Постанова № 70275589, 15.11.2017, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10год. 45хв.

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник не прибув,

відповідача: представник не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

В С Т АН О В И В:

Приватне підприємство "НАВАРО-К" звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання акту перевірки № 667/7/17-00-14-07-06/НОМЕР_1 від 09.08.2017 виданого Головним управлінням ДФС у Рівненській області неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 17.08.2017 № НОМЕР_2.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання контрактів, укладених з іноземним контрагентом, ним імпортовано на митну територію України паперові мішки для деревного вугілля, які слугували упаковкою для товару, що підлягав вивезенню. Дану упаковку було поміщено у режим тимчасового ввезення з повним умовним звільненням від оподаткування митними платежами, як це передбачено Конвенцією про тимчасове ввезення. Проте, за наслідками проведеної відповідачем документальної невиїзної перевірки виявлено недотримання позивачем вимог та обмежень поміщення товарів в цей режим, яке полягало в тому, що ввезена упаковка не підлягала повторному використанню, а відтак, на думку контролюючого органу, не могла вважатися товарами визначеними у додатку В.3 до Конвенції про тимчасове ввезення. Позивач з такими твердження не погоджується, вказує, що чинне національне законодавство, в тому числі міжнародні договори, не містять вимог щодо зворотності ввезеної упаковки, а коментарі Всесвітньої митної організації не можуть вважатися джерелом права в Україні. Також позивач покликається на норми статті 104-106 Митного кодексу України, відповідно до яких він може нести відповідальність виключно за порушення умов митного режиму, а не за його вибір.

Представник позивача належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. Через канцелярію суду подав заяву про проведення розгляду справи за його відсутності, а тому суд ухвалив про продовження розгляду справи за відсутності представника позивача.

Відповідачем подано письмові заперечення на адміністративний позов, в яких зазначає, що контролюючий орган, керуючись пп. 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, на основі отриманої від митного органу інформації та копій документів, що надавались до митного оформлення товарів на підставі митних декларацій, дійшов до висновку про порушення платником податків вимог додатку В3 до Конвенції про тимчасове ввезення, статей 103, 105 Митного кодексу України, пункту 206.16 статті 206 Податкового кодексу України, яке призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 46805,95 грн. та нарахування штрафних санкцій, передбачених пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, в сумі 11701,49 грн. Відповідач посилається на коментарі Всесвітньої митної організації, відповідно до яких термін "упаковка" згідно ОСОБА_2 В.3 до Конвенції про тимчасове ввезення вживається для позначення виключно зворотної тари, що підлягає повторному використанню і лише за дотримання цих умов може поміщатися в режим тимчасового ввезення та звільнятися від сплати митних платежів. Тому, відповідач вважає, що ввезені позивачем мішки не підпадають під пільги щодо оподаткування.

Представник відповідача належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не прибув. Через канцелярію суду надав письмові додаткові пояснення до заперечень проти адміністративного позову, в яких просить відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав правомірності оскаржуваних рішень, а саме у зв'язку з тим, що приймаючи оскаржувані акт перевірки та податкове повідомлення – рішення податковий орган керувався нормами чинного законодавства. Крім того, представник відповідача про поважність причини неявки суд не сповістив, тому суд ухвалив про продовження розгляду справи за відсутності представника відповідача за наявними у справі письмовими доказами.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Судом не визнавалася обов'язковою участь сторін в судовому засіданні. Відтак, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, та у відповідності до вимог ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що приватним підприємством "НАВАРО-К" ввезено на митну територію України:

- мішки пусті паперові розміром 25х11х54 см з маркуванням Rochambeau Charbon de bois pour barbeque 2 kg - 216700 шт. Ширина нижньої частини 24 см. Призначені для пакування деревинного вугілля, митне оформлення яких здійснено на підставі митної декларації типу ІМ31АА № 204050002/2016/020518 від 28.11.2016 із застосуванням режиму тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування;

- мішки пусті паперові розміром 55х80х15 см з маркуванням Charbon de Вois 10 kg - 40400 шт. Ширина нижньої частини 40 см. Призначені для пакування деревинного вугілля, митне оформлення яких здійснено на підставі митної декларації типу ІМ31ДЕ № 204050002/2016/021467 від 08.12.2016 із застосуванням режиму тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування;

- мішки пусті паперові розміром 25х11х54 см з маркуванням Rochambeau Charbon de bois pour barbeque 2 kg - 6000 шт. Ширина нижньої частини 24 см. Призначені для пакування деревинного вугілля, митне оформлення яких здійснено на підставі митної декларації типу ІМ31ДЕ № 204050002/2016/021767 від 12.12.2016 із застосуванням режиму тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування.

