Постанова № 70239152, 14.11.2017, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойка С.С., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

19 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ТУ ДСА України в Полтавській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області про:

- визнання протиправною бездіяльності ТУ ДСА України в Полтавській області щодо нездійснення нарахування судді Ленінського районного суду м. Полтави Новаку Ю.Д. суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" за період з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2017 року;

- зобов'язання ТУ ДСА України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2017 року, включаючи її складові, виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, що дорівнює 32000,00 грн.,

- зобов'язання ТУ ДСА України в Полтавській області привести нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 у відповідність до пункту 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, в частині нарахування суддівської винагороди відповідно до положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами), виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, починаючи з 01 жовтня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що у серпні-вересні 2017 року він, як суддя Ленінського районного суду м. Полтави, повинен був одержувати заробітну плату виходячи із розрахунку мінімальної заробітної плати на рівні 3200,00 грн., у відповідності до положень частини першої статті 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", а не із розміру 1600,00 грн., як це у вказаному періоді здійснював відповідач.

В судове засідання позивач не з’явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи. Направив суду заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с. 32).

Представник відповідача надав суду заяву про те, що він не заперечує проти розгляду справи у порядку письмового провадження (а.с. 61). У письмових запереченнях проти позову, відповідач просив відмовити у його задоволенні (а.с. 35-40). Вказував, що позивач отримував суддівську винагороду у спірному періоді в розмірі, передбаченому нормами чинного законодавства, як суддя, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання.

Головне управління Державної казначейської служби в Полтавській області в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечило. Третьою особою надано клопотання про розгляд справи за відсутності її представника (а.с. 34).

Частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи достатність наданих сторонами доказів, а також, беручи до уваги відсутність потреби у допиті свідка чи експерта, суд, в судовому засіданні 09 листопада 2017 року, перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Зважаючи на неявку в судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, відповідно до приписів частини першої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 призначений на посаду судді Ленінського районного суду м. Полтави указом Президента України від 06 травня 2006 року № 350/2006 (а.с. 5). Наказом Ленінського районного суду м. Полтави від 18 травня 2006 року № 13-ОС позивача зараховано на посаду судді зазначеного суду з 18 травня 2006 року (а.с. 7).

Постановою Верховної Ради України від 19 травня 2011 року № 3398-VІ "Про обрання суддів" позивач обраний на посаду судді Ленінського районного суду м. Полтави безстроково (а.с. 6). Наказом Ленінського районного суду м. Полтави від 17 червня 2011 року № 14-ОС ОСОБА_1 зараховано на посаду судді зазначеного суду безстроково з 19 травня 2011 року (а.с. 8).

Судом встановлено, що станом на 01 жовтня 2017 року суддя Ленінського районного суду м. Полтави Новак Ю.Д. не проходив кваліфікаційного оцінювання у відповідності до вимог Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ, що не заперечується самим позивачем у позовній заяві.

Штатним розписом Ленінського районного суду м. Полтави на 2017 рік, посадові оклади суддів затверджені на рівні 16000,00 грн. (а.с. 45).

Згідно наказу Ленінського районного суду м. Полтави від 31 липня 2017 року № 9-ОС судді Ленінського районного суду м. Полтави Новаку Ю.Д. встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу в зв'язку з наявністю стажу роботи станом на 01 серпня 2017 року 15 років 00 місяців 00 днів (а.с. 9).

Наказами Ленінського районного суду м. Полтави від 08 серпня 2017 року № 40-В та № 41-В позивачу надано частини щорічної додаткової відпустки загальною тривалістю вісім календарних днів (а.с. 11-12).

Відомостями бухгалтерського розрахунку заробітної плати позивача за період з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2017 року (а.с. 50) та розрахункових листів (а.с. 53) підтверджено, що суддівська винагорода судді Ленінського районного суду м. Полтави Новака Ю.Д. у спірний період нараховувалась виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат у розмірі 1600,00 грн., визначеного згідно пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (у загальному розмірі 16000,00 грн).

Доплата за вислугу років позивачу нараховувалась, виходячи із цього ж окладу у розмірі 40 % посадового окладу з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2017 року.

У спірному періоді суддя Ленінського районного суду м. Полтави Новак Ю.Д. за 7 днів відпустки у серпні 2017 року отримав 7127,26 грн. та за 1 день відпустки у вересні 2017 року - 1066,67 грн., тобто вказана відпустка була оплачена позивачу з урахуванням окладу в розмірі 16000,00 грн.

