Ухвала суду № 70212812, 07.11.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

ОСОБА_1 апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Домусчі С.Д.,

– ОСОБА_2,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті ОСОБА_2 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Судноплавна компанія «Укрферрі» на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2017 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Судноплавна компанія «Укрферрі» до ОСОБА_1 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправними та скасування постанов, –

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Судноплавна компанія «Укрферрі» звернулось до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому позивач просив: визнати протиправними та скасувати постанови від 30.08.2017 року №№ 380998, 380999 про правопорушення, пов’язані із здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2017 року вказаний позов повернутий позивачеві, як такий, що не підсудний цьому адміністративному суду.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а вказана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржувану ухвалу та повертаючи заявлений позов позивачеві, суд першої інстанції виходив з того, що дана справа не підсудна цьому адміністративному суду.

При цьому, доходячи такого висновку, суд першої інстанції послався на те, що суб'єктом адміністративної відповідальності може бути лише фізична особа і лише за нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення. Суд першої інстанції вказав, що згідно оскаржуваних постанов № 380999 та № 380998 від 30.08.2017 року санкції застосовано до суб'єкта підприємницької діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Судноплавна компанія «Укрферрі» за порушення ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень», що є одним із видів адміністративно - господарських санкцій. За таких обставин, з посиланням на ч. 2 ст. 18 КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір підсудний ОСОБА_1 окружному адміністративному суду.

Проте, згідно правової позиції Верховного Суду України, наведеної, зокрема, у постановах від 04.11.2015 року № 2а-0370/3482/11, від 17.11.2015 року № 2а-1870/7313/11, від 01.11.2016 року № 2а-1870/4553/12 такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів Верховного Суду України у постановах, зокрема, від 04.11.2015 року № 2а-0370/3482/11, від 17.11.2015 року № 2а-1870/7313/11, від 01.11.2016 року № 2а-1870/4553/12 дійшла наступного висновку.

За змістом статей 1, 12 Закону України від 10 січня 2002 року № 2920-III «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» рішення посадової особи органу охорони державного кордону України про накладення штрафу за невиконання обов'язку перевізника перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування або транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, оформлюється постановою.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України від 10 січня 2002 року № 2920-III «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» цю постанову про накладення штрафу може бути оскаржено протягом десяти днів з дня її винесення до місцевого суду за місцезнаходженням відповідного органу охорони державного кордону України, рішення якого є остаточним.

Пунктом 2 частини першої статті 18 КАС України визначено, що місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Верховний Суд України зазначив, що у справі, яка розглядається, спір виник з приводу оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за порушення, передбачене частиною першою статті 1 Закону України від 10 січня 2002 року № 2920-III «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень».

Разом з цим, Верховний Суд України вказав, що оскільки окружний адміністративний суд, ухвалюючи рішення по суті позовних вимог, не звернув увагу на те, що ця справа предметно підсудна іншому суду, а саме місцевому загальному суду як адміністративному суду за місцезнаходженням регіонального управління ДПСУ, то визнати таке рішення законним неможливо.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем оскаржуються постанови про притягнення його до відповідальності у вигляді штрафу за порушення, передбачені частиною першою статті 1 Закону України від 10 січня 2002 року № 2920-III «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень».

При цьому, відповідно до частини першої статті 13 вказаного Закону наведені постанови про накладення штрафу може бути оскаржено протягом десяти днів з дня їх винесення до місцевого суду за місцезнаходженням відповідного органу охорони державного кордону України, рішення якого є остаточним.

Крім того, колегія суддів вважає, що нормативного акта, який би містив усі юридичні норми, що утворюють підстави адміністративної відповідальності, або хоча б наводив їх перелік, не існує. Такі норми містяться в кодексах, окремих законах, положеннях, правилах та інших актах, включаючи корпоративні. Відповідні вказівки на їх систему мають місце у КУпАП. Так, у його статті 2 встановлено, що законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Закони України про адміністративні правопорушення до включення їх у встановленому порядку до цього Кодексу застосовуються безпосередньо. Положення цього Кодексу поширюються і на адміністративні правопорушення, відповідальність за вчинення яких передбачена законами, ще не включеними до Кодексу.

Дійсно, в КУпАП не вживається термін «фізична особа», а використовується тільки термін «особа». Це дозволяє дійти до висновку, що суб’єктом адміністративного правопорушення може бути і юридична особа, так як за межами КУпАП діє досить велика група норм, що встановлює відповідальність юридичних осіб за вчинення противоправних дій. Такі дії дійсно не віднесені законодавцем до адміністративного правопорушення, і відповідальність за них не названа адміністративною, хоча вони мають всі ознаки останніх. До таких норм, зокрема, належать норми Закону України від 10 січня 2002 року № 2920-III «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень».

Колегія приймає до уваги, що не всі адміністративно-процесуальні норми містяться у КУпАП, серед норм, що не включені до даного кодифікованого акта є і норми законодавчих актів, що встановлюють відповідальність юридичних осіб, до яких відноситься Закон України від 10 січня 2002 року № 2920-III «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень», який містить крім норм матеріального права (складу правопорушення), види стягнень (штраф та його розмір), також і процесуальні норми (органи, які уповноважені розглядати справи про правопорушення, перелік посадових осіб, яким надано право накладати штраф, порядок виконання та оскарження рішень про притягнення до адміністративної відповідальності.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем оскаржуються постанови про притягнення його до відповідальності у вигляді штрафу. Згідно ст. 27 КУпАП штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян, посадових та юридичних осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

За викладених обставин, враховуючи правову позицію Верховного Суду України, висновок суду першої інстанції про непідсудність даної справи Київському районному суду м. Одеси є помилковим.

Згідно вимог ч. 1 ст. 204 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Таким чином, враховуюче викладене, суд апеляційної інстанції, на підставі ч. 1 ст. 204 КАС України, приходить до висновку про скасування ухвали суду першої інстанції з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 195, 197, 199, 204, 205, 206, 254 КАС України, суд, –

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Судноплавна компанія «Укрферрі» на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2017 року – задовольнити.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2017 року – скасувати.

Справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Судноплавна компанія «Укрферрі» до ОСОБА_1 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправними та скасування постанов – направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: С.Д. Домусчі

Суддя: О.О. Кравець