Ухвала суду № 70296193, 15.11.2017, Апеляційний суд Вінницької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого судді Рибчинського В.П.,

суддів: Голоти Л.О., Шемети Т.М.,

за участі секретаря Топольської В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Єврокар Україна» на заочне рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 17 серпня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Єврокар Україна» про захист прав споживача та визнання недійсним договору, -

В С Т А Н О В И Л А :

12 травня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар Україна» про захист прав споживача та визнання недійсним договору.

Позовну заяву мотивувала тим, що 07 березня 2017 року між нею та ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар Україна» було укладено договір фінансового лізингу №513 на придбання автомобіля «LADA Largus». За даним договором відповідач прийняв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати у користування лізингоодержувачу - ОСОБА_2. Предмет договору мав бути переданий у користування лізингоодержувачу після внесення на поточний рахунок лізингодавця комісії за організацію Договору, авансового платежу, комісії за передачу предмету лізингу та оплати різниці у разі зміни вартості предмету Договору. У день підписання Договору лізингу вона сплатила на рахунок ТОВ «Єврокар Україна» 21693 гривні як комісію за організацію Договору. Маючи намір розірвати укладений договір, 14 березня 2017 року вона звернулась з відповідною заявою до ТОФ «Єврокар Україна». 20 квітня 2017 року ОСОБА_3 було повідомлено, що договір розірвано, а сплачена нею комісія за організацію Договору, відповідно до п. 12.1 Договору, не повертається.

Вважаючи, що з самого початку її було введено в оману, а також, що Договір лізингу зі сторони лізингодавця підписано юридичною особою, що не мала права на вчинення таких правочинів (без ліцензії), що він містить несправедливі умови та підлягав нотаріальному посвідченню, тому просить договір фінансового лізингу № 513 від 07 березня 2017 року визнати недійсним, стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар Україна» на її користь 21 693 гривні, сплачені нею як комісію за організацію Договору, комісію за прийом платежів в сумі 260 гривень 32 копійки та судові витрати.

Заочним рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 17 серпня 2017 року позов задоволено, визнано договір фінансового лізінгу № 513 від 07 березня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ "Єврокар Україна" недійсним з моменту укладення та стягнуто з ТОВ "Єврокар Україна» на користь ОСОБА_2 сплачену комісію за організацію договору фінансового лізингу в сумі 21 693 (двадцять одна тисяча шістсот дев'яносто три) гривні, комісію за прийом платежів в сумі 260 (двісті шістдесят) гривень 32 копійки, а також судові витрати в сумі 1280 (тисяча двісті вісімдесят) гривень.

Не погоджуючись з рішенням Мурованомуриловецького районного суду Вінницької області від 17 серпня 2017 року, ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар України» звернулося до Апеляційного суду Вінницької області з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення по справі, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що при ухваленні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не правильно застосував норму ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», не встановив в чому саме полягає несправедливість окремих положень договору фінансового лізингу, не вказав, чи є зазначена обставина відповідно до цієї норми підставою для зміни або визнання саме цієї умови договору, не вказав на підставі яких ознак, визначених у ч.3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» кваліфікував умови договору несправедливими і чи тягне несправедливість цих умов недійсність договору в цілому.

На думку відповідача, суд безпідставно зробив висновок, що в умовах правочину виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця, що в разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Висновок суду про несправедливі та недобросовісні умови правочину, являється суб'єктивним висновком та таким, що не відповідає дійсності, оскільки суд не зазначив, яка саме норма договору порушує вимоги визначені в ч.3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Також, в апеляційній скарзі зазначає, що умовами договору передбачено утримання штрафу за дострокове розірвання правочину лізингоотримувачем, не повернення сплаченої комісії за організацію договору, в даному випадку, зазначені умови договору не протирічать нормам чинного законодавства, а лише передбачають відповідальність лізингоодержувача при достроковому розірванні договору.

Крім того, посилання суду на відсутність нотаріального посвідчення договору фінансового лізину на підставі ст. 799 ЦК України є безпідставним, оскільки оформлення договорів фінансового лізингу регулюються спеціальним законодавством України та передбачають виключно письмову форму укладення таких договорів (ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг»).

Також, суд не звернув уваги, що дії позивача, які були добровільними та розраховані на реальне настання правових наслідків.

Звертає увагу суду, що на момент укладення оскаржуваного правочину, у лізингодавця був відсутній транспортний засіб, оскільки норми ч.1 ст. 806 ЦК України передбачено придбання такого в майбутньому та лише після виконання лізингоодержувачем певних умов, а тому застосування судом положень ч.2 ст. 799 ЦК України є безпідставними.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Заочне рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 17 серпня 2017 року вказаним вимогам відповідає.

Так судом першої інстанції встановлено, що:

07 березня 2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Єврокар Україна» як лізингодавцем та ОСОБА_2 як лізингоодержувачем було укладено договір фінансового лізингу № 513 (а.с. 13-20), предметом якого є транспортний засіб «LADA Largus» (зворот а.с. 13).

Лізингодавець взяв на себе зобов'язання придбати предмет Лізингу у власність та передати у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором (п. 1.3 Договору).

Пунктом 1.4 Договору фінансового лізингу визначено, що незалежно від наявності у продавця предмета лізингу, вказаного лізингоодержувачем в Договорі та лише за заявою лізингоодержувача, предмет лізингу може бути змінено на інший предмет до моменту купівлі предмета лізингу.

Предмет лізингу передається у користування Лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця: комісії за організацію Договору, авансового платежу, комісії за передачу предмета та оплати різниці у разі зміни вартості предмету Договору.

З аналізу змісту розділу Договору «Визначення термінів» (а.с. 13) слідує, що комісія за організацію Договору - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця і включає в себе, зокрема, організаційні послуги, витрати на пошук предмету лізингу і становить 7% від вартості предмета лізингу, а авансовий платіж - це обов'язковий платіж, що складає частину від вартості предмета лізингу, розмір якого становить 23%.

На цих умовах відповідач погодилась підписати Договір лізингу та пристала на пропозицію представника відповідача щодо подальшої зміни предмета лізингу на інший, який вона мала намір придбати на початку, - «Fiat Doblo».

На виконання вимог Договору 07 березня 2017 року на рахунок ТОВ «Єврокар Україна» позивачем було сплачено 21 693 гривні комісії за організацію по Договору лізингу № 513 від 07 березня 2017 року (а.с. 21). Маючи намір отримати предмет лізингу у користування, ОСОБА_2, звернулася до ТОВ «Єврокар Україна» із відповідною вимогою, проте в телефонному режимі отримала інформацію про необхідність сплати ще 40 000 гривень, оскільки сплачена нею сума є лише комісією за організацію Договору.

Стаття 807 ЦК України зазначає, що предметом лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена законодавством до основних фондів.

Відповідно до статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Індивідуальними ознаками транспортного засобу, які дають можливість його ідентифікувати як об'єкт цивільних прав та обов'язків, є: марка, модель, тип, об'єм двигуна, тип пального, колір, дата випуску, вартість тощо.

Зі змісту договору №513 від 07 березня 2017 року встановлено, що предмет фінансового лізингу у даному випадку чітко не визначений, оскільки відсутні його технічні й індивідуальні характеристики.

Отже, укладений сторонами договір фінансового лізингу не містить обов'язкових істотних умов договору, оскільки він не містить таких індивідуальних ознак транспортного засобу, які б вирізняли цей транспортний засіб з-поміж інших.

Згідно з пунктом 1.7 договору предмет лізингу передається у користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати ним на рахунок товариства: Комісії за організацію Договору; Авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.4 ст.9 даного Договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах передбачених у п.9.5 ст. 9 даного договору.

З матеріалів справи слідує, що позивачем було сплачено 21693 грн. за договором, які відповідачем було зараховано в рахунок сплати Комісії за організацію Договору у відповідності до умов п. 9.7 договору.

За правилами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідач не має права включати в договір умови, які є несправедливими.

Висновок суду про наявність в укладеному договорі несправедливих умов в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідає встановленим по справі фактам та обставинам.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 цього Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи цю норму, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених в договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.(пункт 13).

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 11 травня 2016 року № 6-3020цс15, яка за правилами ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для врахування при розгляді справи судами.

Положеннями укладеного договору передбачено, що лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові й інші платежі згідно з умовами цього договору (пункт 1.3 статті 1 договору).

У разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору та з метою виплати лізингоодержувачем не менше 23% від вартості предмета лізингу на момент купівлі предмету лізингу та його передачі, лізингоудержувач зобов'язаний одноразово доплатити різницю такої вартості вже до сплачених авансових платежів. В такому випадку, остаточна вартість предмета лізингу та подальші лізингові та інші обов'язкові платежі будуть визначені в Додатку №3 до даного договору, який сторони зобов'язані підписати та який є його невід'ємною частиною (п.9.4).

Повернення чи зарахування внесених платежів в разі зменшення вартості предметі лізингу договір не передбачає.

У випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни (пункт 10.5 договору).

Крім того, за змістом пунктів 10.4 договору розмір лізингової плати може індексуватися та змінюватися залежно від зміни законодавства, розміру податків і прирівняних до них платежів, зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу, проте формули перерахунку не передбачає.

Згідно з пунктом 3.4.5 дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання акту приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем, за умови сплати не лише лізингових платежів, але й пені, штрафу, тощо.

Пунктом 1.4 Договору фінансового лізингу визначено, що незалежно від наявності у продавця предмета лізингу, вказаного лізингоодержувачем в Договорі та лише за заявою лізингоодержувача, предмет лізингу може бути змінено на інший предмет до моменту купівлі предмета лізингу.

З аналізу змісту розділу Договору «Визначення термінів» (а.с. 13) слідує, що комісія за організацію Договору - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця і включає в себе, зокрема, організаційні послуги, витрати на пошук предмету лізингу і становить 7% від вартості предмета лізингу, а авансовий платіж - це обов'язковий платіж, що складає частину від вартості предмета лізингу, розмір якого становить 23%.

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що аналіз змісту спірного договору, укладеного між сторонами, дає підстави вважати, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом; звужені обов'язки та значно розширені права лізингодавця, зокрема виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача; договором передбачена сплата або утримання з внесених лізингоодержувачем платежів штрафів, пені, при цьому адекватного захисту його прав від неналежного виконання договірних зобов'язань лізингодавцем умови договору не передбачають; договором установлено право лізингодавця змінювати та розривати договір в односторонньому порядку, однак таке право не передбачається для лізингоодержувача, якому встановлено жорсткі зобов'язання та непропорційно великий розмір штрафу.

Задовольняючи позовні вимоги шляхом визнання недійсним оспорюваного договору та стягнення з відповідача на користь позивача переданих за договором коштів в розмірі 21693 грн. у якості сплати комісії за організацію договору фінансового лізингу та 260,32 грн. комісію за прийом платежів, що не підлягає поверненню у жодному випадку та є платою за укладення договору, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що оспорюваний договір є несправедливим, порушує принципи добросовісності, його умови призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві, а тому правомірно застосував реституцію та повернення сторін договору до попереднього становища шляхом зобов'язання відповідача повернути позивачеві передані за недійсним договором кошти (ст. 216 ЦК України).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції без достатніх підстав визнав недійсним укладений між сторонами договір фінансового лізингу, оскільки при укладенні договору сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору (предмет лізингу, розміри лізингових платежів, строк лізингу), послуга, яка надається за договором, обрана позивачем самостійно і свідомо, підписавши договір сторони засвідчили ознайомлення із його умовами, зрозуміли його зміст та погодили умови, про що вказано в п. 17.5 договору, проте позивач звернулася до суду за захистом своїх порушених прав споживача, які порушені не були, а умови договору не містять ознак несправедливих в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не можуть бути взяті до уваги, зважаючи на вищевикладені обставини та не спростовують того факту, що при укладенні вказаного договору були допущені порушення чинного законодавства.

Включення до договору положень, які при розірванні договору фактично призвели до неповернення споживачу послуг, внесених ним коштів в повному обсязі, свідчить про здійснення відповідачем нечесної підприємницької практики та є достатніми підставами для визнання договору лізингу недійсним, через невідповідність вимогам закону.

Доводи ТОВ «Єврокар Україна» про те, що оскаржуваний договір не підлягає нотаріальному посвідченню та здійснення відповідачем діяльності з оперативного лізингу, не знаходять свого підтвердження з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що договір фінансового лізингу від 07 березня 2017 року, укладений між ТОВ «Лізингова компанія «Єврокар Україна» та ОСОБА_2, потребував нотаріального посвідчення, однак нотаріально посвідчено не було.

Таким чином, колегія суддів вважає, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вірно виходив із того, що за встановлених обставин про те, що договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений, цей договір в силу вимог ст. 799 ЦК України та положення ч. 1 ст. 220 ЦК України є нікчемним, тому сума у розмірі 21693 грн. підлягає поверненню позивачу за положенням ст. 216 ЦК України, відповідно до якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи, надавши належну оцінку доказам у справі дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Єврокар Україна» - відхилити.

Заочне рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 17 серпня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий /підпис/ Рибчинський В.П.

Судді /підпис/ Голота Л.О.

/підпис/ Шемета Т.М.

Згідно з оригіналом.

Суддя Рибчинський В.П.