Рішення № 70251498, 19.10.2017, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/9160/17

Провадження №2/428/2337/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2017 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі головуючого судді - Журавель Т.С., при секретарі Андрусишин Н.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача шляхом визнання договору недійсним, стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу №3438 від 10.08.2017 року, укладеного між сторонами, стягнення з відповідача на користь позивача сплачені за вказаним недійним договором фінансового лізингу грошові кошти в сумі 43000 грн. та сплачені судові витрати в сумі 1600 грн.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач побачив оголошення про продаж автомобіля ВАЗ 2115, 2014 р.в., без пробігу, за ціною 86 000 грн. Зателефонувавши за вказаним в оголошенні номером телефону, менеджер-консультант TOB «Єврокар Україна», підтвердила ціну автомобіля та пояснила, що йому необхідно прибути до офісу компанії, найближчий у м. Харків за адресою: вул. Плеханівська, буд.63, оф.301, укласти договір, внести аванс, після чого обраний ним автомобіль буде доставлено на торгівельний майданчик у м. Краматорськ Донецької області, де після передпродажної підготовки позивач зможе його оглянути та отримати. До приймання-передачі автомобіля позивач повинен буде доплатити повну вартість автомобіля. 10.08.2017 р. він прибув до офісу TOB «Єврокар Україна» у м. Харків, представник компанії підтвердила вищезазначені умови придбання автомобіля ВАЗ 2115, додавши, що ціна дещо нижча від ринкової, оскільки вказана модель вже знята з виробництва, виробник реалізує останні автомобілі даної моделі, для переходу на виробництво нових. Позивачу було надано рахунок для сплати авансового платежу, надано для підписання договір фінансового лізингу №3438, який викладений на 15 аркушах. Представник компанії пояснила, що підписання типового договору це формальність, тому його зміст позивач уважно не читав. За наданими реквізитами позивач через ПАТ «ОСОБА_2 Аваль» сплатив авансовий платіж в сумі 43 000 грн. та йому було повідомлено, що одразу після доставки обраної моделі автомобіля на торгівельний майданчик, позивача буде повідомлено телефоном. Пізніше позивач уважно прочитав підписаний договір №3438 і зрозумів, що умови придбання автомобіля, які йому пояснили менеджер-консультант та представник TOB «Єврокар Україна» суттєво відрізняються від умов придбання за договором, виявивши, що придбати автомобіль за готівку позивач не має можливості, позивач повинен сплачувати щонайменш 12 місяців щомісячні лізингові платежі, сплатити купу додаткових платежів, які не входять до вартості автомобіля, та виконувати інші вкрай невигідні умови. Вартість обраного позивачем автомобіля не 86 000 грн., а 354 900 грн. Позивач впевнений та глибоко переконаний, що договір фінансового лізингу №3438 від 10.08.2017 р., є недійсним з моменту його підписання, тому він звернувся з даним позовом до суду.

У судове засідання сторони, повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, не зявилися. Представник позивача та позивач надали до суду заяви про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі. Відповідач надав суду письмові заперечення, в яких вказано, що між сторонами вільно укладено Договір фінансового лізингу №3438 від 10.08.2017 року з відповідними додатками до нього, які є невідємною частиною та добровільно сплатив на рахунок відповідача, передбачені договором лізингові платежі. Вказаний договір укладено у письмовій формі, особисто підписані позивачем і уповноваженою особою відповідача та скріплені його печаткою. Таким чином, було дотримано усі вимоги, передбачені законодавством України. Не скористання своїм правом на належне ознайомлення з умовами договору, не може свідчити про введення в оману позивача відповідачем. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю.

У звязку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку, що дана позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 10.08.2017 року між ТОВ «Єврокар Україна» (згідно договору - лізингодавець) та ОСОБА_1 (згідно договору - лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №3438.

Відповідно до умов вказаного договору лізингодавець зобов'язався придбати у власність предмет лізингу автомобіль lada та передати його в користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором, а лізингоодержувач - прийняти і належним чином використовувати предмет лізингу та у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі на умовах цього договору.

Згідно п. 8.2. ст. 8, п. .9.1., 9.2., 9.7. ст. 9 договору та Додатку № 1 вартість предмета лізингу погоджено сторонами у 13702,70 дол. США, що згідно обмінного курсу долара США до української гривні на дату укладення договору становить 354900 грн. з ПДВ; авасовий платіж визначено в розмірі 23% вартості предмета лізингу, комісія за організацію договору встановлена у розмірі 10% вартості предмета лізингу, комісія за передачу 3% вартості предмета лізингу.

Відповідно до п. 1.7. ст. 1 договору фінансового лізингу предмет лізингу передається в користування Лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4. ст. 9 даного Договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.5. ст. 9 даного Договору.

З п. 12.1. ст. 12 договору вбачається, що у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу на вимогу лізингоодержувача поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу. Комісія за організацію договору в такому випадку лізингоодержувачу не повертається.

На виконання умов договору ОСОБА_1 сплатив ТОВ «Єврокар Україна» перший внесок у сумі 43000 грн., що підтверджується квитанцією № N1CA339420 від 10.08.2017 року і відповідачем по справі не заперечується.

Подальша оплата ОСОБА_1 не проводилася, транспортний засіб, що був предметом договору лізингоодержувачу не передавався.

Вирішуючи спір по суті суд виходив з наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Законом України «Про фінансовий лізинг» та Законом України «Про захист прав споживачів» у їх системному звязку.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч.1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) або майно спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізиногоодержувачем специфікацій та умов ( непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У ч. 1. ст. 216 ЦК України зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 2 ст. 806 ЦК України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Суд звертає увагу на те, що виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.12.2015 року у справі №6-2766цс15.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання договору недійсним. Зокрема, згідно ч. 5, п. 2 ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Аналіз норми ст. 18 цього Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави для висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

З огляду на викладене, та враховуючи, що укладений між ТОВ «Єврокар Україна» та фізичною особою ОСОБА_1 договір фінансового лізингу №3438 від 10.08.2017 року нотаріально не посвідчений, тобто є нікчемним, та містить несправедливі умови, які у порушення принципу недобросовісності встановлюють істотні обмеження прав лізингоодержувача щодо розірвання договору та призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін, наносять шкоду споживачеві, суд доходить висновку, що вищенаведений договір фінансового лізингу слід визнати недійсним.

Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 216 ЦК України якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Таким чином, суд доходить висновку, що авансовий платіж в сумі 43000 грн. є збитком позивача, який завданий відповідачем, у зв'язку із вчиненням недійсного правочину договору фінансового лізингу від 10.08.2017 року № 3438, а тому позовна вимога позивача про стягнення з відповідача коштів в сумі 43000 грн., сплачених ним за договором фінансового лізингу згідно квитанції № N1CA339420 від 10.08.2017 року, є наслідком недійсності правочину та підлягає задоволенню з огляду на вимоги ст. 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Понесення позивачем судових витрат підтверджується квитанціями № 2 від 28.08.2017 року та № 3 від 28.08.2017 року про сплату судового збору загальною сумою 1600 грн. Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 1600 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про захист прав споживача шляхом визнання договору недійсним, стягнення грошових коштів задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №3438 від 10.08.2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» з ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», код ЄДРПОУ 40481805, на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 43000 грн. (сорок три тисячі гривень), сплачені за договором фінансового лізингу №3438 від 10.08.2017 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», код ЄДРПОУ 40481805, на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1600 грн. (одна тисяча шістсот гривень).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Сєвєродонецький міський суд Луганської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Т.С.Журавель