Постанова № 70200004, 10.11.2017, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/4378/17

Провадження 2-а/524/471/17

ПОСТАНОВА

І м е н е м У к р а ї н и

10.11.2017 року Автозаводський районний суд м. Кременчука у складі:

Головуючого судді - Кривич Ж.О.,

при секретарі - Коваль Т.М.,

з участю ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчук адміністративну справу за позовом Приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Марченко Наталі Анатоліївни до Автозаводської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання неправомірною відмови розпорядника публічної інформації у задоволенні запиту на інформацію,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року позивач звернулася до суду із вищевказаним позовом.

На підтвердження своїх позовних вимог зазначила, що в її провадженні знаходиться спадкова справа № 13/2017 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, останнє постійне місце проживання якого було за адресою: АДРЕСА_1.

У зв'язку з необхідністю встановлення всіх осіб, які мають право бути закликаними до спадкування, позивач подала до Автозаводської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області запит від 25.05.2017 року за вих. № 329/02-14 про надання публічної інформації з проханням надати відомості за наявними у картотеці з питань реєстрації фізичних осіб даними щодо всіх осіб, зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1: разом з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, станом на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2; разом з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, станом на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_5; разом з ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, станом на час її смерті ІНФОРМАЦІЯ_6.

Листом Автозаводської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 01.06.2017 року за вих. № 01-27/03 позивачу було відмовлено в задоволенні запиту на інформацію.

Просила зобов'язати Автозаводську районну адміністрацію виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області надати позивачу відомості за наявними у картотеці з питань реєстрації осіб даними з обов'язковим зазначенням прізвищ, імен та по батькові, дат народження таких осіб, а також з вказівкою дати взяття таких осіб на реєстраційний облік та зняття їх з реєстраційного обліку, щодо всіх осіб, зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1: разом з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, станом на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2; разом з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, станом на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_5; разом з ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, станом на час її смерті ІНФОРМАЦІЯ_6.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав і наполягав на задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечувала. Зазначала, що запитувана позивачем інформація не відноситься до публічної, а є конфіденційною інформацією про персональні дані фізичних осіб, яка може надаватися виключно на запит за формою, наведеною у додатку № 3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207, та лише у формі наведеної у додатку № 13 до вищезазначених Правил реєстрації місця проживання довідки про реєстрацію місця проживання певної конкретно визначеної фізичної особи, а тому з отримання позивачем вказаної інформації створює загрозу її безперешкодного оприлюднення, що може призвести до заподіяння шкоди охоронюваним правам і законним інтересам фізичних осіб. У зв'язку із чим просила у задоволенні позову відмовити.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про задоволення позову з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про інформацію» інформацію про фізичну особу (персональні дані) становлять відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, за якими вона ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Відповідно до частин першої, другої статті 32 Основного Закону України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Вищезазначеним вимогам Конституції України кореспондують положення законодавства України, якими передбачено, що: збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац другий частини першої статті 302 Цивільного кодексу України, абзац перший частини другої статті 11 Закону України «Про інформацію»).

Згідно з частиною шістнадцятою статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» надання органами реєстрації та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері реєстрації фізичних осіб, відомостей про місце проживання особи та інших персональних даних здійснюється виключно у випадках, передбачених законами України, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини або за згодою самої особи.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про захист персональних даних» порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб'єкта персональних даних, наданої володільцю персональних даних на обробку цих даних, або відповідно до вимог закону. Порядок доступу третіх осіб до персональних даних, які знаходяться у володінні розпорядника публічної інформації, визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім даних, які отримує Міністерство фінансів України від інших органів під час здійснення повноважень з контролю за дотриманням бюджетного законодавства в частині моніторингу пенсій, допомог, пільг, субсидій, інших соціальних виплат.

Таким чином, при визначенні порядку доступу третіх осіб до персональних даних, які знаходяться у володінні розпорядника публічної інформації, пріоритет у застосуванні мають норми Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до преамбули Закону України «Про доступ до публічної інформації» цей Закон визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес. Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (частина перша статті 2).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Аналіз цього визначення та переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у частині першій статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», свідчить, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях уся інформація, що перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб'єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання. Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Відповідно до пункту 15 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207, до створення реєстру територіальної громади картотеки з питань реєстрації осіб, які передані відповідному органу реєстрації, ДМС, житлово-експлуатаційними організаціями та іншими підприємствами, установами та організаціями, що забезпечували ведення картотек з питань реєстрації фізичних осіб, підтримуються в актуальному стані за карткою реєстрації особи та адресною карткою особи за відповідними формами згідно з додатками 4 та 5.

З урахуванням вищезазначеного, відповідач був зобов'язаний володіти актуальними відомостями про місце проживання та інші персональні дані фізичних осіб, які містяться в картотеці з питань реєстрації фізичних осіб, та з огляду на витребувану судом і долучену до матеріалів справи копію Поквартирної картки (форма «Б») за адресою: АДРЕСА_1, фактично володів такою інформацією, тобто є належним розпорядником вказаної інформації.

Відповідач Автозаводська районна адміністрація виконавчого комітету Кременчуцької міської ради є виконавчим органом Кременчуцької міської ради Полтавської області, а тому інформація, наявна у переданій відповідачу картотеці з питань реєстрації фізичних осіб, є публічною інформацією.

За змістом статей 6, 10-1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація за режимом доступу до неї поділяється на публічну інформацію з обмеженим доступом та публічну інформацію у формі відкритих даних. З огляду на це, суд відхиляє доводи представника відповідача ОСОБА_2 про те, що інформація про фізичну особу (персональні дані) не може бути віднесена до публічної інформації.

Згідно з частинами першою і другою статті 8 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна таємниця - сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов'язки тощо. Нотаріус та особи, зазначені у статті 1 цього Закону, а також помічник нотаріуса зобов'язані зберігати нотаріальну таємницю, навіть якщо їх діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія або дія, яка прирівнюється до нотаріальної, не вчинялась.

З огляду на зазначене, є неспроможними доводи представника відповідача ОСОБА_2 про те, що отримання позивачем запитуваної інформації надасть останньому можливість безперешкодно оприлюднювати і поширювати її.

Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Як роз'яснено в підпункті 3.6 пункту 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації», урегульованість законами України (наприклад, законами України «Про банки та банківську діяльність», «Про державну таємницю», «Про нотаріат», «Про аудиторську діяльність», «Про страхування», «Основи законодавства України про охорону здоров'я», Податковим кодексом України, Цивільним кодексом України) відносин з приводу певних категорій публічної інформації не звільняє розпорядників інформації від обов'язку забезпечувати доступ до неї з урахуванням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» (частина четверта статті 13 Закону).

За визначенням, наведеним у частині першій статті 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси) (частина друга статті 1 Закону України «Про нотаріат»).

Як достовірно встановлено судом, позивач відповідно до Реєстраційного посвідчення № 159 від 07.06.2011 року про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності, виданого Головним управлінням юстиції у Полтавській області, є приватним нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу.

Відповідно до абзацу третього статті 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов'язаний, зокрема, сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 34 та частини першої статті 67 Закону України «Про нотаріат» до нотаріальних дій, що вчиняють нотаріуси, відноситься видача свідоцтв про право на спадщину, що здійснюється за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

Відповідно до частини другої статті 1296 Цивільного кодексу України якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Згідно з підпунктом 4.14 пункту 4 глави 10 частини ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595, при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє, зокрема, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом та прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб.

Такими чином, при вчиненні нотаріальної дії з видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково має перевірити прийняття спадкоємцями спадщини у встановлений законом спосіб, зокрема: шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном (стаття 549 Цивільного кодексу Української РСР) або шляхом постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини (частина четверта статті 1268 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 4, 46 Закону України «Про нотаріат» нотаріус має право витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, що кореспондує обов'язок підприємств, установ і організацій подати запитувані нотаріусом відомості та документи в строк, визначений нотаріусом, але не пізніше одного місяця.

З метою отримання інформації щодо кола спадкоємців, які у встановленому законом порядку прийняли спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач з дотриманням вимог статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» до форми і змісту запиту на інформацію подав 25.05.2017 року за вих. № 329/02-14 запит про надання публічної інформації до відповідача, який є належним розпорядником цієї публічної інформації.

Проте у задоволенні вказаного запиту відповідач відмовив з тих підстав, що запитувана інформації не є публічною.

Частиною другою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено можливість здійснення обмеження відповідно до закону доступу до інформації при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право запитувача знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.

В підпункті 6.3 пункту 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» роз'яснюється, що правомірними інтересами, задля захисту яких можливе обмеження доступу до інформації, є лише ті, що наведені в пункті 1 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», що відповідають статті 34 Конституції України. При цьому обмеження доступу до інформації повинно бути належним заходом для досягнення мети - захистити відповідний інтерес. Обмеження доступу повинно бути пропорційним (ненадмірним) стосовно правомірного інтересу, який захищається, тобто обмеження не повинно йти далі, ніж це необхідно для захисту зазначеного інтересу. Суди повинні враховувати, що пункт 2 та пункт 3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» фактично вимагають у кожній справі встановлювати баланс між інтересом, що захищається та якому може бути завдано шкоду від оприлюднення інформації, та правом суспільства знати запитувану інформацію. Водночас вимога встановлення при вирішенні справи судом щодо того, чи було дотримано необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), також встановлена пунктом 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням обставин даної справи суд приходить до висновку, що відмова відповідача у наданні інформації позивачу є неправомірною, оскільки право позивача на отримання запитуваної інформації передбачено законом та пов'язано виключно з реалізацією прав і законних інтересів спадкоємців на отримання свідоцтва про право на спадщину, а тому інтерес в отриманні вказаної інформації є переважаючим.

Керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Марченко Наталі Анатоліївни до Автозаводської районної адміністрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області про визнання неправомірною відмови розпорядника публічної інформації у задоволенні запиту на інформацію - задовольнити.

Зобов'язати Автозаводську районну адміністрацію виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області надати Приватному нотаріусу Кременчуцького міського нотаріального округу Марченко Наталі Анатоліївні відомості за наявними у картотеці з питань реєстрації осіб даними з обов'язковим зазначенням прізвищ, імен та по-батькові, дат народження таких осіб, а також із вказівкою дати взяття таких осіб на реєстраційний облік та зняття їх з реєстраційного обліку, щодо всіх осіб, зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1:

-разом з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, станом на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2;

-разом з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, станом на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_5;

-разом з ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, станом на час її смерті ІНФОРМАЦІЯ_6.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення постанови через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя