Рішення № 70260159, 09.11.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Шевченко Л.В.

№ 22-ц/796/9490/2017 Доповідач - Борисова О.В.

справа № 760/11516/15-ц

м. Київ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

при секретарях: Куркіній І.В., Гарматюк О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року по цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1, ОСОБА_3, які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4, третя особа: служба у справах дітей Солом'янської в місті Києві державної адміністрації про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом в якому просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а самена квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 41,40 кв.м, житловою площею 21,70 кв.м на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 0050/0907/71-173 від 24.09.2007 року, яка станом на 24.05.2015 року складає 4343247,44 грн. шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності; виселити без надання іншого житла ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартири, відстрочити виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та виселення ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 нaчас дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII від 03.06. 2014 року.

В мотивування вимог посилався на те, що у зв'язку з невиконанням умов договору кредиту утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 23.07.2015 року позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 41,40 кв.м, житловою площею 21,70 кв.мна користь ТОВ «Кредитні ініціативи» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 0050/0907/71-173 від 24.09.2007 року, яка станом на 24.05.2015 року складає 4343247,44 грн. шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності.

Виселено без надання іншого житла ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з квартириАДРЕСА_1.

Відстроченовиконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та виселення ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 нaчас дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VII від 03 червня 2014 року.

Стягнуто в рівних частинах з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» судовий збір у розмірі 3654 грн.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.06.2017 року ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04.11.2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до апеляційного суду.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог посилалася на те, що позивачем жодним чином не доведено наявність заборгованості, що вказана у позовній заяві, оскільки не можна вважати розрахунком саму лише кінцеву суму заборгованості. Позивач мав надати розрахунок із обов'язковим зазначенням періодів заборгованості, відсоткових ставок та чітких графіків розрахунків заборгованості. Замість цього, позивач лише зазначив дати, які повинні братись до уваги при здійсненні розрахунку, при цьому жодним чином не пояснивши процес утворення заборгованості відповідача. Позивачем до заяви не додано жодного документа на підтвердження вартості іпотечного майна, що позбавляє суд можливості винести законне та обґрунтоване рішення.

Вказувала, що вматеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують правонаступництво і наявність права вимоги за кредитним договором у ТОВ «Кредитні ініціативи». Додану до позовної заяви вимогу про усунення порушення не можна вважати належним доказом, так як даний документ не містить жодного відбитку печатки, а також до нього не додано довіреності на уповноваження особи, яка його підписувала.

Зазначала, що на даний час постановою державного виконавця ВДВС Солом'янського РУЮ в м. Києві від 28.03.2014 року відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа №2- 945/12 від 28.02.2014 рокувиданого Солом'янським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» боргу в сумі 111553,78 доларів США та 25550,08 грн.

Квартира, яка була передана в іпотеку банку є єдиним місцем проживання малолітньої дитини відповідача.

Зазначала, що звернення стягнення на предмет іпотеки є неправомірним , оскільки воно порушує майнові та житлові права дитини на користування житловим приміщенням та проживання в ньому.

Суд першої інстанції порушуючи права дитини виніс рішення без участі органів опіки та піклування або законного представника.

Вказувала, що зміна відсотків за кредитним договором відбулась у зв'язку із зміною кредитної політики банку, що є прямим порушенням ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про банки і банківську діяльність» та п. 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року за №541/13808. Отже суд першої інстанції не врахував, що зміна умов кредитного N00050/0907/71-73 від 24.09.2007 року в частині підвищення відсоткової ставки є недійсною.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити з підстав наведених в ній.

Позивач ТОВ «Кредитні ініціативи», відповідач ОСОБА_3 та третя особа: служба у справах дітей Солом'янської в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від третьої особи на адресу суду надійшов лист про розгляд справи у відсутності представника служби у справах дітей Солом'янської в місті Києві державної адміністрації.

Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутності осіб, які не з'явились.

Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., пояснення представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконує умови договору кредиту, а тому позивач має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст.525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого іпотекою, передбачені Законом України «Про іпотеку».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 ст.7 Закону України «Про іпотеку» визначено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленим іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь - якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку»у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 34 Закону України «Про іпотеку» визначено, що після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду. Продукція, плоди і доходи, отримані в результаті управління предметом іпотеки, спрямовуються на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, якщо інше не встановлено договором або рішенням суду.