14.07.2017-03.08.2017 Головним управлінням ДФС у Рівненській області проведено документальну невиїзну перевірку дотримання ОСОБА_1 підприємством "НАВАРО-К" вимог та обмежень поміщення товарів в режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування за митними деклараціями №204050002/2016/020518 від 28.11.2016 за період з 28.11.2016 по 14.07.2017, №204050002/2016/021467 від 08.12.2016 за період з 08.12.2016 по 14.07.2017 та №204050002/2016/021767 від 12.12.2016 за період з 12.12.2016 по 14.07.2017, за наслідками якої складено акт №667/7/17-00-14-07-06/НОМЕР_1 від 09.08.2017 (а.с. 17-31).

На підставі даного акту перевірки Головним управлінням ДФС у Рівненській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.08.2017 № НОМЕР_2, яким ОСОБА_1 підприємству "НАВАРО-К" збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 46805,95 грн., застосовано штрафні санкції в сумі 11701,49 грн., що разом складає 58507,44 грн. (а.с. 9).

В основу прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення покладено висновки контролюючого органу про порушення платником податків вимог положень додатку В3 (ОСОБА_2 щодо контейнерів, піддонів, упаковки, зразків та інших товарів, що ввозяться в рамках торгової операції) до Конвенції про тимчасове ввезення, учиненої у м. Стамбул 26.06.1990 (Закон України "Про приєднання України до Конвенції про тимчасове ввезення" від 24.03.2004 №1661-IV), статей 103, 105 Митного кодексу України, пункту 206.16 статті 206 Податкового кодексу України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до пп. 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Згідно з п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Як зазначено в акті перевірки № 667/7/17-00-14-07-06/НОМЕР_1 від 09.08.2017, ОСОБА_1 підприємством "НАВАРО-К" на підставі митних декларацій №204050002/2016/020518 від 28.11.2016, №204050002/2016/021467 від 08.12.2016 та №204050002/2016/021767 від 12.12.2016 було ввезено на митну територію України мішки пусті паперові, призначені для пакування деревного вугілля, декларування яких здійснено в режимі тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами (преференція 508 - "Товари, транспортні засоби комерційного призначення, які тимчасово ввозяться на митну територію України з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами").

У свою чергу, пунктом 206.1 статті 206 Податкового кодексу України передбачено, що під час ввезення товарів на митну територію України суми податку підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, крім операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування.

Підпунктом 206.7.1 пункту 206.7 статті 206 Податкового кодексу України визначено, що до операцій із ввезення товарів на митну територію України у митному режимі тимчасового ввезення застосовується умовне повне звільнення від оподаткування або умовне часткове звільнення від оподаткування за умови дотримання вимог та обмежень, встановлених главою 18 Митного кодексу України. Умовне повне звільнення від оподаткування застосовується до товарів та в порядку, визначених статтею 105 Митного кодексу України.

Так, статтею 103 Митного кодексу України встановлено, що тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.

Частинами 1, 2 статті 105 Митного кодексу України закріплено, що у митний режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами поміщуються виключно товари, транспортні засоби комерційного призначення, зазначені у статті 189 цього Кодексу та в ОСОБА_2 В.1-В.9, С, D до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік), на умовах, визначених цими Додатками, а також повітряні судна, які ввозяться на митну територію України українськими авіакомпаніями за договорами оперативного лізингу. У разі порушення умов митного режиму тимчасового ввезення особа, відповідальна за дотримання режиму, зобов'язана сплатити суму податкового зобов'язання та пеню відповідно до Податкового кодексу України.

За змістом статті 1 глави І ОСОБА_2 В.3 "ОСОБА_2 щодо контейнерів, піддонів, упаковки, зразків та інших товарів, що ввозяться в рамках торгової операції" (надалі - додаток В.3) до Конвенції про тимчасове ввезення, до якої Україна приєдналася згідно Закону України від 24.03.2004 №1661-IV (надалі - Конвенція), для цілей цього ОСОБА_2 термін "товари, ввезені в рамках торгової операції" означає контейнери, піддони, упаковки, зразки, рекламні фільми, та будь-які інші товари, що ввозяться в рамках торгової операції, при цьому власне їхнє ввезення не є торговою операцією (пункт "а"), термін "упаковка" означає усі вироби та матеріали, які служать або призначені служити у тому стані, в якому вони ввозяться, для упаковування, захисту, розміщення і кріплення або розділення товарів, за винятком пакувальних матеріалів, таких як солома, папір, скловолокно, стружка тощо, у разі, якщо товари ввозяться навалом. Виключаються також контейнери і піддони, які визначені відповідно у пунктах c ("контейнер") і d ("піддон") цієї статті (пункт "b").

