Рішення № 70249040, 14.11.2017, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/4828/17

Провадження № 2/204/1649/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2017 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Старостенко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків від злочину,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків від злочину, в якій просив стягнути з відповідача на користь позивача за епізодом кредитування співробітників ПФ «Чарівний локон» суму заподіяної матеріальної шкоди у розмірі 89 290,52 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначили, що ОСОБА_1, працюючи заступником директора Дніпропетровської філії ТОВ «Банк Фамільний», який було перейменовано в ОСОБА_2 акціонерне товариство «Банк Фамільний», з липня 2006 року по жовтень 2006 року вступила в злочинний зговір з директором ПП «Чарівний локон» ОСОБА_3, з метою незаконного отримання кредитних коштів шляхом оформлення кредитів на ім’я уявних позичальників. Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська під час розгляду кримінальної справи № 1/200/38/14 (403/4259/12) встановлено, що відповідач, зловживаючи службовим становищем та скориставшись затвердженою правлінням ТОВ «Банк Фамільний» програмою споживчого кредитування співробітників підприємств та технологічною картою «Бланкове споживче кредитування співробітників підприємств» запропонувала ОСОБА_3 знайти копії паспортів, довідок ІПН третіх осіб, з довільними анкетними даними, скласти офіційні завідомо неправдиві документи про те, що громадяни є співробітниками підприємства, анкету позичальників від імені вказаних фізичних осіб, анкети на відкриття рахунку та видачу кредитної платіжної картки від імені вказаних фізичних осіб, проекти договорів на відкриття та обслуговування карткового рахунку фізичної особи, а також відкриття та обслуговування овердрафту за даним рахунком, та надати вищезазначені документи відповідачу. Відповідач, використовуючи надані ОСОБА_3 копії особистих документів сторонніх осіб, склала проекти завідомо підроблених документів, після чого відкрила позичкові рахунки на ім’я сторонніх осіб, що забезпечило незаконне отримання в касі філії ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 10 000,00 грн. на кожного уявного позичальника. Таким чином, в термін з липня по жовтень 2006 року відповідачем було надано кредитні кошти на ім’я наступних фізичних осіб: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18. Таким чином, на підставі вищезазначених підроблених документів та кредитних договорів, підписаних відповідачем від імені ТОВ «Банк Фамільний», було видано з каси філії ОСОБА_4 кредитних коштів на суму 127 700,00 грн. Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська розглянуто кримінальну справу № 1/200/38/14 (403/4259/12) за обвинуваченням ОСОБА_1, яку визнано винною у скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 358, ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 366 КК України. Зазначеною постановою суду відповідача звільнено від кримінальної відповідальності внаслідок декриміналізації та у зв’язку з закінченням термінів притягнення до кримінальної відповідальності. В результаті протиправних дій відповідачем ОСОБА_4 завдано матеріальні збитки на загальну суму 89 290,52 грн. Відповідач з 26.07.2005 року по 19.03.2007 року займала посаду заступника директора Дніпропетровської філії ТОВ «Банк Фамільний», тобто була посадовою особою. Також, відповідно до наказу № 26-К від 19.03.2007 року відповідач була звільнена з ПАТ «Банк Фамільний» за ч. 1 ст. 41 КЗпП та до 04.07.2007 року (дата відкриття кримінального провадження) перебувала у трудових відносинах з ПАТ «Банк Фамільний». Про повну матеріальну відповідальність свідчить рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська по кримінальній справі, в якому зазначено про шкоду завдану діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку. В обґрунтування позову посилався на ст. 134 КЗпПУ, та ст. 22, 1166 ЦК України. Звертав увагу суду на неможливість застосування ст. 132 КЗпПУ, оскільки відповідач є посадовою особою, а тому повинна нести відповідальність у повному розмірі, без обмеження розміром середнього місячного заробітку. На підставі викладеного позивач звернувся до суду з даним позовом про відшкодування матеріальних збитків від злочину.

У судове засідання представник позивача не з’явився, але надав суду заяву в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити, проти розгляду справи у заочному порядку не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з’явилась, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Згідно ст. 169 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

У зв'язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч.2 ст. 197 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

09 серпня 2017 року позивач ОСОБА_2 акціонерне товариство «Банк Фамільний» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків від злочину.

Так, судом встановлено, що 26 липня 2005 року наказом № 85-К від 26.07.2005 року ОСОБА_1 була призначена на посаду заступника директора Дніпропетровської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Банк Фамільний». Наказом директора Дніпропетровської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Банк Фамільний» № 12-к від 19 березня 2007 року ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника директора Дніпропетровської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Банк Фамільний» на підставі ч. 1 ст. 41 КЗпП України за однократне грубе порушення трудових обов’язків (а.с. 13-14).