Відповідно до ч.1ст.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

-таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

-загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Судом встановлено, що 24.09.2007 АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0050/0907/71-173 відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 100000 доларів США на строк з 24.09.2007 року по 24.09.2026 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,5% річних за весь строк фактичного користування кредитом.

Згідно з п.3 кредитного договору сторони за взаємною згодою, досягнутою при укладенні цього договору, встановили, що розмір визначеної у цьому пункті процентної ставки може змінюватися без укладення додаткового правочину у випадку і порядку, встановленому пунктом 6.1.2 цього договору.

Відповідно до пункту 6.1.2 кредитного договору сторони досягли згоди вважати факт настання наступних обставин істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при визначенні розміру процентної ставки при укладенні цього договору: зміна економічних умов та вартості ресурсів на ринку позикового капіталу; або неподання позичальником до банку у строки і у порядку, що визначені пунктами 5.1.8, 5.1.12 цього договору, документів, що підтверджують укладання у встановлений строк відповідного договору страхування.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 24.09.2007 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 булоукладено іпотечний договір №0050/0907/71-173-Z-125, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ГлушкоЛ.В.

Згідно з п.2 іпотечного договору іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, яка складається з двох кімнат, загальною площею 41,40 кв.м, житловою площею 21,70 кв.м.

Відповідно до п.5 іпотечного договору за згодою сторін предмет іпотеки оцінюється в 606303 грн., що за курсом гривні до долара США, встановлений Національним банком України на дату укладення цього договору еквівалентно 120060 доларів США.

Пунктом 11 іпотечного договору визначено, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково, у тому числі, якщо іпотекодавець не поверне іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, не сплатить платежі та штрафи, що передбачені та/або випливають з основного зобов'язання, а також в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням за цим договором, у тому числі у випадку одноразового прострочення основного зобов'язання (як основного боргу, так і процентів за ним).

Згідно з п.12 іпотечного договору за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

04.11.2009 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до кредитного договору № 0050/0907/71-173 від 24.09.2007 року відповідно до умов якого кредитний договір № 0050/0907/71-173 від 24.09.2007 року викладено в новій редакції.

16.02.2010 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 0050/0907/71-173 від 24.09.2007 року відповідно до умов якої сторони домовились викласти п.1.3 кредитного договору на наступній редакції:

1.3 - з дати підписання цієї додаткової угоди до договору позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом у розмірі 12,5% річних. Сторони за взаємною згодою, досягнутою при укладенні цього договору, встановили, що розмір визначеної у цьому пункті процентної ставки може змінюватися без укладення додаткового правочину до цього договору, у випадку і в порядку, встановленому п.6.1, 8.4 цього договору.

28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС- Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу №15, відповідно до умов якого банк передав (відступив) фактору за кредитними та забезпечувальними договорами право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків (а.с. 47-51 том 1).

28.11.2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (клієнт) та ТОВ «Кредитні ініціативи» (фактор) було укладенодоговір факторингу, відповідно до умов якого клієнт передав (відступив) фактору за кредитними договорами право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків.

28.11.2012 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено нотаріально посвідчений договір про передачу прав за умовами якогоновий іпотекодержатель ТОВ «Кредитні ініціативи» отримав право вимоги за іпотечними договорами, у тому числі і за іпотечним договором №№0050/0907/71-173-Z-125 від 24.09.2007 року, укладеного міжАКБ «ТАС- Комерцбанк» та ОСОБА_1 (а.с. 67- 69 том 1).

Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК).

Позивач набув статус нового кредитора на підставі договору факторингу від 28.11.2012 року.

Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

На підтвердження оплати загальної суми прав вимоги позивач надав довідку ПАТ «Омега Банк», який є правонаступником ПАТ «Сведбанк», відповідно до якої 28.11.2012 року ТОВ «ФК «Вектор Плюс» здійснив розрахунок з ПАТ «Сведбанк» у повному обсязі та в порядку, встановленому умовами договору факторингу №15 від 28.11.2012 року, укладеногоміж ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» (а.с.129 том 1).

Здійснення розрахунків в повному обсязі між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» відповідно до договору факторингу від 28.11.2012 року підтверджуються повідомленням ТОВ «ФК «Вектор Плюс» №448 від 02.10.2013 року (а.с. 53 том 1).