В силу вимог пункту "а" статті 2 глави ІІ Конвенції, правом на тимчасове ввезення відповідно до статті 2 цієї Конвенції користуються такі товари, ввезені в рамках торгової операції упаковки, ввезені наповненими з метою реекспорту порожніми або наповненими, або ввезені порожніми з метою реекспорту наповненими.

Отже, можливість застосування вказаних вище пільг щодо сплати митних платежів виникає в результаті тимчасового ввезення на митну територію України товарів, визначених у статті 189 Митного кодексу України та в ОСОБА_2 B.1 - B.9, C, D до Конвенції, на умовах, визначених цими Додатками, що не підлягають розширеному тлумаченню.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 292 Митного кодексу України, митні платежі не сплачуються у разі, якщо відповідно до цього Кодексу, Податкового кодексу України, інших законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України:

1)товари не є об'єктом оподаткування митними платежами;

2)щодо товарів надано звільнення або повне умовне звільнення від сплати митних платежів - у період дії такого звільнення і при дотриманні умов, у зв'язку з якими його надано;

3)при ввезенні товарів на митну територію України або вивезенні товарів з митної території України товари були поміщені у митний режим, який відповідно до положень цього Кодексу не передбачає сплату митних платежів, - на період дії цього режиму та при виконанні умов, що випливають з такого режиму;

4)коли загальна фактурна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України громадянами, не перевищує обсягів, які не є об'єктом оподаткування митними платежами відповідно до розділу XII цього Кодексу.

Разом з тим, доводи відповідача в частині виявлених порушень позивача, фактично, ґрунтуються на коментарях Всесвітньої митної організації, за якими положення ОСОБА_2 В.3 застосовуються до упаковки, придатної для повторного використання.

З цього приводу суд зазначає, що Всесвітньою митною організацією було надано коментарі до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур (Кіотської конвенції), до якої Україна приєдналася згідно Закону від 05.10.2006 №227-V. Проте, зазначені коментарі не можуть вважатися частиною національного законодавства в розумінні статті 9 Конституції України та, відповідно, не можуть встановлювати чи обмежувати пільги зі сплати митних платежів, з огляду на норми частини 1 статті 292 Митного кодексу України.

У ході судового розгляду судом не встановлено жодних норм чинного законодавства, які б ставили можливість поміщення у режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування товарів, визначених ОСОБА_2 В.3, у тому числі упаковки, в залежність від можливості повторного використання останньої.

Крім того, положення Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур (Кіотської конвенції) не містять розбіжностей з положеннями ОСОБА_2 В.3. Зокрема, у розділі 1 "Тимчасове ввезення" спеціального додатка Н до даної Конвенції вказано, що дозвіл на тимчасове ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами має надаватися стосовно товарів, перелічених у певних додатках до Конвенції про тимчасове ввезення, у тому числі стосовно контейнерів, піддонів, упаковки, зразків та інших товарів, що ввозяться в рамках торгової операції, зазначених у ОСОБА_2З до цієї Конвенції.

Також, як передбачено у статті 3 ОСОБА_2 В.3 до Конвенції, його положення не є перешкодою для застосування митного законодавства Договірних Сторін, яке застосовується при ввезенні товарів, що перевозяться у контейнерах чи упаковках, або на піддонах.

З огляду на це, суд приходить до висновку, що твердження відповідача про те, що до ввезених позивачем на підставі митних декларацій № 204050002/2016/020518 від 28.11.2016, № 204050002/2016/021467 від 08.12.2016 та № 204050002/2016/021767 від 12.12.2016 паперових мішків, внаслідок неможливості їх зворотного використання, не може застосовуватись режим тимчасового ввезення з умовним повним звільненням від оподаткування є безпідставними та необґрунтованими.

Разом з тим, відповідно до ст. 71 Митного кодексу України, декларант має право обрати митний режим, у який він бажає помістити товари, з дотриманням умов такого режиму та у порядку, що визначені цим Кодексом. Поміщення товарів у митний режим здійснюється шляхом їх декларування та виконання митних формальностей, передбачених цим Кодексом. Митний режим, у який поміщено товари, може бути змінено на інший, обраний декларантом відповідно до частини першої цієї статті, за умови дотримання заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, встановлених відповідно до закону для товарів, що поміщуються у такий інший митний режим.

Згідно з ст. 73 Митного кодексу України, умови перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення у відповідному митному режимі, обмеження щодо їх використання, застосування заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами України з питань державної митної справи та у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Питання, пов'язані з виконанням необхідних митних формальностей та здійсненням митного контролю товарів, поміщених у відповідний митний режим, регулюються цим Кодексом.

