Ухвала суду № 70237412, 15.11.2017, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/6088/17

Провадження № 2-з/591/93/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2017 року суддя Зарічного районного суду м. Суми Кривцова Г.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, -

В С Т А Н О В И В :

14 листопада 2017 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

У своїй заяві ОСОБА_1 просить суд забезпечити позов наступними способами:

1) накласти арешт на Права вимоги в межах державного зовнішнього запозичення за трастовим договором, укладеним 24 грудня 2013 року між Україною, від імені якої діяв Міністр фінансів України у відповідності до Інструкції Кабінету Міністрів України, та компанією «The Law Debenture Trust Corporation p.l.c.» у розмірі 1 881 600,00 грн., що за офіційним курсом НБУ складає 60 000 євро та заборонити будь-яким суб’єктам вчиняти будь-які дії, що спрямовані на будь-яку передачу повністю або частково цих прав вимоги будь-яким суб’єктом права (зокрема, але не виключно, державним та іншими суб’єктами публічного права, фізичними особами, юридичними особами) зовнішнього запозичення;

2) зупинити здійснення платежів у межах державного зовнішнього запозичення за трастовим договором, укладеним 24 грудня 2013 року між Україною, від імені якої діяв Міністр фінансів України у відповідності до Інструкції Кабінету Міністрів України, та компанією «The Law Debenture Trust Corporation p.l.c.» у розмірі 1 881 600,00 грн., що за офіційним курсом НБУ складає 60 000 євро;

3)заборонити Кабінету Міністрів України, Міністерству фінансів України, Національному банку України, Державному казначейству України, іншим органам державної влади, їх посадовим та/або службовим особам здійснювати будь-які дії, пов’язані із здійсненням платежів у межах державного зовнішнього запозичення України перед Російською Федерацією в розмірі 1 881 600,00 грн., що за офіційним курсом НБУ станом на день підписання позовної заяви складає 60 000 євро.

Дана заява мотивована тим, що в Високому Суді Правосуддя Відділення ОСОБА_2 Комерційного Судочинства, м. Лондон, розглядається питання про повернення державою Україною державі Російській Федерації коштів за трастовим договором укладеним 24 грудня 2013 року між Україною та компанією «The Law Debenture Trust Corporation p.l.c.», що в свою чергу є довірчим власником перед держателем зобов’язань, що представлений одноособово Міністерством фінансів Російської Федерації.

Заявник вважає, що невжиття таких заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, яке може бути прийняте за результатами розгляду позову.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав:

Так, відповідно до ч.3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії процесу, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Статтею 152 ЦПК України визначено види забезпечення позову, які не є вичерпними. Так, позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам; встановленням обов'язку вчинити дії щодо унеможливлення доступу користувачів мережі Інтернет до об'єктів права інтелектуальної власності, правомірність використання (розміщення) яких у мережі Інтернет є предметом спору.

Відповідно до ч 2. ст. 152 ЦПК України, в разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Частиною 3 ст. 151 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи.

При цьому суд повинен перевірити аргументованість заяви про забезпечення по­зову та застосовувати такі заходи в тих випадках, коли є реальна небезпека, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду, в тому числі, що внаслідок цього заявнику може бути завдано шкоди.

Як вбачається з позову, позивач ставить питання про стягнення з Російської Федерації моральної шкоди в розмірі 1 881 600,00 грн., завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

При цьому із заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач просить накласти арешт на Права вимоги в межах державного зовнішнього запозичення за трастовим договором, укладеним 24 грудня 2013 року між Україною, від імені якої діяв Міністр фінансів України у відповідності до Інструкції Кабінету Міністрів України, та компанією «The Law Debenture Trust Corporation p.l.c.» вказуючи, що довірчим власником перед держателем зобов’язань компанії «The Law Debenture Trust Corporation p.l.c.» є Міністерство фінансів Російської Федерації.

Виходячи із змісту ст. 151 ЦПК України, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути (зменшитись, погіршитись) на момент виконання рішення.

Однак, посилання заявника на ту обставину, що в разі невжиття заходів забезпечення позову буде унеможливлено виконання рішення суду в частині стягнення з РФ 60000 євро моральної шкоди – нічим не підтверджено. Заявником не надано доказів, що у відповідача відсутнє будь-які інше майно або грошові кошти, на яке можна звернути стягнення у разі задоволення позовних вимог.

Таким чином, заявником не надано доказів, які б свідчи­ли про те, що невжиття заходів забезпечення позову призве­де до наслідків, зазначених в ч. 3 ст. 151 ЦПК України.

Посилання заявника на Закон України «Про особливості здійснення правочинів з державним гарантованим державою боргом та місцевим боргом» в даному випадку є недоречним, оскільки відповідно до положень вказаного закону, зокрема ст. 1, право прийняття рішення про тимчасове зупинення здійснення платежів за всіма або деякими відповідними борговими зобов’язаннями – має лише Кабінет Міністрів України.

Крім того, з преамбули даного Закону вбачається, що цей Закон спрямований на забезпечення економічної безпеки держави, захист суспільних інтересів та інтересів держави у зв’язку з погашенням та обслуговуванням державного, гарантованого державою боргу та місцевого боргу, що не пов’язано з предметом позову фізичної особи, відносно якого на даний час вирішується питання про його забезпечення.

Крім того, пред'явлення позову до іноземної держави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави (ст.32 Віденської конвенції 1961 року).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред’явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Листом від 30 жовтня 2017 року Посольству Російської Федерації було запропоновано надати згоду про розгляд даної справи в судах України.

Однак Посольство РФ такої згоди станом на день розгляду заяви про забезпечення позову не надало.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішать спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

У справі FOGARTY v. THE UNITED KINGDOM (заява 37112/97), рішення від 21/11/2001 (параграфи 33, 34, 35) Європейський Суд зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави.

Суд спочатку повинен розглянути, чи було обмеження досягнення законної мети. У зв'язку з цим він зазначає, що суверенний імунітет є поняттям міжнародного права, розробленим за принципом par in better not harmet imperium, в силу якого одна держава не підпадає під юрисдикцію іншої держави. Суд вважає, що надання суверенного імунітету у державі у цивільному судочинстві переслідує законну мету дотримуватися міжнародне право сприяти добросусідству та гарним відносинам між державами через повагу суверенітету іншої держави.

Далі Суд повинен оцінити, чи було обмеження пропорційне досягнутої мети. Він нагадує, що Конвенція має тлумачитися в світлі правил, викладених у Віденській конвенції від 23 травня 1969 року про право міжнародних договорів, і що пункт 3 (с) статті 31 цього договору вказує на те, що слід брати до уваги "будь-яких відповідних норм міжнародного права, що застосовуються у відносинах між сторонами". Конвенція, включаючи статтю 6, не може тлумачитися у вакуумі. Суд повинен мати на увазі особливий характер Конвенції як договору про права людини, а також повинен враховувати відповідні норми міжнародного права.

На підставі Віденській конвенції від 23 травня 1969 року про право міжнародних договорів, ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» та керуючись ст.ст. 151 – 153 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В : Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви про забезпечення її позову до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

На ухвалу суду може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми протягом п’яти з дня отримання копії ухвали.

Суддя Зарічного районного суду м. Суми Г.В. Кривцова