Частиною2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Згідно положеннями ч.4 ст.8 ЦПК у разі невідповідності нормативно-правового акта закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує акт законодавства, який має вишу юридичну силу.

Hi Цивільний кодекс України, ні Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не встановлюють жодних обмежень стосовно складу осіб, щодо яких може здійснюватися відступлення права вимоги. Тобто, законодавець не виключає фізичних осіб з кола осіб, що беруть участь у фінансовій операції факторингу.

Отже, розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року №231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, №352 від 06.02.2014 року внесені зміни до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009року №231, якими виключено пункт 1, що встановлював сукупність операцій з фінансовими активами, які відносяться до фінансової послуги факторингу, зокрема, і в частині визначення боржниками лише суб'єктів господарювання.

Отже, набуття позивачем права вимоги до боржників - фізичних осіб є правомірним.

Доводи апелянта про те, що надані позивачем документи не дають можливості встановити факт здійснення переуступки прав новому кредитору є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеним.

Позивач виконав свої зобов'язання, проте відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконує умови кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 24.05.2015 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість в розмірі 4343247,44 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом - 88968,53 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 24.05.2015 року еквівалентно - 1839764,84 грн.; заборгованості по відсотках - 69170,17 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 24.05.2015 року еквівалентно - 1430357,98 грн.; пені - 1073124,63 грн.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення вимог кредитора ТОВ «Кредитні ініціативи» шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на квартиру АДРЕСА_1.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем надано невірний та необґрунтований розрахунок заборгованості за кредитним договором не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки згідно з ст.ст.10,60 ЦПК України відповідачі не надали доказів на спростування розміру заборгованості відповідача ОСОБА_1

Посилання представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на те, що з моменту набрання законної сили рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 01.04.2013 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості в розмірі 88968,53 доларів США по кредиту, 22585,25 доларів США по відсоткам та 25550,08 грн. по пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків, право позивача на отримання процентів за кредитним договором припинилося та те, що позивач може претендувати лише на стягнення 3% річних та збитків інфляції, а тому сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 111553,78 доларів США по тілу кредиту, відсоткам та 25550,08 грн. по пені, а також 7179,17 доларів США на підставі ст.635 ЦК України колегія суддів вважає помилковим з огляду на таке.

Виходячи із системного аналізу ст.ст.525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Тобто, кредитор має право на стягнення з боржника процентів за користування кредитними коштами та пені до остаточного виконання вказаного судового рішення.

Вищевказані правові позиції викладені в постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21.09.2016 року у справі №6-1252цс16.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірність підвищення банком процентної ставки колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції при підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Враховуючи те, що кредитний договір був укладений до внесення відповідних змін у ЦК України, а також те, що відповідач ОСОБА_1 уклав з позивачем додаткові угоди до кредитного договору від 24.09.2007 року, якими була передбачена процедура зміни процентної ставки, колегія суддів вважає, що підвищення процентної ставки правомірним, а доводи апелянта в цій частині необґрунтованими.

За змістом частин 1, 2 ст.39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною 1 ст.40 Закону України «Про іпотеку» визначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Згідно з ч.ч.2 та 3 ст.109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом.

Відповідно до частини 2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Зі змісту вищевказаним норм вбачається, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини 2 ст.40 Закону України «Про іпотеку». З урахуванням частини 2 ст.39 цього Закону відповідне рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 09.09.2015 року у справі № 6-455цс15, яка згідно з ч.1 ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1, без надання їм іншого жилого приміщення, оскільки виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку».

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відстрочення виконання рішення в частині звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Доводи апелянта про те, що на даний час в квартирі на яку позивач просить звернути стягнення, зареєстрована та постійно проживає дочка відповідачів ОСОБА_4, 2009 рокународження, та те, що вказана квартира є її єдиним місцем проживання, а орган опіки та піклування не давав дозвіл на її виселення, тому в позові необхідно відмовити також і з цих підстав колегія суддів відхиляє виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Як роз'яснено в п.44 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин згідно зі статтею 2 ЦК України, статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Відповідно до довідки форми №3 КП «Дирекція управління та обслуговування житлового фонду» структурного підрозділу Центр обслуговування споживачів №1 від 04.04.2014 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 (власник особового рахунку) з 04.10.2007 року, ОСОБА_3 (дружина) з 03.04.2008 року та ОСОБА_4 (дочка) з 10.02.2009 року. Так, неповнолітня ОСОБА_4, була зареєстрована у вказаній квартирі яка є предметом іпотеки в 2009 році, тобто після укладення договору іпотеки.

