Рішення № 70222114, 14.11.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 226/398/17 Номер провадження 22-ц/775/1772/2017

Головуючий у 1 інстанції Салькова В.С. Єдиний унікальний номер 226/398/17

Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/775/1772/2017

Категорія 53

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Папоян В.В.

суддів Кішкіної І.В., Никифоряка Л.П.

за участю секретаря Глушка С.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1, якій діє від імені та в інтересах ОСОБА_2, на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 06 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2017 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, на обґрунтування якого зазначав, що перебував у трудових відносинах із відповідачем у період з 22.08.2005р. по 25.03.2013р. та працював у якості гірника очисного забою. Звільнено його було наказом №836 від 25.03.2013 за ч.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін. При звільненні з ним не було проведено повного розрахунку. Внаслідок чого рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 19.08.2013 на його користь з відповідача стягнено середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 15539,40 грн. за період з 26.03.2013р. по 31.05.2013р.

В подальшому рішенням апеляційного суду Донецької області від 19.01.2016р. на його користь з відповідача стягнено середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 1500 гривень за період з 01.06.2013р. по 20.01.2015р. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 27.04.2016 з відповідача на його користь стягнено 1044,41 грн. компенсації втрати частини доходів, що є складовою заробітної плати.

Оскільки розрахунок з ним не проведений до цього часу, рішення суду не виконані, то на підставі ст.117 КЗпП України, просив стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 21.01.2015р. по 30.11.2016р.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 06 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 5000 грн. та розподілено судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким стягнути на його користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період 21.01.2015 року по день проголошення рішення суду.

Зокрема зазначає, що судом безпідставно застосовано положення ч.2 ст.117 КЗпП України та зменшено розмір стягнення середнього заробітку, оскільки спір щодо стягнення заборгованості було вирішено на його користь, а тому вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі. Також вказує, що суд не встановив відсутності вини відповідача з не проведення розрахунку із позивачем. Та помилково визнав, що передбачена ст.. 117 КЗпП України компенсація середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є штрафною санкцією і нарахував її з 01.11.2015 року, бо до цього періоду нараховувалась компенсація, яка насправді є додатковою заробітною платою.

Особи, які приймають участь по справі у судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення повісток та телефонограм. Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду частковій зміні з наступних підстав.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» не проведення з працівником повного розрахунку у день звільнення є підставою для застосування ст.. 117 КЗпП України.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912 цс16 та від 14.09.2016№ 6-1437цс16, які в силу ст. 360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Під час розгляду справи встановлено, що позивач перебував у трудових правовідносинах з відповідачем і був звільнений наказом №836к від 25.03.2013 за угодою сторін на підставі ч.1 ст. 36 КЗпП України.

При звільненні з працівником, у порушення ст.. 116 КЗпП України, з вини відповідача не було проведено повного розрахунку, що встановлено рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16.09.2014р. яким ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» зобов'язано сплатити позивачу компенсацію за невикористані 6 днів відпустки.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 19.08.2013 на користь ОСОБА_2 з відповідача стягнено середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 15539,40 грн. за період з 26.03.2013р. по 31.05.2013р.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 19.01.2016р. на його користь з відповідача стягнено середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 1500 грн. за період з 01.06.2013р. по 20.01.2015р.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 27.04.2016р. встановлено, що сума компенсації за невикористані 6 днів відпустки перерахована працівнику лише 25.11.2015р. та стягнуто з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у сумі 1044,41 грн.

На день розгляду справи рішення апеляційного суду Донецької області від 19.01.2016 та від 27.04.2016 відповідачем не виконані, що підтверджується матеріалами справи та не спростовується сторонами.

Установивши при розгляді справи що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Таким чином, судом першої інстанції достовірно було встановлено, що з боку відповідача було допущено порушення ст.116 КЗпП України та своєчасно не було проведено розрахунок зі звільненим працівником. У тому числі на час розгляду справи працівнику не виплачена компенсація втрати частини доходів у сумі 1044,41 грн., яка відповідно до ст..2 Закону України «Про оплату праці» відноситься до додаткової заробітної плати та є частиною заробітної плати. Тому, відповідно до ст.117 КЗпП України, суд обґрунтовано дійшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Проте вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку суд першої інстанції помилково дійшов до висновку, що її нарахування повинно проводитися за період лише з 01.11.2015р. по час ухвалення рішення судом першої інстанції. Такий висновок судом мотивував тим, що середній заробіток за час затримки розрахунку та компенсація втрати частини доходів є штрафними санкціями які неможливо застосовувати одночасно.

Проте такий висновок суду є помилковим оскільки передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсація втрати частини доходів, яка передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» ні є тотожними поняттями.

Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, відносяться до додаткової заробітної плати.

Згідно з пунктом 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 р. N 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 р. за N 114/8713 суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток входять до фонду додаткової заробітної плати.

Таким чином, компенсація втрати частини доходів відповідно до ст..2 Закону України «Про оплату праці» є частиною заробітної плати та ні є штрафною санкцією.

Відповідно до змісту ст.ст. 116, 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, тобто з часу звільнення.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи убачається, що позивач звільнився 25.03.2013 року та на час розгляду справи повний розрахунок з ним не проведено, а саме не виплачено компенсацію втрати частини доходів у сумі 1044,41 грн. Та з урахуванням попередніх судових рішень, а саме рішення Димитровського міського суду Донецької області від 19.08.2013 яким на користь ОСОБА_2 з відповідача стягнено середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 26.03.2013р. по 31.05.2013р. та рішення Апеляційного суду Донецької області від 19.01.2016р. яким на його користь з відповідача стягнено середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.06.2013р. по 20.01.2015р., апеляційний суд дійшов до висновку що середній заробіток за затримку розрахунку повинно бути нарахований за період з 21.01.2015р. по день ухвалення рішення судом першої інстанції тобто по 06.09.2017 року.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з положень ч.2 ст.117 КЗпП України та роз'яснень, викладених у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» та застосував принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку застосування принципу.

Разом з тим за змістом пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні можливо лише у разі часткового задоволення позовних вимог працівника з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення та прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Розглядаючи справу по суті суд першої інстанції не врахував, що у даній цивільній справі рішенням апеляційного суду Донецької області від 27.04.2016р. позовні вимоги працівника задоволено у повному обсязі та стягнуто з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у сумі 1044,41 грн. Тобто відсутні підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Посилання суду першої інстанції на правову позицію викладену у постанові Верховного суду України Верховного Суду України від 13.03.2017р. у справі №6-259цс17 є помилковими оскільки вона постановлена у справі з іншими фактичними обставинами.

Вирішуючи питання про розмір виплат передбачених ст.. 117 КЗпП України апеляційний суд виходить з того, що середньоденний заробіток працівника становить 345,32 грн., що встановлено рішенням Димитрівського міського суду від 19.08.2013 року та відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України є обставиною яка не підлягає доказуванню. Тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 21.01.2015р. по 06.09.2017 року у сумі 226 875, 24 грн. (657дн.х 345,32 грн.).

Враховуючи наведене апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає зміні, а в іншій частині - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, якій діє від імені та в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 06 вересня 2017 року в частині стягнення з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 січня 2015 року по 06 вересня 2017 року у сумі 226 875, (двісті двадцять шість тисяч вісімсот сімдесят п'ять) грн. 24 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

головуючий суддя В.В. Папоян

судді І.В. Кішкіна

Л.П.Никифоряк