Ухвала суду № 70222172, 09.11.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/629/2017(м)

265/453/16-ц

Категорія 27 Головуючий у 1-й інстанції Козлов Д.О.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

09 листопада 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Мироненко І.П.

суддів: Баркова В.М., Лопатіної М.Ю.

секретаря Брежнєва Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 04 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2016 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що 04 березня 2010 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого остання отримала грошові кошти у розмірі 5000 грн. із строком повернення до 04 березня 2011 року. Свої зобов’язання за цим договором у встановлені строки відповідач не виконала. Просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 04 березня 2010 року в загальній сумі 109 480 грн., що складається з суми наданої позики в розмірі 5000 грн., відсотків у сумі 54 000 грн., суми інфляції в розмірі 4080 грн., 3% річних у сумі 750 грн., а також пені в розмірі 45 650 грн.

Рішенням (заочним) Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 березня 2016 року позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 04 березня 2010 року у сумі 68 830 грн. В задоволенні решти заявлених вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судового збору.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 03 серпня 2017 року заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_3

Відповідач ОСОБА_2 тричі надавала заяви про перенесення розгляду справи у зв’язку з необхідністю отримання правової допомоги (а.с.75,81,94). В судове засідання, призначене на 09 листопада 2017 року, не з’явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі на підставі раніше наданих матеріалів.

З огляду на наведене апеляційний суд, відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України, розглянув справу за відсутності відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення позивача ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або речей, визначених родовими ознаками.

Частина 2 ст.1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядок, що встановлені договором.

Статтею ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконанням ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що факт отримання відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів та неповернення суми боргу у визначенні строки підтверджено, а тому позовні вимоги ОСОБА_3 в цій частині є обґрунтованими.

З таким висновком колегія суддів не може не погодитись, оскільки він відповідає обставинам справи і наведеним вимогам закону.

Статтею 64 ЦПК України визначено, що письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд має право вимагати додання оригіналу.

Оригінали письмових доказів, як зазначено у ст.138 ЦПК України, до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Як вбачається з матеріалів рішення у справі було ухвалено судом в порядку ч.4 ст.169 ЦПК України (заочне рішення) та за відсутності позивача на підставі поданої ним заяви. До позовної заяви останнім було долучено копію договору позики (а.с.2).

За таких обставин апеляційний суд в судовому засідання оглянув оригінал договору позики б/н від 04 березня 2010 року, наданий позивачем ОСОБА_3, та долучив до матеріалів справи його засвідчену копію, оскільки такі докази мають суттєве значення по справі для правильного вирішення, що відповідає положенням ч.2 ст.303 ЦПК України.

З оригіналу договору позики б/н від 04 березня 2010 року вбачається, що ОСОБА_3 передав у позику ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 5000 грн., остання отримавши їх зобов’язалася повернути не пізніше 04 березня 2011 року. За умовами договору позичальник сплачує позикодавцю за користування позикою 10% щомісяця до моменту привернення позики. При цьому при прострочені сплати відсотків вони сплачуються в розмірі 15% щомісяця. При порушені зобов’язання з повернення позики та відсотків позичальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі 0,5% від суми позики за кожен день прострочення. Крім цього, позичальник зобов’язався сплатити позикодавцю за прострочення платежів 3% річних та інфляційні суми. Факт передання грошових коштів підтверджується змістом договору позики, в якому зазначено, що 5000 грн. отримані були отримані ОСОБА_2, в чому остання розписалась.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 пояснив, що за період з 2008 по 2011 роки між ним та відповідачем ОСОБА_2 було укладено 4 окремих договорів позики, в тому числі і договір позики б/н від 04 березня 2010 року на суму 5000 грн., зобов’язання за яким до цього часу позичальником не виконані.

Відповідач ОСОБА_2, заперечуючи проти позову, крім сумнівів щодо укладення саме цього договору позики, будь-яких доказів на спростування доводів позивача не надала.

Посилання відповідача на договір іпотеки від 05 грудня 2009 року, за яким нею було проведено повний розрахунок з позивачем, та договір позики від 01 жовтня 2010 року, який також є предметом судового розгляду, є безпідставними, оскільки за їх змістом це стосується інших договірних зобов’язань сторін (а.с. 31-32, 48-53).

Також безпідставними є і доводи апеляційної скарги щодо ненадання судом правової оцінки п.2.1 розділу 2 договору позики-застави б/н від 04 березня 2010 року.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про заставу» та ст.572 ЦК України застава є способом забезпечення зобов’язань. У силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За положеннями ст.577 ЦК України договір застави нерухомого майна підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Саме з моменту нотаріального посвідчення виникає право застави (ст.585 ЦК України).

За таких підстав, враховуючи, що взаємні права та обов’язки сторін щодо обтяження виникають з моменту набрання чинності цим правочином, а договір застави, на який посилається відповідач, нотаріально не посвідчений, право застави за цим договором не виникло.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що внаслідок невиконання відповідачем ОСОБА_2 своїх зобов’язань по поверненню позики за договором б/н від 04 березня 2010 року, порушені права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суми боргу з урахуванням індексу інфляції, процентів за користування грошовими коштами, 3% річних та пені.

Розрахунок заборгованості: сума позики 5000 грн., відсотки за користування грошовими коштами - 54000 грн., інфляційні - 4080 грн., 3% річних – 750 грн., проведено відповідно до умов договору позики б/н від 04 березня 2010 року і відповідачем не оспорюється.

Розмір пені визначений судом з урахуванням положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року та положень ч.3 ст.551 ЦК України за період з 04 березня 2011 року по 14 квітня 2014 року в розмірі 5000 грн. і сторонами не оспорюється.

Доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення про розгляд справи є неспроможними.

Відповідно до положень ч.5 ст.74 ЦПК України фізичним особам судова повістка надсилається за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованого у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручені їм належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи двічі повідомлялась шляхом направлення судових повісток за місцем її реєстрації: місто Маріуполь, пров. Банний, 5, яке було встановлено судом за даними ГУ ДМС Орджонікідзевського РВ Маріупольського МУ від 04 лютого 2016 року (а.с.6.

Проте, замовні листи було повернуто до суду без виконання з відміткою «за зазначеною адресою не проживає» (а.с. 7, 9). Даних про фактичне місце проживання чи місце роботи відповідача на час розгляду справи судом першої інстанції матеріали справи не містили.

Що стосується оголошення у пресі, то відповідно до ч.9 ст.74 ЦПК України такий виклик здійснюється у разі коли зареєстроване місце проживання (перебування) чи місце знаходження відповідача невідоме.

Інші доводи апеляційної скарги наведених висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів вважає, що в рішенні повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому, підстав для скасування немає. У зв’язку з цим апеляційна скарга відповідача підлягає відхиленню.

Ухвалою апеляційного суду від 28 серпня 2017 року відповідачу ОСОБА_2 було відстрочено сплату судового збору у розмірі 1204 грн. 28 коп. за подання апеляційної скарги до ухвалення рішення у справі.

Враховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_2 відхилена, а рішення суду залишено без змін, відповідно до положень ст.88 ЦПК України, з останньої в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1204 грн. 28 коп.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення (заочне) Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 04 березня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІІН НОМЕР_1, паспорт серія ВА 572892 виданий Жовтневим РВ Маріупольського МУУМВС України у Донецькій області 12 грудня 1996 року) в дохід держави (отримувач коштів Артемівське УК/м. Артемівськ/22030001, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37868870, Банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, Код банку отримувача (МФО) 834016, Рахунок отримувача 31212206780015, Код класифікації доходів бюджету 22030001 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України 050)" (ознака 80)) судовий збір в розмірі судовий збір за розгляд апеляційної скарги в розмірі 1204 грн. 28 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий І.П. Мироненко

Судді: В.М. Барков

ОСОБА_4