Так само, п'ять днів відрядження судді Ленінського районного суду м. Полтави Новака Ю.Д. у вересні 2017 року оплачені із розрахунку окладу в розмірі 16000 грн.

Позивач не погодився із такими нарахуваннями, оскільки переконаний, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ, частиною першою статті 133 якого передбачено, що суддівська винагорода регулюються цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Згідно з частиною третьою статті 133 цього ж Закону посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України" з 01 січня 2017 року встановлено у розмірі 3200,00 грн.

Вказував, що його письмове звернення від 02 жовтня 2017 року до ТУДСА України у Полтавській області про нарахування заробітної плати за серпень-вересень 2017 року у розмірі, встановленому вищевказаними нормами законодавства, фактично залишено без задоволення, що на думку позивача свідчить про відмову відповідача у відновленні порушеного права позивача на отримання суддівської винагороди у передбаченому Законом України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., NN 41 - 45, ст. 529; 2015 р., NN 18 - 20, ст. 132 із наступними змінами) розмірі (а.с. 15).

Крім того, позивач посилався на висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016, у яких наголошується на тому, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за їх вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Звертав увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені, зокрема, у пункті 23 рішення у справі "Кечко проти України", згідно якого "органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у …виплатах доки відповідні положення законодавства є чинними".

У свою чергу ТУДСА України в Полтавській області у письмових запереченнях проти позову (а.с. 35-40) зазначило про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, як це визначено статтею 19 Конституції України. Наполягав на тому, що діяв, у відповідності до роз’яснень ДСА України, структурним підрозділом якого він є, викладеного у листі від 20 березня 2017 року № 11-2306/17 "Про оплату праці" (а.с. 42). ДСА України у цьому листі роз'яснено, що на поточний рік фонд оплати праці судам доведено в розмірі, розрахованому відповідно до умов нарахування суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання. При цьому, з 01 січня 2017 року у штатному розписі чисельність суддів слід розподіляти на три категорії:

- судді, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання з посадовим окладом 16000,00 грн. для місцевих судів та 17600,00 грн. для апеляційних судів;

- судді, які станом на 01 січня 2017 року пройшли кваліфікаційне оцінювання та здійснюють правосуддя в суді з розміром нового базового посадового окладу (для місцевих судів - 24000,00 грн., для апеляційних судів - 40000,00 грн.) збільшеного на відповідний регіональний коефіцієнт;

- судді, які станом на 01 січня 2017 року пройшли кваліфікаційне оцінювання та не здійснюють правосуддя в суді з розміром нового базового посадового окладу (для місцевих судів - 24000,00 грн., для апеляційних судів - 40000,00 грн.) без застосування відповідного регіонального коефіцієнту.

Пояснювало, що оскільки ОСОБА_1 належить до першої категорії вищевказаної класифікації (як суддя, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання), то суддівська винагорода у спірний період йому нараховувалась виходячи із посадового окладу у розмірі 16000,00 грн. відповідно до пункту 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ, згідно якого до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (стаття 133 - у розмірі 10 мінімальних заробітних плат).

Разом із тим, відповідачем враховано приписи пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, якими передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Відповідач не погоджується із доводами позивача про те, що норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ не підлягають застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди, оскільки останній не є законом про судоустрій, адже вищевказаний Закон не змінює розмір суддівської винагороди, визначений статтею 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ, а лише визначає розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат до приведення законодавчих актів у відповідність із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

На підтвердження своєї позиції ТУДСА України в Полтавській області посилається на лист Міністерства соціальної політики України від 05 травня 2017 року № 9567/0/2-17/28 (а.с. 41), в якому центральний орган виконавчої влади наголошує на тому, що пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, визначено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до Законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується в розмірі 1600,00 грн.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд виходить з наступного.

30 вересня 2016 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02 червня 2016 року № 1401-VІІІ, який спрямований на проведення судової реформи в Україні та забезпечення незалежної судової влади.

Частиною другою статті 130 Конституції України (в редакції вищевказаного Закону) визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У зв’язку із набранням чинності змінами до Конституції України, внесеними зазначеним Законом (щодо правосуддя), одночасно, 30 вересня 2016 року, набрав чинності і Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ, пунктом 2 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Пунктом 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (надалі також Закон № 2453).

Відповідно до статті 133 Закону № 2453 суддівська винагорода регулюється цим законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці /частина друга статті 133 Закону № 2453/.

Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат /частина третя статті 133 Закону № 2453/.

