковської А.В.,

ОСОБА_2,

секретаря Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Комунарський відділ реєстрації фізичних осіб Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Запорізька міська рада, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття їх з реєстрації,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: Комунарський відділ реєстрації фізичних осіб Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Запорізька міська рада, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття їх з реєстрації.

В позові зазначав, що він є головним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 на підставі ордеру серії А-ІХ №3900, виданого 19.08.1985 року Виконавчим комітетом Запорізької міської Ради народних депутатів. Дана трикімнатна квартира була надана його сім’ї в складі чотирьох чоловік позивачу, його дружині, доньці та сину, які вселилися у вищевказану квартиру та зареєстрували своє місце проживання. На теперішній час в квартирі окрім позивача зареєстровані його донька ОСОБА_5 та онук ОСОБА_6 Однак донька та онук в квартирі не проживають з 2013 року, оскільки мають свої сім’ї та мешкають окремо, та ніяких витрат по сплаті за комунальні послуги не несуть. Але їх реєстрація призводить до додаткових виплат за сплату комунальних платежів, оскільки за них продовжують систематично нараховувати комунальні платежі, що спричиняє значні збитки позивачу, оформити субсидію він також не має змоги. Залишаючись зареєстрованими на вказаній житловій площі відповідачі перешкоджають позивачу користуватися вказаною квартирою.

Посилаючись на викладене, просив суд визнати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з’ясування судом обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Особи, що беруть участь у справі, повідомлені про місце та час розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст. 74, 76 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштою судової повістки (а.с.233-235; 242;243).

ОСОБА_6, представник Комунарського відділу реєстрації фізичних осіб Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, представник Запорізької міської ради не з’явилися до апеляційного суду.

Від Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради надійшло письмове клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника ( а.с.249)

ОСОБА_5 в особі представника ОСОБА_7 надала до суду свої заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін ( а.с.201-202)

З огляду на вищевикладене та у відповідності до ст.ст. 303-1, 305 ЦПК України, судова колегія ухвалила розглядати справу за відсутності учасників апеляційного розгляду, які не прибули в судове засідання.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Частинами 1, 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що він є головним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 на підставі ордеру серії А-ІХ №3900, виданого 19.08.1985 року Виконавчим комітетом Запорізької міської Ради народних депутатів. Дана трикімнатна квартира була надана його сім’ї в складі чотирьох чоловік позивачу, його дружині, доньці та сину, які вселилися у вищевказану квартиру та зареєстрували своє місце проживання. На теперішній час в квартирі окрім позивача зареєстровані його донька ОСОБА_5 та онук ОСОБА_6 Однак донька та онук в квартирі не проживають з 2013 року, оскільки мають свої сім’ї та мешкають окремо, та ніяких витрат по сплаті за комунальні послуги не несуть. Але їх реєстрація призводить до додаткових виплат за сплату комунальних платежів, оскільки за них продовжують систематично нараховувати комунальні платежі, що спричиняє значні збитки позивачу, оформити субсидію він також не має змоги. Залишаючись зареєстрованими на вказаній житловій площі відповідачі перешкоджають позивачу користуватися вказаною квартирою.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічні положення закріплені і в ч. 1 ст. 60 ЦПК України

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відсутні передбачені законом підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою, оскільки позивач не надав суду належних та допустимих, переконливих доказів, що відповідачі не проживають в спірному житловому приміщенні без поважних причин більше шести місяців.

Колегія суддів погоджується з таких висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на повному, всебічному та об’єктивному дослідженні наданих суду доказах.

Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст.71,72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки провадиться в судовому порядку.

Встановлено і вказані обставини підтверджуються матеріалами справи, що квартира АДРЕСА_1 належить до державного житлового фонду, тобто не приватизована. Ордер №3900 серії А-ІХ від 19.08.1985 року видавався ОСОБА_3 на сім’ю з чотирьох чоловік, а саме: дружини – ОСОБА_8, доньки – ОСОБА_5, сина – ОСОБА_9, які мають право на вселення в квартиру АДРЕСА_1 (а.с.04).

