Постанова № 70211759, 06.11.2017, Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

06 листопада 2017 р. № 820/3594/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Дирявої К.І.,

представника відповідача - Господарського суду Харківської області - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Господарського суду Харківської області, Державної судової адміністрації України про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд зобов'язати Державну судову адміністрацію України та Господарський суд Харківської області перерахувати та виплатити судді Господарського суду Харківської області Калініченко Наталії Вадимівні суддівську винагороду за період з 01 січня 2017 року по 27 липня 2017 року з розрахунку посадового окладу 32000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за приписами ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Водночас, положеннями статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3200,00 грн. Таким чином, посадовий оклад судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання визначається відповідно до розміру визначеного ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010. Позивачем зазначено, що вона 27.07.2017 року пройшла кваліфікаційне оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді, а отже її посадовий оклад у період з 01 січня 2017 року по 27 липня 2017 року у відповідності до норм діючого законодавства належить обраховувати з огляду на ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Однак відповідачі, порушуючи права ОСОБА_2 у період з 01 січня 2017 року по 27 липня 2017 року здійснювали виплату суддівської винагороди у меншому розмірі.

Представник відповідача Господарського суду Харківської області у наданих до суду письмових запереченнях проти заявленого позову заперечував та зазначив, що штатний розпис на 2017 рік, затверджений ТУ ДСА України у Харківській області, з посадовим окладом судді, що не пройшов кваліфікаційне оцінювання 16000 грн. крім того, від Державної судової адміністрації України відповідачем отримано листи від 26.01.2017 №11-662/17 «Про формування штатних розписів» та від 20.03.2017 №11-2306/17 «Про оплату праці» з роз'ясненнями щодо нарахування та виплати суддівської винагороди суддям у 2017 році. Отже, у відповідача відсутні підстави для використання розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при визначенні розміру суддівської винагороди судді, що не проходив кваліфікаційне оцінювання.

Представник Державної судової адміністрації України у наданих до суду письмових запереченнях проти заявленого позову заперечував та зазначив, що дії Державної судової адміністрації України та Господарського суду Харківської області щодо не здійснення перерахування та виплати суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 3200,00 грн. відповідають вимогам чинного законодавства. Водночас, у відповідача відсутні підстави для використання розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при визначенні розміру суддівської винагороди судді, що не проходив кваліфікаційне оцінювання.

Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, разом із позовними вимогами просив суд розгляд справи здійснювати без його участі.

Представник відповідача Господарського суду Харківської області в судове засідання прибув, проти заявленого позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Представник відповідача Державної судової адміністрації України в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.

З матеріалів адміністративного позову судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 відповідно до Указу Президента України "Про призначення суддів" № 802/2003 від 04 серпня 2003 року обрана суддєю Господарського суду Харківської області.

Відповідно до наказу голови суду № 167-к від 29.08.2003 року позивач зарахована до штату господарського суду Харківської області на посаду судді з 29.08.2003 року.

Постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" № 887-VІ від 15.01.2009 року ОСОБА_2 обрано на посаду судді безстроково.

За результатами кваліфікаційного оцінювання, призначеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 11 січня 2017 року №2/зп-17 стосовно кандидатів на зайняття 120 вакантних посад суддів відповідних касаційних судів у складі Верховного Суду у межах процедури конкурсу, оголошеного 07 листопада 2016 року, рішенням Комісії від 27 липня 2017 року №274/вс-17 ОСОБА_2 визнано такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рішення від 27 липня 2017 року №274/вс-17.

При цьому листом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 09.08.2017 року №36-4341/17 на заяву ОСОБА_2 від 31.07.2017 року повідомлено, що суддя господарського суду Харківської області Калініченко Н.В. за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила відповідність займаній посаді (а.с. 22-23).

Відповідно до наявних в матеріалах справи розрахункових листів позивач отримував у період з 01.01.2017 року по 27.07.2017 року суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу – 16000,00 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що позивач листом від 15.08.2017 року звернулась до Господарського суду Харківської області з питанням перерахування та виплати суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 3200,00 грн., з врахуванням щомісячної доплати за вислугу років, за період з 01 січня 2017 року по липень 2017 року (а.с.18).