За змістом частини п'ятої статті 133 цього ж Закону суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі, зокрема, за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

У відповідності до статті 134 Закону № 2453 суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Таким чином, у спірному періоді суддівська винагорода визначалась статтею 133 Закону № 2453 виходячи із розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, а відпустка оплачувалася згідно норм статті 134 цього ж Закону у розмірі суддівської винагороди, що включає в себе посадовий оклад та належні судді доплати, а також допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року № 1801-VІІІ, у 2017 році встановлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01 січня - 3200,00 грн.

Проаналізувавши викладене, суддівську винагороду з 01 січня 2017 року належить обчислювати із розміру посадового окладу в сумі 32000,00 грн. (3200,00 грн. х 10).

Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності з 01 січня 2017 року, законодавцем змінено підходи до визначення мінімальної заробітної плати, зокрема шляхом:

- запровадження нової методології визначення мінімальної заробітної плати (як нижньої межі оплати праці, що гарантується державою);

- встановлення мінімального посадового окладу у розмірі, не меншому від прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року;

- незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при побудові схем посадових окладів, визначенні плати за надання адміністративних послуг, судового збору, суми податків тощо.

При цьому, з метою приведення у відповідність системи оплати праці, зокрема, працівників, які отримують заробітну плату з Державного бюджету України, даним Законом внесено зміни до Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, Закону України "Про прокуратуру", Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIIІ та інших в частині визначення порядку оплати праці працівників публічної служби з прив'язкою їх посадових окладів до прожиткового мінімуму, а не до мінімальної заробітної плати як це було до внесених змін.

Однак, цим Законом не внесено змін до Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІІІ, а згідно статті 133 Закону № 2453 (в редакції станом на момент розгляду даної справи судом) посадовий оклад для цілей визначення суддівської винагороди продовжив залежати від 10 мінімальних заробітних плат.

Пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Другим абзацом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вищевказаного Закону встановлено, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень.

При цьому, зі змісту письмових заперечень та пояснень до бухгалтерського розрахунку заробітної плати позивача ТУДСА України в Полтавській області випливає, що відповідач для обчислення суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, застосовує розмір посадового окладу визначений статтею 133 Закону № 2353 (тобто 10 мінімальних заробітних плат), разом із тим керується положеннями пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" яким до приведення законодавчих актів у відповідність із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-V, розмір мінімальної заробітної плати для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат встановлюється на рівні 1600,00 грн., що у підсумку складає 16000,00 грн. (10 мінімальних заробітних плат х 1600,00 грн.).

На переконання ТУДСА України в Полтавській області існує правовий конфлікт (конкуренція норм закону) щодо застосування розміру мінімальної заробітної плати для обчислення розміру суддівської винагороди позивача (3200,00 грн. - визначеної статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет на 2017 рік" чи 1600,00 грн. - передбаченої пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ).

Вирішуючи дане питання суд виходить із такого.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (в редакції Закону № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року) мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Згідно з частиною першою та третьою статті 10 Закону України "Про оплату праці" розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об'єднань профспілок і спільного представницького органу об'єднань організацій роботодавців на національному рівні. Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Пунктом 8 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України до предмету регулювання закону про Державний бюджет України віднесено визначення розміру мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року № 1801-VІІІ установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі з 01 січня - 3200,00 грн., у погодинному розмірі з 01 січня - 19,34 грн.

Будь-яких змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" в частині визначення розміру мінімальної заробітної плати у зв'язку із набранням з 01 січня 2017 року чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ не вносилось.

Застосування "розрахункової величини мінімальної заробітної плати" (термін, яким оперує відповідач на підставі пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ) до обрахунку суддівської винагороди суперечить нормам Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ.

Відтак, суд відхиляє доводи відповідача з приводу правомірності застосування до спірних правовідносин розміру мінімальної заробітної плати, встановленої другим абзацом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, - 1600,00 грн.

Проаналізувавши вищенаведене суд дійшов висновку, що розмір суддівської винагороди визначається виключно законом про судоустрій /частина друга статті 130 Конституції України, частина перша статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ/, яка складається із посадового окладу, який поставлено в залежність від мінімальної заробітної плати /частина третя статті 133 Закону № 2453 - 10 мінімальних заробітних плат/, розмір якої в свою чергу встановлюється виключно законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік /частина перша статті 10 Закону України "Про оплату праці", пункт 8 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України/, а зміни розміру останньої іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік /частина третя статті 10 Закону України "Про оплату праці"/.

