Постанова № 70275071, 16.11.2017, Львівський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2017 року № 813/3931/17

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді – Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Присташ І.М.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Львівській області про зобов’язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі – ГУ ДФС у Львівській області, відповідач), в якому просить:

-зобов’язати Головне управління ДФС у Львівській області надати ОСОБА_3 інформацію, запитувану в адвокатському запиті №1 від 11.09.2017 року адвокатом ОСОБА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 11 вересня 2017 року адвокат ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДФС у Львівській області в інтересах позивача аби отримати інформацію про осіб, що подали скаргу на ОСОБА_3 Зокрема, в запиті від 11.09.2017 року адвокат ОСОБА_1 просив надати відповіді на питання: «що було причиною та викликало необхідність проведення перевірки ОСОБА_3 Якщо була скарга на підприємця ОСОБА_3 то прошу надіслати копію скарги. Прошу надіслати копію наказу №3618 від 21.08.2017 року на проведення перевірки. Прошу надіслати копії направлень №970 від 21.08.2017 року, №971 від 21.08.2017 року на проведення перевірки». У свою чергу, зазначає, що право на отримання публічної інформації гарантується Законом України «Про доступ до публічної інформації». Однак, незважаючи на це відповідач відмовив у наданні інформації, яка стосуються позивача особисто, що на переконання позивача є неправомірним і протиправним.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечила адміністративний позов з мотивів, викладених у письмовому запереченні, в якому вказано, що працівниками Головного управління ДФС у Львівській області надано копію наказу Головного управління ДФС у Львівській області від 21.08.2017 року №3618 «Про проведення фактичних перевірок», пред’явлено службові посвідчення та направлення на перевірку від 21.08,2017 року № 970 та № 971 особі, яка фактично проводила розрахункові операції за адресою: Сколівський район.с. Гребенів, вул. Шевченка, 153-А, що належить ФОП ОСОБА_3, про що свідчить її підпис від 28.08.2017 року, о 14-15 годині. Таким чином позивач була ознайомлена з наказом № 3618 від 21.08.2017 року та направленнями № 970 та № 971 від 21.08.2017 року на проведення перевірки. У зв'язку з чим, керуючись пп.2 п.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відсутні правові підстави для надання копій документів та інформації зазначеної в запиті.

Суд заслухав пояснення сторін, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

11.09.2017 року адвокат ОСОБА_1 звернувся з адвокатським запитом №1 до Головного управління ДФС у Львівській області у якому просить надати інформацію, щодо проведення перевірки у кафе-барі за адресою: Львівська область, Сколівський район, с. Гребенів, вул. Т. Шевченка, 153, у випадку наявності скарги – надіслати останню, а також надіслати копію наказу №3618 від 21.08.2017 року на проведення перевірки та копій направлень № 970 від 21.08.2017 року, № 971 від 21.08.2017 року на проведення перевірки.

Листом про надання відповіді відповідач відмовив у наданні такої інформації, оскільки відповідно до пп.2 п.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відсутні правові підстави для надання копій документів та інформації зазначеної в запиті.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Статтею 32 Конституції України передбачено, що кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI, відповідно до частини першої статті 1 якого, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Із змісту наведеної норми видно, що публічна інформація має наступні ознаки, зокрема: 1) це - готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством; 2) ця інформація заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях; 3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу зобов'язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом.

За визначенням, наведеним у частині перший статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію це - прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.

Водночас, за умовами статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту лише в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною 5 статті 19 цього Закону.

Статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» врегульоване питання щодо доступу до публічної інформації з обмеженим доступом, відповідно до частини 1 якої, інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація, таємна інформація і службова інформація.

Доступ до таких документів надається відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону, зокрема, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Частиною 5 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

В той же час, належність запитуваної інформації до конфіденційної, таємної або для службового користування на підставі статей 7, 8, 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідно не є єдиною достатньою підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається у разі, якщо за визначенням вона є конфіденційною або таємною або для службового користування та за умови застосування сукупності вимог пунктів 1 - 3 частини другої статті 6 Закону N 2939-VI (частина друга статті 6, частина перша статті 8, частина перша статті 9, п. 2 частини першої статті 22 Закону N 2939-VI).

Частина перша статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначає конфіденційну інформацію як інформацію, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.

При цьому, необхідно враховувати, що вказане положення частини першої статті 7 Закону № 2939-VI не передбачає можливості для суб'єктів владних повноважень відносити інформацію до конфіденційної. Такі суб'єкти можуть обмежувати доступ до інформації лише шляхом віднесення її до службової або таємної відповідно до закону.

Судом встановлено, що 28 серпня 2017 року інспекторами Головного управління ДФС у Львівській області приводилася перевірка позивача з питань додержання суб’єктом господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов’язковими до виконання при здійсненні гуртової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами. Місце проведення перевірки був кафе-бар за адресою: Львіська область, Сколівський район, с.Гребенів, вул.Т.Шевченка,153.

Як слідує зі змісту інформаційного запиту від 11.09.2017 року, саме з метою з’ясування обставин що стали підставою проведення вищевказаної перевірки позивач просив надати запитувану інформацію і на переконання суду така інформація стосується безпосередньо ОСОБА_3.

В той же час, відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі. Відмова у доступі до інформації у зв'язку з обмеженим до неї доступом можлива лише після проходження «трискладового тесту» (пункт 2 частини першої статті 22, частина друга статті 6 Закону № 2939-VI). З відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися:

1)якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону N 2939-VI інтересів (далі - правомірні інтереси) відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам);

2)у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв'язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункт 2 частини другої статті 6 Закону N 2939-VI);

3)чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункт 3 частини другої статті 6 Закону N 2939-VI).

У листі Головного управління ДФС у Львівській області на запит позивача від 11.09.2017 року не наведено жодних підстав віднесення запитуваної інформації до інформації з обмеженим доступом в розумінні пункту 2 частини 1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Не містить відповідь відповідача і обґрунтувань підстав обмеження у доступі позивача до запитуваної інформації.

Також суд враховує, що відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав “трискладового тесту” означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Натомість, відповідач обмежився лише цитуванням ст.20 Закону України «Про інформацію» та пп.17.1.9 п.17.1 ст.17 Податкового кодексу України, тому відмова у наданні інформації, що викладена у вищевказаному листі не відповідає вимогам п.3 ч.4 ст. 22 Закону України “Про доступ до публічної інформації”, оскільки є немотивованою.

У контексті положень частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає право на судовий захист, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

При вирішенні даної справи, суд керується принципами адміністративного судочинства, в тому числі і принципом верховенства права відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 1 ст.11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч.2 цієї ж статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися й позиції, висловленої у рішенні Європейського Суду з прав людини у п.53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

Враховуючи вищевикладене, повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства України, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 17-19, 35, 71, 94, 160-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Зобов’язати Головне управління ДФС у Львівській області надати ОСОБА_3 інформацію, запитувану в адвокатському запиті №1 від 11.09.2017 року адвокатом ОСОБА_1.

Присудити на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Сакалош В.М.

Повний текст постанови складено та підписано 16 листопад 2017 року.