Частиною 6 статті 104 Митного кодексу України передбачено, що для поміщення товарів у митний режим тимчасового ввезення особа, відповідальна за дотримання митного режиму, повинна:

1)подати органу доходів і зборів, що здійснює випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення у режимі тимчасового ввезення, документи на такі товари, транспортні засоби, що підтверджують мету їх тимчасового ввезення;

2)у випадках, передбачених законодавством, надати органу доходів і зборів зобов'язання про реекспорт товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які тимчасово ввозяться, у строки, встановлені органом доходів і зборів;

3)подати органу доходів і зборів дозвіл відповідного компетентного органу на тимчасове ввезення товарів, якщо отримання такого дозволу передбачено законодавством;

4)сплатити митні платежі відповідно до статті 106 цього Кодексу або забезпечити виконання зобов'язання із сплати митних платежів відповідно до розділу X цього Кодексу.

Таким чином, право визначення митного режиму ввезення товарів належить декларанту та перевіряється виключно митним органом при здійсненні їх митного оформлення шляхом перевірки виконанням декларантом необхідних митних формальностей.

Слід зазначити, що митниці ДФС під час здійснення процедур митного контролю щодо товарів, ввезених згідно митних декларацій № 204050002/2016/020518 від 28.11.2016, № 204050002/2016/021467 від 08.12.2016 та № 204050002/2016/021767 від 12.12.2016 не висловили зауважень з приводу обраного декларантом режиму ввезення, будь-які рішення про відмову позивачу в митному оформленні таких товарів не приймалися.

Разом з тим, за приписами статті 105 Митного кодексу України, підставою для збільшення особі, відповідальній за дотримання режиму, податкового зобов'язання є саме недотримання нею умов такого режиму, що у випадку спірних правовідносин не мало місця.

В силу вимог пункту 206.16 статті 206 Податкового кодексу України, у разі втрати товарів, що перебувають під митним контролем у митних режимах, в яких надано звільнення або умовне звільнення від оподаткування, нецільового використання цих товарів або в разі невиконання у строки, встановлені Митним кодексом України, заходів щодо завершення таких митних режимів особа, відповідальна за дотримання митного режиму, зобов'язана сплатити суму податкового зобов'язання, на яку було надане таке звільнення або умовне звільнення, та пеню, нараховану відповідно до статті 129 цього Кодексу, розраховану з дня надання звільнення або умовного звільнення від оподаткування.

Відтак, підставами для покладення на особу обов'язку сплати податкового зобов'язання є втрата товарів, їх нецільове використання та/або невиконання у строки, встановлені Митним кодексом України, заходів щодо завершення таких митних режимів.

Проте, з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається, що позивачем було допущено будь-який з перелічених випадків.

У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що у відповідача були відсутні підстави, визначені чинним законодавством, для зміни обраного позивачем режиму ввезення товарів та збільшення внаслідок цього податкових зобов'язань.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано для суду достатніх належним і допустимих доказів на обґрунтування обставин, покладених в основу заперечень та не доведено правомірності прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 17.08.2017 № НОМЕР_2.

Враховуючи наведене, позовні вимоги у даній частині підлягають до задоволення.

Разом з тим, щодо позовних вимог у частині про визнання акту перевірки № 667/7/17-00-14-07-06/НОМЕР_1 від 09.08.2017 виданого Головним управлінням ДФС у Рівненській області неправомірним, суду слід зазначити наступне.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов’язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовані Податковим кодексом України.

У п. 61.1 ст. 61 цього Кодексу визначено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, проведення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин (підпункт 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПК України).

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок оформляються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), у разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов’язаний його підписати.

У разі незгоди платника податків з висновками акта (довідки) такий платник зобов'язаний підписати такий акт (довідку) перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта (довідки) або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

З системного аналізу вказаних норм ПК України судом встановлено, що висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі по собі не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього.

За таких обставин дії контролюючого органу щодо формування висновків акту перевірки, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов’язків зі збирання доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі по собі не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов’язкових юридичних наслідків.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 3 листопада 2015 р. у справі 21-99а15, від 4 листопада 2015 р. у справі 21-151а15, від 17 листопада 2015 р. у справі 21-4133а15 та інших.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права не знайшов свого підтвердження у ході розгляду даної позовної вимоги, то суд дійшов висновку щодо залишення її без задоволення.

Таким чином, адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.

Згідно із ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Враховуючи наведене, позивачу слід присудити за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління ДФС у Рівненській області 1600,00 (одну тисячу шістсот) грн. судового збору, сплаченого згідно квитанції № 3 від 08.09.2017 (а.с. 2).

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області форми "Р" №0005841402 від 17.08.2017 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь позивача ОСОБА_1 підприємства "НАВАРО-К" за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області форми судовий збір у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Зозуля Д.П.