Зважаючи на те, що у спірному періоді ні до статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ, ні до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року № 1801-VІІІ, зміни в установленому порядку законодавчої техніки на вносились, - суд погоджується з доводами позивача, що у спірному періоді суддівська винагорода суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, має обчислюватись виходячи із посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат /частина третя статті 133 Закону № 2453/ при цьому слід застосовувати розмір мінімальної заробітної плати, визначений статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року № 1801-VІІІ - 3200,00 грн.

За таких обставин, суд вважає, що позивач принаймні мав "законні сподівання" на отримання суддівської винагороди у спірному періоді у розмірі, встановленому застосовними до таких відносин Законами України. У контексті наведеного суд вважає доведеним порушене право позивача на мирне володіння своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Концепція "законних очікувань" ґрунтовно описана Європейським судом з прав людини у своїй судовій практиці, в тому числі у рішеннях винесених щодо України.

Так, за практикою ЄСПЛ за певних обставин "законні очікування" стосовно отримання "власності" можуть гарантуватись статтею 1 Першого протоколу Конвенції, якщо, зокрема у національному законодавстві існують достатні підстави для таких очікувань. Тобто якщо в державі існує діюче законодавство, яке передбачає певні виплати таке законодавство розцінюється як таке, що створює право власності для відповідної категорії осіб.

ЄСПЛ погоджується, що в межах свободи дій держави визначати, які виплати здійснювати своїм робітникам з державного бюджету. "Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними" /рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) пункти 22-23/.

Національний суд поділяє погляди ЄСПЛ з цього питання та не заперечує, що законодавець може змінювати розмір суддівської винагороди, але виключно у порядку внесення змін у відповідний закон про судоустрій, що підлягає до застосування у спірних відносинах.

Розрахунок відповідачем суддівської винагороди із застосуванням норм законодавства, яке не підлягає застосуванню до цих правовідносин, при цьому ігноруючи чинні норми статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ та статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року № 1801-VІІІ, не ґрунтується на нормах Конституції та законах України, які врегульовують спірні правовідносини, що за своєю суттю є свавіллям.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ТУДСА України в Полтавській області щодо нездійснення нарахування судді Ленінського районного суду м. Полтави Новаку Ю.Д. суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік" за період з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2017 року, а також зобов'язання ТУДСА України в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2017 року, включаючи її складові, виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, що дорівнює 32000,00 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо зобов'язання ТУДСА України в Полтавській області привести нарахування суддівської винагороди ОСОБА_1 у відповідність до пункту 23 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, в частині нарахування суддівської винагороди відповідно до положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, №№ 41-45, ст. 529; 2015 рік, №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами), виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, починаючи з 01 жовтня 2017 року, тобто на майбутнє, суд дійшов висновку, що вони не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання та спрямовано на відновлення порушених прав, свобод та інтересів. Виходячи із змісту законодавства воно не може в майбутньому регулювати суспільні відносини.

Щодо вимоги ОСОБА_1 допустити до негайного виконання постанову суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, то суд вважає її такою, що не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки судом не вирішувалося питання стягнення суддівської винагороди, а задоволені позовні вимоги є вимогами зобов'язального характеру, то підстави для допуску даного рішення до негайного виконання відсутні.

Стосовно зобов'язання ТУДСА України в Полтавській області в місячний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили подати звіт про виконання судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами частини першої статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат /частина друга статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України/.

Вказане свідчить, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.

У Рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 травня 2002 року у справі "Бурдов проти Росії" визначив, що у контексті статті 6 Конвенції виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова "судового розгляду".

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

Між тим, суд зазначає, що це є правом, а не обов'язком суду.

Оскільки дане рішення суду має зобов'язальний характер, а обставини, встановлені під час розгляду справи, не дають суду підстав вважати, що відповідач буде ухилятись від його виконання, суд не вважає за необхідне встановлювати контроль за виконанням постанови у даній справі шляхом зобов'язання ТУДСА України в Полтавській області в місячний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили подати звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат - відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо нездійснення нарахування судді Ленінського районного суду м. Полтави Новаку Юрію Дмитровичу суддівської винагороди, виходячи із посадового окладу судді в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII, за період з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2017 року.

Зобов’язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області нарахувати та виплатити судді Ленінського районного суду м. Полтави Новаку Юрію Дмитровичу недоплачену суддівську винагороду за період з 01 серпня 2017 року по 30 вересня 2017 року, включаючи її складові, виходячи з щомісячного розміру посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, що дорівнює 32000,00 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя С.С. Бойко