Проте, дійшовши правильного висновку про звернення стягнення на предмет іпотеки суд першої інстанції не врахував положення ст.39 Закону України «Про іпотеку».

Так, відповідно до ч.1 ст.39Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суть іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Це право відповідно до Закону України «Про іпотеку» підлягає підтвердженню з боку суду.

За змістом частини першої статті 39 цього Законув разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо,беручи до уваги аналіз норм статей 38, 39 ЗаконуУкраїни «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі №6-2284цс16 від 01.03.2017 року, яка згідно з ч.1 ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення зазначив спосіб реалізації предмета іпотеки - продаж квартири АДРЕСА_1 на прилюдних торгах з початковою ціною предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності.

Проте, суд першої інстанції не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його реалізації, визначеної відповідно до ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку».

Посилання суду в резолютивній частині рішення та встановлення початкової ціни для подальшої реалізації предмета іпотеки на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, не може розцінюватися як визначення початкової вартості предмета іпотеки та суперечить вимогам ст.ст.39, 43 Закону України «Про іпотеку».

Крім того, суд першої інстанції не зазначив у своєму рішенні всіх необхідних складових відповідно до норм ст.39 Закону України «Про іпотеку».

Саме з цих підстав ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.06.2017 року було скасовано ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04.11.2015 року.

Частиною 4 ст.338 ЦПК України визначено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

При цьому, судом апеляційної інстанції було роз'яснено сторонам їх процесуальні права щодо подання доказів та наслідки вчинення або невчинення відповідних процесуальних дій для визначення початкової вартості предмета іпотеки.

Як пояснила в суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_1 вони не будуть заявляти клопотання про призначення у даній справісудової будівельно-технічної експертизи та не будуть замовляти проведення оцінки вартості предмета іпотеки.

Вирішуючи питання початкової ціни предмета іпотеки, колегія суддів виходить з того, що вартість предмета іпотекивстановлена в самому іпотечному договорі№0050/0907/71-173-Z-125 від 24.09.2007 року, а саме в п.5 та становить 606303 грн., що за курсом гривні до долара США, встановлений НБУ на час укладення договору іпотеки - 24.09.2007 року еквівалентно 120060 доларам США.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки необхідно змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в такій редакції:

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Кредитні ініціативи» за кредитним договором №0050/0907/71-173 від 24.09.2007 року, яка станом на 24.05.2015 року складає 4343247,44 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом - 88968,53 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно - 1839764,84 грн.; заборгованості по відсотках - 69170,17 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно - 1430357,98 грн.; пені в розмірі - 1073124,63 грн. звернути стягнення на підставі іпотечного договору №0050/0907/71-173-Z-125 від 24.09.2007 року на нерухоме майно - предмет іпотеки, яке належить на праві власності ОСОБА_1 - на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 41,40 кв.м, житловою площею 21,70 кв.м шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 606203 грн., що за курсом гривні до долара США, встановлений НБУ на час укладення договору іпотеки - 24.09.2007 року еквівалентно 120060 доларам США.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 липня 2015 року в частині звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції:

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) перед товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» за кредитним договором №0050/0907/71-173 від 24 вересня 2007 року, яка станом на 24 травня 2015 року складає 4343247 грн. 44 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 88968 доларів США 53 центів, що за курсом НБУ еквівалентно - 1839764 грн. 84 коп.; заборгованості по відсотках - 69170 доларів США 17 центів, що за курсом НБУ еквівалентно - 1430357 грн. 98 коп.; пені в розмірі - 1073124 грн. 63 коп. звернути стягнення на підставі іпотечного договору №0050/0907/71-173-Z-125 від 24 вересня 2007 року на нерухоме майно - предмет іпотеки, яке належить на праві власності ОСОБА_1 - на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 41,40 кв.м, житловою площею 21,70 кв.м шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 606203 грн., що за курсом гривні до долара США, встановлений НБУ на час укладення договору іпотеки - 24 вересня 2007 року еквівалентно 120000 доларам США.

В іншій частині рішення судузалишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: