Рішення № 70223481, 07.11.2017, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 07.11.2017

Справа № 320/5213/17

2-о/320/382/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Ковальової Ю.В.,

при секретарі: Левандовській О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області цивільну справу за заявою

ОСОБА_1, за участю заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про встановлення факту, що має юридичне значення,

встановив:

Заявник звернувся до суду з заявою, в якій просить встановити юридичний факт, що він був вимушений переселитися з 09 жовтня 2014 року з окупованої частини території Луганської області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області, Україна.

В обґрунтування заяви вказує, що він понад 15 років мешкав в місті Петровське Луганської області. До кінця 2014 року він був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1. Після незаконної анексії Кримського півострова, в квітні 2014 року Російська Федерація почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року). 11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки», однак сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою. Будучи майором міліції та залишаючись вірним наданої ним присяги завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, виконувати свій службовий обов'язок та накази, він не перейшов на сторону ворога, як це зробили більшість осіб, з якими він працював, а продовжував нести службу. Маючи намір і в подальшому виконувати свій службовий обов'язок та приймати участь в антитерористичній операції він був вимушений виїхати з тимчасово окупованої території. Факт переміщення з 09 жовтня 2014 року з району, в якому проводиться антитерористична операція (АДРЕСА_1) до АДРЕСА_2 підтверджується довідкою структурного підрозділу з питань соціального захисту населення № 28510 від 22.12.2014 року. В подальшому він був переміщений до АДРЕСА_3, що підтверджується довідкою структурного підрозділу з питань соціального захисту населення № 2314005120 від 19.08.2016 року. З 13.10.2014 року він безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, що підтверджується довідкою ГУ МВС України у Луганський області від 11.06.2015 року № ВДВ/5455/А, та був визнаний учасником бойових дій, що підтверджується рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ від 21.08.2015 року № 16/І/ХІІІ/199.

Однак довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи не період наявності підстав, зазначених у ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», але не засвідчує того факту, що його переміщення відбулось внаслідок (військової) агресії Російської Федерації. В результаті вищевказаних дій з боку Росії він був позбавлений можливості повноцінно спілкуватися з родиною, бачити дружину та дітей. Крім того, він не може володіти своїм майном, що залишилось в м. Петровське, йому навіть невідомо чи існує взагалі його власність. Необхідність встановлення факту його вимушеного переселення з окупованої частини території Луганської області України необхідна для подальшої справедливої компенсації з держави агресора.

В судове засідання заявник не з'явився, однак від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, заявлені вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Представники зацікавлених осіб в судове засідання не з»явилися, від представника зацікавленої особи - Міністерства соціальної політики України, надійшла заява про розгляд справи за їх відсутністю.

У зв'язку з неявкою сторін у судове засідання, згідно ч.2 ст.197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши докази, які є в матеріалах справи, суд вважає необхідним відмовити в задоволенні заяви в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту вказаних статей, а також роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому ЦПК.

Отже, в судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 05.12.2006 року був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією його паспорту /а.с.5/.

У зв'язку з обставинами, які склались на сході України, заявник з 13 жовтня 2014 року покинув житло в м. Петровське та був переміщений до міста Сєверодонецьк Луганської області, а в подальшому - до АДРЕСА_3.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509, якою затверджений Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, заявнику ОСОБА_1 22 грудня 2014 року структурним підрозділом з питань соціального захисту населення була видана довідка № 28510 про взяття його на облік, як внутрішньо переміщену особу із зазначенням фактичного місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 /а.с.10/.

В подальшому, 19.08.2016 року структурним підрозділом з питань соціального захисту населення була видана довідка № 2314005120 про взяття його на облік, як внутрішньо переміщену особу із зазначенням фактичного місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 /а.с.7/.

Відповідно до п. 1 абз.2 вказаного Порядку довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, в тому числі з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції.

Тобто довідка заявника є документом, який виданий йому як громадянину України, який постійно проживає на території України і переміщується з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, так як змушений був покинути своє постійне місце проживання в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, і перемістилися в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Згідно п. 3 Порядку заява про взяття на облік містить інформацію про заявника, в тому числі й обставини, що спричинили внутрішнє переміщення відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Стаття 1 вказаного закону визначає поняття внутрішньо переміщеної особи, зокрема такою особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Відповідно до пунктів 19 та 20 частини першої статті 106 Основного Закону України, Президент України вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Наведені вище положення Конституції України знайшли свій розвиток у нормах Закону України "Про оборону України" та Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

У ст.1 Закону України «Про оборону України» наведено визначення збройної агресії - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Згідно ст.4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його до Верховної Ради України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Згідно ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що встановлення факту збройної агресії має безпосередній зв'язок та випливає із компетенції конституційних, політичних органів (суб'єктів) - Верховної Ради України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.

Підтвердженням такої позиції є прийняття Верховною Радою України та Президентом України низки актів, якими встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Зокрема, факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановлено у Законі України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», прийнятого Верховною Радою України 15 квітня 2014 року. В цьому Законі у ст.2 визначено статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

У подальшому, Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року затверджено Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, у якому зазначено наступне: Україна залишається об'єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою - агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями (абз. 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абз. 12 Звернення).

Також, Верховна Рада України постановою від 21 квітня 2015 року схвалила текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абз.1 п.1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві Парламенту також вказано, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України (абз.3 п.4 Заяви), та наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов'язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі, посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.

Крім того, Президент України своїм Указом від 24 вересня 2015 року увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, у пунктах 3, 9, 11, 16, 17, 28-30, 36, 42, 49, 65 якої визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

За приписами ч.ч.2, 3 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції належить, відповідно до їх повноважень вирішення питань, які мають правовий (а не політичний) характер.

Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність . Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Зважаючи на зазначені положення чинного законодавства України - право на життя, безпеку та захист такого права, а також обов'язок держави захищати права громадян є абсолютним як правом так і обов'язком та не може залежати від встановлення юридичного факту, підтвердження його наявності або відсутності.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

До того ж відповідно до ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, в даному випадку місто Петровське.

Виходячи зі змісту вказаних правових норм, законодавством передбачено порядок підтвердження та встановлення факту наявності збройного конфлікту та тимчасової окупації певної території, набуття статусу внутрішньо переміщеної особи.

Факт збройної агресії проти держави України встановлюється уповноваженими на те Конституцією України органами державної влади (Президентом України та Верховною Радою України) та відноситься до політичної сфери (публічно-правової), оскільки стосується виконання імперативних повноважень органами державної влади у політичній сфері. Підтвердженням такої позиції є прийняття парламентом та Президентом України низки актів, якими вже встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Постановою Верховної ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Постановою Верховної ради України від 21 квітня 2015 року № 227-VIII Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» схвалено текст заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».

Указом Президента України від 16 вересня 2015 року № 549 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" було уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введення санкцій обумовлено триваючою збройною агресією Російської Федерації проти України, сприянням і фінансуванням нею терористичної діяльності в Україні, що призвело до порушення територіальної цілісності України, прав і свобод її громадян, тимчасової окупації частини території, численних людських жертв, завдало значних майнових і фінансових втрат Україні та несе реальні і потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці і суверенітету. Наступними Указами Президента України санкції неодноразово продовжувались та вводились нові.

Отже, факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановлений уповноваженими на те Конституцією України органами державної влади.

Суд вважає необґрунтованими доводи заявника в тій частині, що видана ОСОБА_1 структурним підрозділом з питань соціального захисту населення довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи посвідчує лише факт переселення із м. Петровське і не містить в собі зазначення конкретної причини переселення, що у свою чергу свідчить про необхідність встановлення юридичного факту збройної агресії.

Вказана довідка видана відповідно до положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», у ст.2 якого чітко вказано, що цей Закону визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації та встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина.

Отже вказаний закон чітко визначає, що переміщення осіб, на яких поширюється закон, пов'язане із фактом збройної агресії Російської Федерації.

Аналіз вищевказаних положень законодавства свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України, у тому числі, може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру. Тому, у випадку встановлення наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону, відповідний державний орган видає довідку, яка посвідчує статус внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (частина 1 ст. 5 вищевказаного Закону).

Таким чином, оскільки вищевказаним Законом передбачений несудовий порядок встановлення певних фактів та підстав внутрішнього переміщення осіб на території України, а розділ ІV ЦПК України (в редакції Закону чинній на час розгляду справи) не передбачає повноважень суду в порядку окремого провадження встановлювати причини їх виникнення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення поданої заяви.

Крім того, в даному випадку заявник просить суд встановити вказаний факт, як такий, що має юридичне значення, обґрунтовуючи тим, що від його встановлення залежить виникнення у заявника права на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, спричиненої неправомірними діями держави-агресора, що по своїй правовій природі є деліктним правовідношенням, а не юридичним фактом, від якого залежить виникнення, зміна або припинення будь - яких особистих чи майнових прав заявників.

Частиною 3 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» передбачено, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією (ч.6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території»).

Відтак, зважаючи на зазначені положення чинного законодавства України - право на життя, безпеку та захист такого права, а також обов'язок держави захищати права громадян є, на думку суду, абсолютним як правом так і обов'язком та не може залежати від встановлення юридичного факту, підтвердження його наявності або відсутності.

Враховуючи викладене, суд, оцінивши обставини справи, надані заявником докази, приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 14, 197, 209, 212, 214, 215, 234, 256, 259 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволенні заяви ОСОБА_1, за участю заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити в повному обсязі.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Ю.В. Ковальова