Отже, у період з 26 липня 2005 року по 19 березня 2007 року ОСОБА_1 працювала у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Банк Фамільний», правонаступником якого є ОСОБА_2 акціонерне товариство «Банк Фамільний».

Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2014 року (справа № 403/4259/12; провадження № 1/200/38/14) кримінальна справа в частині пред’явленого ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 365 КК України була припинена за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину, у зв’язку з декриміналізацією; кримінальна справа в частині пред’явленого ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 27 ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 358, ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 366 КК України була припинена на підставі ст. 49 КК України, у зв’язку з закінченням строків давності притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності; ОСОБА_1 було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 27 ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 358, ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 366 КК України, у зв’язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (а.с. 4-12). У вказаній постанові судом було встановлено, що з липня по жовтень 2006 року ОСОБА_1, працюючи заступником директора Дніпропетровської філії ТОВ «Банк Фамільний», вступила у злочинний зговір з директором ПП «Чарівний локон» ОСОБА_3, умовами якого було разом оформити кредитування уявних позичальників, скориставшись затвердженою правлінням ТОВ «Банк Фамільний» Програмою споживчого кредитування співробітників підприємств та технологічною картою «Бланкове споживче кредитування співробітників підприємств», запропонувала ОСОБА_3 знайти копії паспортів, довідок ІПН третіх осіб, які досягли повноліття, з довільними анкетними даними, скласти офіційні завідомо неправдиві документи про те, що громадяни є співробітниками підприємства, анкети позичальників від імені вказаних фізичних осіб, анкети на відкриття рахунку та видачу кредитної платіжної картки від імені вказаних фізичних осіб, проекти договорів на відкриття та обслуговування карткового рахунку фізичної особи, а також відкриття та обслуговування овердрафту за даним рахунком, та надати вищезазначені документи відповідачу. В свою чергу, ОСОБА_1, зобов’язалась, використовуючи копії особистих документів сторонніх осіб, скласти проекти завідомо підроблених документів – заявки на отримання грошових коштів від імені вказаних сторонніх осіб, які слугують підставою для виділення грошових коштів сторони ДФ ТОВ «Банк Фамільний», які надати на підпис ОСОБА_3, а також забезпечити підписання кредитних договорів і договорів на відкриття та обслуговування карткового рахунку фізичної особи зі сторони ТОВ «Банк Фамільний», після чого, відкривши позикові рахунки на ім’я вказаних сторонніх осіб, видати на оплатній основі грошові кошти ТОВ «Банк Фамільний» в розмірі 10 000,00 грн. на кожну фізичну особу. В період з липня по жовтень 2006 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_3 завідомо неправдиві офіційні документи та використовуючи їх, достовірно знаючи, що особи не працюють у ПП «Чарівний локон», підписала заяви і розпорядження на видачу кредиту ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_19, ОСОБА_10, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 На підставі вищевказаних документів, в тому числі і даних кредитних договорів, підписаних ОСОБА_1 від імені ТОВ «Банк Фамільний», в період з липня по жовтень 2006 року з відання ТОВ «Банк Фамільний» протиправно вилучено та передано невстановленим в ході слідства особам – 127 700,00 грн., що є тяжкими наслідками.

У позовній заяві позивачем зазначено, що про повну матеріальну відповідальність відповідача свідчить постанова Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2014 року по кримінальній справі, в якій зазначено про шкоду, завдану діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

У п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14 роз’яснено, що відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов'язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом згідно з положеннями статті 212 ЦПК. На підтвердження висновку суду щодо розміру відшкодування збитків у рішенні, крім посилання на вирок у кримінальній справі чи постанову у справі про адміністративне правопорушення, необхідно також зазначати докази, подані сторонами при розгляді цивільної справи.

Судом встановлено, що 19 листопада 2014 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 було постановлено саме постанову, а не вирок суду, у зв’язку з чим суд приходить до переконливого висновку, що вищевказана постанова для суду при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою, не є обов’язковою, вказана постанова має оцінюватись судом згідно з положеннями статті 212 ЦПК України у сукупності з іншими доказами.

Предметом доказування по даній справі є факт завдання шкоди та її розмір.

Відповідно до положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Посилання позивача на те, що вина ОСОБА_1 у спричиненні йому шкоди у розмірі пред’явленому до стягнення встановлена постановою Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська від 19.11.2014 року, суд до уваги не бере та відхиляє, оскільки вказані твердження спростовуються вказаною постановою якою її не було визнано виною у спричинені банку матеріальної шкоди.

