Рішення № 70230914, 01.11.2017, Березнегуватський районний суд Миколаївської області

Провадження № 2/470/190/17

Справа № 470/441/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2017 року смт Березнегувате

Березнегуватський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Міщенка Г.В.,

при секретарі Шелесюк І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю “Єврокар Україна” про захист прав споживача,

В С Т А Н О В И В:

18 липня 2017 року позивач звернувся до Березнегуватського районного суду Миколаївської області із зазначеним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" (далі - ТОВ "Єврокар Україна").

У позовній заяві вказав, що з метою придбання ним транспортного засобу, 08 липня 2017 року сторони уклали договір фінансового лізингу № 2750. Як пояснив менеджер компанії, позивачу необхідно було, перш ніж укласти вказаний договір, перерахувати авансовий внесок у розмірі 40000 грн. за автомобіль, після чого буде підписано договір. Представник відповідача запевнив ОСОБА_1, що його ознайомлено з усіма суттєвими умовами договору. Як потім виявилось, перераховані останнім кошти на рахунок відповідача були комісією за організацію укладення договору, а транспортний засіб позивачу на даний момент не надано. Крім того, ціна автомобіля за договором значно відрізнялась від тієї, на яку розраховував покупець та яка вказана в оголошенні на сайті.

Позивач вважає такі умови договору несправедливими та враховуючи відсутність його нотаріального посвідчення ОСОБА_1 просить суд визнати договір лізингу, укладений між ним та ТОВ "Єврокар Україна", недійсним.

Представник позивача за довіреністю, ОСОБА_2, надала суду заяву про розгляд справи без участі позивача, підтримання позовних вимог та не заперечила проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини своєї неявки суд не повідомив, клопотань про перенесення розгляду не надав.

За згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у справі докази, доходить наступного.

Судом встановлено, що сторони уклали договір фінансового лізингу № 2750 від 08 липня 2017 року (а. с. 9 - 16).

Згідно умов договору (п.1.1 Договору), предметом фінансового лізингу є транспортний засіб Renault Duster, який лізингодавець зобов'язаний придбати та передати у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором.

У день підписання договору на виконання його умов позивач сплатив на рахунок ТОВ «Єврокар Україна» передбачену договором часткову оплату за транспортний засіб в сумі 40000 грн., що підтверджується копією квитанції про сплату авансового внеску (а. с. 17).

Однак, вказана сума призначалась як комісія за організацію підписання договору та становила 10 відсотків від вартості предмета лізингу (а. с. 9 - визначення термінів Договору).

Як стверджує позивач, його переконали сплатити вказану суму авансового внеску - 40000 грн. в рахунок погашення частини вартості предмета лізингу, але згідно умов договору, який було підписано лише після сплати цієї суми, лізингоодержувач дізнався, що вніс комісію за організацію підписання договору, яка у випадку дострокового розірвання договору поверненню не підлягає (п.12.1 Договору), що суперечить п.4 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» та є несправедливою умовою договору.

Крім того, представник ТОВ "Єврокар Україна" підтвердив інформацію щодо вартості предмета лізингу - 210000 грн., що відповідає сумі, яка вказана в оголошенні про продаж транспортного засобу в мережі інтернет. Пунктом 8.2 Договору передбачено іншу суму, а саме - 15266,96 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 399231 грн. та значно перевищує суму, на яку розраховував позивач, що суперечить п.10 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», та згідно Закону є несправедливою умовою.

Тобто позивача не було ознайомлено з умовами договору, його зобов'язаннями за договором, до сплати ним вказаної суми комісії.

Також, зі змісту договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля.

Наведене свідчить про те, що на момент укладання договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх зобов'язань.

Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст.806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п’ятої цієї норми у разі визнання несправедливим окремого положення договору, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону "Про захист прав споживачів").

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи цю норму, можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону

"Про захист прав споживачів" є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2–4) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові від 11 травня 2016 року у справі № 6-3020цс15 та постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16 та які є обов'язковими для всіх судів України, відповідно до ст.360-7 ЦПК України.

Даючи оцінку доводам позивача щодо невідповідності умов договору Закону України "Про захист прав споживачів", суд враховує, що, згідно ст.1-1, цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

З огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень ЦК України, споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору, згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Як вбачається зі ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.799 ЦК України, договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду).

Як встановлено судом, договір фінансового лізингу № 2750 від 08 липня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Єврокар Україна», нотаріально посвідчено не було.

Статтею 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням обставин, на які посилається позивач, та які знайшли підтвердження у досліджених матеріалах щодо несправедливості умов укладеного між сторонами договору та відсутність його нотаріального посвідчення, суд доходить висновку про обгрунтованість позовних вимог та вважає, що їх необхідно задовільнити.

Відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

У зв'язку з тим що, на підставі ч.3 ст.22 Закону України "Про захист прав споживачів", позивача звільнено від сплати судового збору за подання позову, що пов'язаний з порушенням його прав, суд ухвалює стягнення судового збору в дохід держави з відповідача у розмірі 640 грн.+640 грн. за подання позову з вимогою майнового та вимогою немайнового характеру за ставками, встановленими ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.10, 11, 209, 212, 214-215, 224-226 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" про захист прав споживача задовольнити.

Визнати договір фінансового лізингу № 2750 від 08 липня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна", недійсним.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" на користь ОСОБА_1 40000 ( сорок тисяч ) грн., сплачені позивачем згідно договору фінансового факторингу № 2750 від 08 липня 2017 року.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" судовий збір у дохід держави у сумі 1280 ( одна тисяча двісті вісімдесят ) грн. на розрахунковий рахунок 31216206700065, отримувач коштів - Державний Березнегуватський район 22030101, код ЄДРПОУ - 37907592, банк отримувача - ГУДКСУ у Миколаївській області, МФО - 826013, код класифікації доходів бюджету - 22030101.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя Г. В. Міщенко