Згідно довідки №04-19/3/11859 від 15.11.2016року про реєстрацію місця проживання за відомостями Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради місце проживання позивача є квартира АДРЕСА_1, всього зареєстровано дві особи (а.с.5;230).

Згідно листа Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради за вих. №01-22/01/0288 від 13.02.2017 року відповідач ОСОБА_6 зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 з 06.09.1990 по теперішній час (а.с.42)

Згідно інформації Департаменту реєстраційних послуг № 01-16/01/3019 від 19.08.2017 року, яка була витребувана апеляційним судом за клопотанням представника позивача, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстроване місце проживання наступних осіб: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 з 15.02.2007 по 09.03.2017р. та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 з 21.12.1988р., ОСОБА_9, 13.03.1975р.н. з 20.03.2017р. по теперішній час, ОСОБА_3,25.04.1948р.н. з 20.05.1986 року по теперішній час ( а.с.247).

ОСОБА_6 та ОСОБА_5 були зняті з реєстрації з 09.03.2017 року на підставі заочного рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23.02.2017 року ( а.с.89-90), яке за заявою ОСОБА_5 було скасовано ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.03.2017 року ( а.с.153-154).

Із квитанцій по сплаті за комунальні послуги, наданих ОСОБА_5, вбачається, що вона щомісяця сплачує за користування комунальними послугами, а відтак несе тягар по утриманню квартири (а.с. 123-132).

З переписки між органами місцевого самоврядування та відповідачами по справі з приводу надання дозволу на перепланування та щодо змін умов договору найму житлового приміщення, а також наданої уточненої позовної заяви від 06.03.2015 року та копій рішення суду вбачається, що між сторонами є неузгодженість щодо користування спірною квартирою, яка виникла з 2012 року, коли позивач звернувся до суду з позовом про виселення відповідачів по справі зі спірної квартири.

Відповідач ОСОБА_5 зверталась до суду із позовом до ОСОБА_3 про зміну умов договору найму житлового приміщення та визначення порядку користування квартирою. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.03.2016 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено. ( а.с.143-144).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачі не втратили інтерес до спірного жилого приміщення.

Відповідно до роз’яснень, що містяться в п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена сім’ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з’ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім’ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил щодо оцінки доказів.

Згідно зі ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто саме відповідач повинен довести, що він з поважних причин був відсутній за місцем реєстрації понад шість місяців.

Відповідно до роз’яснень, як міститься у п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» за змістом пункту 6 частини третьої статті 295, частини другої статті 303 та пункту 1 частини першої статті 309 ЦПК апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.

За клопотанням представника позивача апеляційним судом був допитаний свідок ОСОБА_10, який пояснив, що є сусідом сторін у даній справі. Іноді буває в спірній квартирі, бачив, що на кухні знаходиться два холодильника, один з яких належить відповідачці. Неодноразово зустрічав ОСОБА_5 біля будинку, останній раз бачив її у жовтні 2017 року, вона не змогла потрапити до спірної квартири, оскільки позивач змінив замки на вхідній двері.

Факт зміни замків на вхідних дверях спірної квартири позивач визнав в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Отже, позивачем по справі не подано доказів того, що відповідачі, безперервно, були відсутній понад шість місяців у спірній квартирі.

Посилання апеляційної скарги щодо неправомірного неприйняття судом першої інстанції до уваги актів про не проживання відповідачів у спірній квартирі, є неприйнятними.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що акти від 04.03.2015 року, 30.05.2016 року, 29.11.2016року, містять суперечливу інформацію про факт не проживання відповідачів у спірній квартирі, яка отримана зі слів сусідів та не узгоджується з іншими, наданими сторонами доказами.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів для спростування висновків суду першої інстанції, передбачених статтями 57,58,59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст.309 ЦПК України, апелянтом не представлено.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.303,307,308, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: А.В. Дашковська

ОСОБА_2