У позовній заяві позивачем зазначено, що на підставі підроблених документів та кредитних договорів, підписаних відповідачем від імені ТОВ «Банк Фамільний», було видано з каси філії ОСОБА_4 кредитних коштів на суму – 127 700,00 грн. В результаті протиправних дій відповідача позивачу завдано матеріальних збитків на загальну суму 89 290,52 грн.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 64 ЦПК України визначено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Законом передбачений обов’язок сторін подавати докази в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що у період з липня по жовтень 2006 року між ТОВ «Банк Фамільний» та ОСОБА_7, ОСОБА_18, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_19, ОСОБА_21, ОСОБА_17, ОСОБА_16, ОСОБА_15 були укладені кредитні договори і що саме внаслідок укладення цих догорів банку було завдано шкоди. Однак, позивачем, на підтвердження укладення між ТОВ «Банк Фамільний» та вищезазначеними особами кредитних договорів, жодних доказів не надано.

Позивач на підтвердження завданих йому протиправними діями відповідача збитків у розмірі 89 290,52 грн. посилається на розрахунок суми спричиненої шкоди по ПП «Чарівний локон» станом на 01 липня 2016 року (а.с. 3).

У вищевказаному розрахунку зазначено, що за кредитними договорами, укладеними у період з липня по жовтень 2006 року, між позивачем та ОСОБА_7, ОСОБА_18, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_19, ОСОБА_21, ОСОБА_17, ОСОБА_16, ОСОБА_15, вищевказаним особам було видано у кредит грошові кошти на загальну суму 110 000,00 грн.

Слід звернути увагу також на те, що в обґрунтування позову позивач зазначає про укладення кредитних договорі на суму 127 700,00 грн., а згідно наданого ним розрахунку вбачається, що кредитних догорів було укладено на суму 110 000,00 грн. Тобто, належних доказів на підтвердження розміру завданих збитків позивач суду не надає, що позбавляє суд можливості достовірно встановити їх розмір.

За цими кредитними договорами здійснювалось фактичне погашення кредиту, яке станом на 01 липня 2016 року складає 20 709,48 грн. Залишок непогашеної боржниками суми кредиту станом на 01 липня 2016 року становить 89 290,52 грн. При цьому, розрахунок суми спричиненої позивачу шкоди складений станом на 01 липня 2016 року, а інформація чи погашено на теперішній час заборгованість за кредитними договорами, укладеними між позивачем та ОСОБА_7, ОСОБА_18, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_19, ОСОБА_21, ОСОБА_17, ОСОБА_16, ОСОБА_15, позивачем не надавалась та в матеріалах справи відсутня.

Більш того, як вже було зазначено вище, за вказаними кредитними договорами здійснювалось часткове фактичне погашення кредиту, що підтверджується наданим банком розрахунком (а.с. 3). Тобто, правовідносини, які склалися між банком та вказаними позичальниками, мають усі ознаки кредитних правовідносин, в силу яких банк надав позичальникам обумовлену договором суму кредиту, а останні зобов’язалися повернути її банку в обумовлений строк, та часткове виконали свої зобов’язання.

Той факт, що ОСОБА_4 не повернуто кредитні кошти по вказаним кредитним договорам не свідчить про те, що банку завдано шкоди внаслідок дій відповідача, пов’язаних з укладенням цих договорів.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів того що кредитні договори, укладені між позивачем та ОСОБА_7, ОСОБА_18, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_19, ОСОБА_21, ОСОБА_17, ОСОБА_16, ОСОБА_15 були визнані недійсними у передбаченому законодавством України порядку, позивачем суду не надавалося.

Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що відповідачем в обгрунутвання завданої йому шкоди протиправними діями відповідача, не доведено за допомогою належних доказів існування правових підстав для покладення відповідальності на відповідача за завдану нею майнову шкоду в розмірі заборгованості за кредитними договорами, позичальниками за якими є вищевказані фізичні особи, які частково погасили зазначену заборгованість, з тих підстав, що факт вчинення відповідачем кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 27 ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 358, ч. 4 ст. 27 ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 27 ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 366 КК України, не свідчить про завдання майнової шкоди банку саме діями відповідача на вказану суму, оскільки причинний зв'язок між діями відповідача і завданою банку майновою шкодою саме за конкретних обставин, судом не встановлений.

Щодо посилань позивача на ст. 1166 ЦК України та інші норми цивільного законодавства, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Цивільно-правова деліктна відповідальність - це забезпечений державним примусом обов'язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв'язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності). Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.

Слід звернути особливу увагу на той факт, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги з посиланням і на норми трудового законодавства (ст. 134 КЗпПУ) і на норми цивільного законодавства (ст.ст. 22, 1166 ЦК України).

Часто роботодавці право на отримання матеріального відшкодування шкоди у позовних заявах про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, обґрунтовують статтею 1166 ЦК. Разом з тим відшкодування матеріальної шкоди, що передбачені статтею 1166 ЦК, застосовуються в разі наявності між сторонами спору в деліктних зобов'язаннях. Однак, підстави, умови, порядок, межі й розмір матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну ними підприємству, установі, організації, встановлені Главою IX КЗпПУ «Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації».

