Ухвала суду № 70281651, 13.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

13 листопада 2017 року Справа № 910/23971/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКороткевича О.Є. (доповідач у справі),суддівБілошкап О.В., Полякова Б.М.розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління ДФС у Рівненській областіна ухвалу та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 року Господарського суду міста Києва від 29.06.2017 року у справі Господарського суду№ 910/23971/17 міста Києваза заявою доТовариства з обмеженою відповідальністю "Магазин ВВВТ" Концерну "Військторгсервіс"про банкрутство

В С Т А Н О В И В :

Головне управління ДФС у Рівненській області (далі - заявник) звернувся з касаційною скаргою одночасно на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.06.2017, якою в частині задоволення кредиторських вимог ДПІ у м. Рівному відмовлено, та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 про відмову у відновленні строку на апеляційне оскарження зазначеної ухвали місцевого суду та поверненні її без розгляду.

Щодо ухвали суду першої інстанції від 29.06.2017 колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 107 ГПК України сторони у справі мають право подати касаційну скаргу на: рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

Отже, рішення місцевих господарських судів можуть бути предметом касаційного оскарження лише після їх перегляду по суті в апеляційному порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду першої інстанції від 29.06.2017 в апеляційному порядку по суті не переглядалась, що позбавляє заявника процесуального права на її оскарження в касаційному порядку.

За таких обставин касаційна скарга у частині оскарження ухвали від 29.06.2017 не підлягає розгляду в порядку касаційного провадження в зв'язку з чим у її прийнятті необхідно відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України.

Що стосується касаційної скарги в частині оскарження ухвали Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2017, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 111 ГПК України касаційна скарга підписується особою, яка подала скаргу або її уповноваженим представником.

Касаційну скаргу від імені Головного управління ДФС у Рівненській області підписано представником ОСОБА_4 При цьому до касаційної скарги додано ксерокопію довіреності від 14.03.2017 року, у якій відсутній зразок підпису вказаної особи. Разом з тим, як роз'яснено постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11р. копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003р. № 55, а в разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог.

Крім того, відповідно до норм ч. 4 ст. 111 ГПК України до скарги додаються, зокрема, докази надсилання копії скарги іншій стороні.

За приписами ст. 1111 ГПК України, особа, яка подала касаційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копії касаційної скарги і доданих до неї документів, які у цієї сторони відсутні.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу повернуто без розгляду саме Державній податковій інспекції у місті Рівному, проте доказів направлення копії касаційної скарги особі, щодо якої було прийнято рішення, скаржником не додано.

Разом з цим, статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" сторони у справі про банкрутство - є кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут).

Однак, доказів направлення копії касаційної скарги на адресу ініціюючого кредитора, скаржником не надано.

Неповідомлення сторони у справі про звернення з касаційною скаргою порушує процесуальні права цієї сторони, принципи рівності та змагальності сторін, закріплені статтями 42, 43 ГПК України та відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1113 ГПК України є підставою для неприйняття скарги до розгляду та повернення її господарським судом.

Відповідно до норм ч. 4 ст. 111 ГПК України до скарги додаються, зокрема, докази сплати судового збору.

Підпунктом 7 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції Закону України від 22.05.2015 № 484-VIII, далі - Закон) визначено ставку судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги на ухвалу суду в обсязі 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Як вбачається, заявником не надано доказів сплати судового збору за подання касаційної скарги та одночасно заявлене клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги. У якості підстави для відстрочення сплати судового збору заявник вказує на відсутність відповідного бюджетного фінансування.

У той же час за нормою статті 8 Закону України "Про судовий збір" суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою, зокрема, відстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Таким чином, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є врахування ним майнового стану сторони. Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на заінтересовану сторону.

Статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У даному випадку заявником касаційної скарги є орган доходів і зборів, який з 01.09.2015 Законом позбавлений пільг щодо сплати судового збору. Однак разом з тим у п.2 Прикінцевих положень Закону на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок забезпечення відповідного фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору.

Невиконання центральним органом виконавчої влади законодавчо встановленого обов'язку щодо фінансування відповідних державних органів само по собі не може бути підставою для вирішення судом питання про звільнення від сплати судового збору.

Отже, з огляду на імперативні приписи ст. 8 Закону України "Про судовий збір" суд касаційної інстанції не знаходить підстав для задоволення клопотання заявника про відстрочення сплати судового збору.

За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1113 ГПК України.

Пунктом 4 ч.1 ст. 111 ГПК України встановлено, що касаційна скарга подається у письмовій формі і повинна містити вимоги особи, що подала скаргу, із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права. Тобто, в касаційній скарзі має викладатись зміст такого порушення з законодавчим обґрунтуванням порушених норм та з зазначенням конкретних статей та пунктів.

Зміст касаційної скарги Головного управління ДФС у Рівненській області зводиться до аналізу фактичних обставин справи та посилання на норми матеріального права.

У порушення вимог ст. 111 ГПК України заявник у касаційній скарзі взагалі не вказує порушених, на його думку, судом апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права та суті їх порушення, натомість акцентується увага на встановлених судом фактах, та неповно досліджених доказах та обставинах справи.

За таких обставин касаційна скарга у вказаній частині підлягає поверненню на підставі п.п. 1, 3, 4, 6 ч. 1 ст. 1113 ГПК України.

Враховуючи наведене та керуючись п. 1 ч.1 ст. 62, ст. ст. 86, 111, п. 6 ч. 1 ст. 1113, 11113 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Головному управлінню ДФС у Рівненській області в прийнятті касаційної скарги в частині оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 29.06.2017 у справі № 910/23971/16.

2. Відмовити Головному управлінню ДФС у Рівненській області у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 у справі № 910/23971/16.

3. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області в частині оскарження ухвали Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 у справі № 910/23971/16 повернути її заявнику.

Головуючий О.Є. Короткевич

Судді О.В. Білошкап

Б.М. Поляков