Листом № 11-48/022829 від 18 серпня 2017 року господарський суд Харківської області повідомив позивача про відсутність правових підстав для виплати суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 32000,00 грн., посилаючись на штатний розпис, яким визначено посадовий оклад у розмірі 16000 грн. і який затверджено ТУ ДСА Харківської області, та на лист Мінсоцполітики України від 05 травня 2017 року (а.с. 19-20).

Суд зазначає, що за приписами частини 2 статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

При цьому, згідно з положеннями ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас положеннями абз. 1 ст. 22 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Однак, законодавцем у пункті 23 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (Відомості Верховної Ради України, 2010 року, №№41 - 45, ст.529; 2015 р., №№18 - 20, ст.132 із наступними змінами).

Відповідно до ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

З аналізу вище вказаних норм законодавства слід дійти висновку, що посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, визначається відповідно до розміру, передбаченого ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VI.

З адміністративного позову вбачається, що ОСОБА_2 пройшла кваліфікаційне оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), що підтверджується рішенням від 27.07.2017 року №274/вс-17, а, отже, до проходження позивачем вказаного кваліфікаційного оцінювання посадовий оклад позивача відповідно до ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року мав становити 10 мінімальних заробітних плат.

При цьому, положеннями статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 року встановлено, що з 01 січня 2017 році розмір мінімальної заробітної плати становить 3200 грн.

Представниками відповідачів у наданих до суду письмових запереченнях проти позову вказано, що правових підстав для перерахунку та виплати позивачу суддівської винагороди з розрахунку посадового окладу 32000,00 грн, у відповідачів не було, оскільки 01.01.2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 року №1774 - VIII, яким внесено зміни до законодавчих актів України, в тому числі до Закону України "Про судоустрій та статус суддів". Також представником відповідача вказано, що положеннями вказаного Закону установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. При цьому до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 грн.

Судом встановлено, що пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774 - VIII "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності 01.01.2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1600,00 грн.

Однак, суд вважає за необхідне вказати, що пункт 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774 - VIII не визначає, до посадових окладів яких працівників не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина, а також не визначає сферу застосування розрахункової величини в розмірі 1600 грн.

А водночас, з аналізу положень ч. 1 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року та ч. 1 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року слід дійти висновку, що законодавцем передбачено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 08.04.2016 року №4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положень пункту 5 розділу III Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (справа про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці) гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону №2453-VIП в редакції Закону №192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Отже, оскільки на конституційному рівні законодавцем закріплено фінансове забезпечення судді в розмірі суддівської винагороди, яка визначається виключно відповідним законом про судоустрій, то матеріальне забезпечення судді є невід'ємною частиною гарантій незалежності суддівської влади.

Таким чином, оскільки Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII не було внесено змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII або до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 року в частині регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, у відповідності до положень ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII, відсутні законодавчі підстави для врахування положень п.3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII при нарахуванні суддівської винагороди.

Суд вважає за необхідне вказати, що положеннями ч. 3 ст. 133 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року встановлено безпосередню залежність розміру суддівської винагороди від мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст.10 Закону України "Про оплату праці" розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об'єднань профспілок і спільного представницького органу об'єднань організацій роботодавців на національному рівні.

Зміни розміру мінімальної заробітної плати є чинними виключно після внесення змін до Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Суд зазначає, що Законом України "Про Державний бюджет на 2017 рік" встановлено місячний розмір мінімальної заробітної плати 3200,00 гривень.

Водночас, з 01.01.2017 року відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII 1600,00 гривень є розміром спеціальної тимчасової розрахункової величини, але вказана величина не є іншим розміром мінімальної заробітної плати на 2017 рік.

Таким чином, оскільки мінімальна заробітна плата з 01.01.2017 року становила 3200,00 грн, то посадовий оклад позивача у період до проходження кваліфікаційного оцінювання, тобто з 01.01.2017 року по 27.07.2017 року повинен був дорівнювати 32000,00 грн. Проте з наявних в матеріалах справи доказів, судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 у спірний період отримувала суддівську винагороду, розраховану з розміру посадового окладу 16000,00 грн, тобто при розрахунку заробітної плати відповідачем було застосовано розмір спеціальної тимчасової розрахункової величини 1600,00 грн, а не розмір мінімальної заробітної плати визначений Законом України "Про Державний бюджет на 2017 рік" чим порушено гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.

Стосовно посилань представниками відповідача у письмових запереченнях проти позову на приписи ст. 51 Бюджетного кодексу України в частині того, що розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься відповідач, беруть бюджетні зобов'язання та проводять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, передбачених кошторисами, суд зазначає наступне.

У рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення” Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюється на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці.

Водночас, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Суду як джерело права.

Таким чином, норми Конвенції та практика Європейського суду з прав людини повинні застосовуватися національними судами, так само, як внутрішнє законодавство, і як норми прямої дії.

Суд зазначає, що Європейським судом з прав людини, зокрема, у рішеннях по справах "Бурдов проти Росії" (заява № 59498/00), по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) викладено правову позицію та зауважено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд з прав людини, зокрема у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру суддівської винагороди виходячи з фінансових можливостей державного бюджету, повинен враховувати, що Конституція України і чинне спеціальне законодавство, що регулює суддівську винагороду, містить імперативний припис щодо вичерпного переліку джерел, які мають регулювати ці відносини, а саме закон про судоустрій, а не інші нормативно-правові акти.

З врахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для врахування судом доводів відповідачів про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, які як причини невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.

Отже, оскільки "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.06 №1774-VIII щодо не застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при визначенні посадових окладів та заробітної плати працівників та встановлення для цих цілей нової розрахункової величини в розмірі 1600,00 грн, не конкретизують переліку працівників, до посадових окладів та заробітних плат яких вказані положення застосовуються, та вимоги ст.130 Конституції України чітко визначають встановлення розміру винагороди судді з посиланням на закон про судоустрій, а в останній законодавцем не було внесено змін, то слід дійти висновку, що розрахункова величина в розмірі 1600,00 грн може застосовуватися до будь-яких інших посадових окладів та заробітних плат працівників, окрім посадових окладів судді.

Таким чином, оскільки суддівська винагорода позивачу у період з 01.01.2017 року по 27.07.2017 року розраховувалась не з розміру мінімальної заробітної плати, визначеного ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", а з встановленого пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання перерахувати та виплатити судді Господарського суду Харківської області Калініченко Наталії Вадимівні суддівську винагороду за відповідний період з розрахунку посадового окладу 32000 грн.

При цьому, суд зазначає, що вказане перерахування та виплата суддівської винагороди позивачу має бути здійснена саме Господарським судом Харківської області, оскільки розпорядником бюджетних коштів, якій здійснює нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди є Господарський суд Харківської області. В той же час, Державна судова адміністрація України є розпорядником вищого рівня, і безпосередньо не здійснює обрахунок та виплату суддівської винагороди позивачу.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та зобов'язання Господарського суду Харківської області перерахувати та виплатити судді Господарського суду Харківської області Калініченко Наталії Вадимівні суддівську винагороду за відповідний період з розрахунку посадового окладу 32000 грн.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З врахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_2 до Господарського суду Харківської області, Державної судової адміністрації України про зобов'язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Господарського суду Харківської області, Державної судової адміністрації України про зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Зобов'язати Господарський суд Харківської області за період з 01.01.2017 року по 27.07.2017 року перерахувати судді Господарського суду Харківської області Калініченко Наталії Вадимівні суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу 32000 (тридцять дві тисячі) грн. 00 коп. та провести виплати суддівської винагороди з урахуванням вже виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 13 листопада 2017 року.

Суддя Мельников Р.В.