Окрім того, пред'явлення вказаних позовів з посиланням на норми ЦК ставить працівника в невигідне становище. Так, в трудовому праві діє презумпція відсутності вини працівника, а в цивільному праві передбачена презумпція вини заподіювача шкоди. До того ж норми ЦК та норми КЗпП регулюють різні правовідносини, у тому числі, щодо строку звернення до суду, підстав та розміру відповідальності.

Отже, з метою недопущення безпідставного застосування до трудових правовідносин положень статті 1166 ЦК, суд при розгляді даної справи, у достатньому обсязі визначившись з характером спірних правовідносин, та правовими нормами, які підлягають застосуванню, приходить до переконливого висновку про те, що позивач помилково визначився з підставою позову обґрунтовуючи свої вимоги із посиланням на норми цивільного законодавства, оскільки предметом даного позову є вимоги про відшкодування шкоди завданої діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Щодо доводів позивача в частині посилання на норми трудового законодавства, а саме на ст. 134 КЗпПУ слід зазначити таке.

В обґрунтування позову позивач посилався на п. 3 ч. 1 ст. 134 КЗпПУ згідно приписів якої працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Для покладення відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 134 КЗпП судам необхідно встановити факт наявності в діях працівника складу злочину. Відповідальність працівника за пунктом 3 частини першої статті 134 КЗпП виникає за умови, що злочинний характер його діянь підтверджено у встановленому порядку вироком суду. Як вже зазначалося, позивачем не було надано відповідного вироку суду в обгрунтування свої позовних вимог.

Статтею 134 КЗпПУ передбачені випадки повної матеріальної відповідальності працівника.

Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення (у даному випадку правопорушення, яке містить ознаки кримінального правопорушення), тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов'язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.

Трудові обов'язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника (частина друга статті 130 КЗпП).

Обов’язковими умовами настання матеріальної відповідальності працівника є:

1) пряма дійсна шкода;

2) протиправна поведінка працівника;

3) вина в діях чи бездіяльності працівника;

4) прямий причинний зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Протиправна поведінка працівника - це поведінка працівника, який не виконує чи неналежним чином виконує трудові обов'язки, передбачені приписами правових норм, трудовими договорами, наказами та розпорядженнями підприємств, установ та організацій. Формами протиправної поведінки працівника є протиправна дія чи протиправна бездіяльність.

Обов'язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина. За приписами КЗпПУ матеріальна відповідальність працівника настає тільки за наявності його вини в заподіянні підприємству, установі, організації майнової шкоди. Вина працівника - це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Отже, працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкоду нанесено джерелом підвищеної небезпеки).

У трудовому праві діє презумпція відсутності вини працівника, а тому обов’язок доведення вини працівника у спричинені підприємству шкоди, покладається саме на роботодавця, тобто у даному випадку на позивача.

Причинний зв'язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і майновою шкодою, яка сталася, повинен бути прямим (безпосереднім). Прямий зв'язок - це такий, за якого майнова шкода безпосередньо, з неминучістю випливає з дій чи бездіяльності працівника. У будь-якому разі працівник повинен нести матеріальну відповідальність лише за ту частину шкоди, яка безпосередньо випливає з його дій чи бездіяльності.

З наведеного слід зазначити, що відсутність підстав чи однієї з обов’язкових умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Однак, позивачем в обгрунтування заявлених позовних вимог, не доведено перед судом, що протиправними діями відповідача, йому було завдано шкоду, не обґрунтовано в чому саме полягала завдана йому шкода та в чому вона виразилася, не доведений розмір такої шкоди, не доведено причинного зв’язку між діями відповідача та завданою шкодою, як і не доведено вини відповідача у її заподіянні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Частинами 2, 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 57-59 ЦПК України на підтвердження обставин, на які він посилається у позовній заяві як на підставу своїх вимог, суд вважає їх недоведеними, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що під час судового розгляду позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідачем в результаті її протиправних дій було завдано позивачу матеріальну шкоду у розмірі 89 290,52 грн.

Таким чином, дослідивши всебічно, безпосередньо та об'єктивно матеріали цивільної справи, з урахуванням того, що відповідно до ст. 1 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, а також враховуючи, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків від злочину, слід відмовити за недоведеністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 88 ЦПК України, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави. Таким чином, судові витрати слід компенсувати за рахунок держави.

Враховуючи викладене, на підставі ст. 134 КзпП України та керуючись ст.ст. 10, 11, 57-58, 60, 61, 88, 209, 212, 214, 214-215, 224-226 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків від злочину – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д.Л. Черкез