Рішення № 70301836, 24.10.2017, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 24.10.2017

Справа № 320/635/17-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2017 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого – судді Купавської Н.М.

при секретарі – Чудаковій А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мелітопольської міської ради Запорізької області про визнання недійсним договору сервітутного користування реальною часткою земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з уточненим позовом, в якому просить визнати недійсним договір сервітутного користування реальною часткою земельної ділянки під об’єктами нерухомості від 25 жовтня 2011 року №1164, укладений між нею та відповідачем. Вимоги позову мотивовані тим, що чинним законодавством не передбачено підстав оплати нею за земельну ділянку, оскільки за нею відсутня реєстрація, як права власності на земельну ділянку так і договору оренди земельної ділянки. За нормами Податкового кодексу України вона не є платником податку і у неї відсутній об’єкт оподаткування, оскільки земельна ділянка не перебуває в її власності або користуванні, договір оренди відсутній. Отже, оскільки при укладанні із відповідачем договору сервітуту були порушені норми закону, а тому, він є недійсним.

В судове засідання позивачка не з’явилася, в заяві просить розглянути позов в її відсутність. Також від неї надійшли письмові пояснення, в яких вона просить поновити строк звернення до суду та задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування поновлення строку зазначає, що не є юридично обізнаною. При укладанні договору їй пояснювали про необхідність сплати певної суми та сплачувати лише податок на землю. Вона сплатила протягом місяця певні суму і жодних нарахувань їй не надходило. Однак, в 2016 році з отриманого листа їй нарахована орендна плата за землю, тоді як договору оренди вона не укладала. Позивачка вважає, що про порушення її прав вона дізналась лише в серпні 2016 року.

Представник позивачки ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про місце, час та день розгляду справи був повідомлений під особистий підпис.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, від нього надійшло письмове клопотання про розгляд справи у його відсутність, позов він не визнає у повному обсязі та просить застосувати позовну давність.

Відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України з урахуванням клопотання представника позивача про слухання справи за його відсутності та у зв'язку з неявкою відповідачки, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка є власницею комплексу будівель та споруд, що розташовані по вул.Брів-ла-Гайард, 13 в м.Мелітополі та розміщені на земельній ділянці площею 740,43 кв.м., кадастровий №2310700000.01.011.0006, що підтверджується копіями договору купівлі-продажу від 13.09.2010, ОСОБА_2 з Держреєстрації правочинів, Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно /а.с.6, 7, 8/.

На підставі договору сервітутного користування реальною часткою земельної ділянки під об’єктами нерухомості від 25.10.2011 Мелітопольською міською радою було передано ОСОБА_1 в платне сервітутне користування реальну частку земельної ділянки для здійснення діяльності під об’єктами нерухомості строком до укладення та державної реєстрації договору оренди землі для розміщення та експлуатації магазину по вул.Брів-ла-Гайард, 13 в м.Мелітополі. За даним договором відповідачці передано в користування реальна частка земельної ділянки площею 740,43 кв.м. Також, у даному договорі сторонами було погоджено нормативно-грошову оцінку, розмір та порядок оплати за користування земельною ділянкою /а.с.9-12/. Цього ж дня сторони підписали акт приймання-передачі об’єкта користування та розрахунок розміру плати /а.с.13,14/.

Заперечуючи щодо укладення договору сервітутного користування земельної ділянки між сторонами позивачка та її представник посилаються на порушення істотних умов при його укладенні, а саме: позивачка не є суб’єктом внесення плати за оренду землі, оскільки за нею відсутня реєстрація як права власності на земельну ділянку так і договору оренди земельної ділянки.

Однак, дані обставини не відповідають в повному обсязі обставинам справи, виходячи з наступного. Положеннями ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення, які повинні бути взаємними та двосторонніми. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов’язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Отже, підписуючи договір позивачка взяла на себе обов’язки щодо сплати за користування реальною часткою земельної ділянки, розмір та порядок оплати який чітко визначений у договорі п.п.4,5.

Позивачка посилається на ст.215 ЦК України вказуючи, що вчинений між нею та відповідачем правочин є недійсним, оскільки плата за землю не передбачена жодним законом, так як вона не є ні власником, ні орендарем вищевказаної земельної ділянки.

Тобто, позивачка не згодна із платою. Відповідно до ч.1 ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). З наданої копії договору сторони погодили саме платний сервітут, з яким позивачка, підписуючи договір, погодилась.

Належних та допустимих доказів того, що в момент підписання оспорюваного договору було недодержано вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, матеріали справи не містять та позивачка суду не надала.

З договору вбачається, що він підписаний сторонами без будь-яких застережень та зауважень, що свідчить про вільне волевиявлення сторін при його укладанні. Матеріали справи не містять жодного доказу того, що позивачка зверталася до відповідача з приводу роз'яснення їй положень договору, які були їй незрозумілі або за додатковою інформацією щодо умов договору.

На будь-які інші законні підстави, за якими договір повністю має бути визнано недійсним, позивачка не посилається.

При цьому, представник відповідача вважає, що при оспорюванні договору позивачка пропустила строк позовної давності, яка за загальними правилами становить три роки. Оскільки позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі і є підставою для відмови у позові, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивачки також на цій підставі.

Позивачка в своїх письмових поясненнях просила поновити їй строку позовної давності, оскільки вона є юридично необізнаною особою і вважала, що повинна сплатити одноразово певну суму і сплачувати лише земельний податок. Про необхідність сплати орендної плати за землю їй стало відомо у серпні 2016 року, коли вона отримала лист про сплату заборгованості за оренду землі.

Відповідно до ст.256, 257, ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що між сторонами по справі 25 жовтня 2011 року був укладений договір сервітутного користування реальною часткою земельної ділянки під об’єктом нерухомості, про обставини його укладення було відомо позивачці по справі, що підтверджено її підписом у договорі. В договорі чітко визначені умови та порядок сплати за користування землею, які позивачка повинна була виконувати щомісячно. Тому, нагадування відповідачем про необхідність провести оплату в серпні 2016 року не може буди подією, коли позивачка дізналася про порушене право. Якщо позивачка вважала, що при укладенні договору були порушені її права, то відповідно до вимог ст.257 ЦК України вона мала право протягом трьох років звернутись до суду за захистом порушеного права або інтересу. Однак, за захистом своїх прав позивачка звернулася лише у січні 2017 року, пропустивши строки позовної давності без поважних причин, а тому, у суду немає правових підстав для поновлення позивачці строків позовної давності з даного питання.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Оскільки представник відповідача заявив клопотання про застосування строку позовної давності до позовних вимог позивачки та просив суд відмовити в задоволенні позову, а доказів про поважність пропуску позовної давності позивачкою не надано, суд, виходячи з вимог ч.4 ст.267 ЦК України, відмовляє в задоволенні позовних вимог позивача на цій підставі.

Судові витрати суд розподіляє у відповідності до ст. 88 ЦПК України та відносить їх за рахунок позивачки.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 212, 214, 215 ЦПК України, ст.ст.256, 257, 267 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

В поновлені строку позовної давності ОСОБА_1 відмовити.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні уточнених позовних вимог до Мелітопольської міської ради Запорізької області про визнання недійсним договору сервітутного користування реальною часткою земельної ділянки.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання апеляції в Мелітопольський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ: