Ухвала суду № 70199598, 06.11.2017, Апеляційний суд Київської області

УХВАЛА

Іменем України

06 листопада 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Мережко М.В.,

суддів: Данілова О.М., Суханової Є.М.,

секретар: Шуляк Д.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Іванківського районного суду Київської області від 19 червня 2017 року у справі за позовом керівника Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Іванківське лісове господарство» до Іванківської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання незаконним і скасування розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,

встановила:

У березні 2017 року керівник Броварської місцевої прокуратури звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що відповідно до розпорядження Іванківської районної державної адміністрації № 405 від 08 вересня 2006 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано безоплатно у власність громадянам земельні ділянки, зокрема ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 1 га на території Страхоліської сільської ради за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства та ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,9 га на території Страхоліської сільської ради за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства.

На підставі вказаного розпорядження останні отримали державні акти серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_5 відповідно.

В подальшому, ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 06.11.2006 року, посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А. за № 8050, відчужила належну їй земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3 на користь громадянина ОСОБА_2

На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_2 отримав державний акт про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3 серія НОМЕР_6.

ОСОБА_5 також відчужила земельну ділянку, а саме на підставі договору купівлі-продажу від 27.11.2006 № 8650 ВЕІ 747509, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А., відчужила належну їй земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_5 на користь ОСОБА_3

На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_7 серія НОМЕР_8, загальною площею 0,9 га.

Позивач вважає, що спірні земельні ділянки передано у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Іванківською районною державною адміністрацією Київської області з порушенням законодавства, а саме з порушенням вимог статей 80, 84, 149, 155 Земельного кодексу України (далі по тексту - ЗК України) та статей 7, 8, 17, 28, 23, пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України (далі по тексту - ЛК України), оскільки вказані земельні ділянки, на час їх відчуження, перебували в державній власності та належать до земель лісогосподарського призначення і використовувались для ведення лісового господарства ДП «Іванківське лісове господарство».

На підставі викладеного просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області № 405 від 08.09.2006 року в частині затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населених пунктів Страхоліської сільської ради, та передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_5; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки: серії НОМЕР_6 виданий на ім'я ОСОБА_2, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі № 010734400003 від 02.11.2007; серії НОМЕР_8 виданий на ім'я ОСОБА_3 зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власної на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі № 010734400013 від 16.03.2007. А також, витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь держави в особі ДП «Іванківське лісове господарство» земельні ділянки загальною площею 1,9 га з кадастровими номерами НОМЕР_3, НОМЕР_7, які знаходяться в адміністративних межах Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області, загальною вартістю 83 410 грн. та стягнута з відповідачів фактично понесені судові витрати.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 19 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 липня 2017 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації від 08 вересня 2006 року № 405 «Про затвердження проекту відводу земельних ділянок» було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів за рахунок земель запасу Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області громадянам ОСОБА_5 та ОСОБА_4 та передано у власність зазначеним громадянам указані земельні ділянки.

Громадянам ОСОБА_5 та ОСОБА_4 видано державні акти на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_5 відповідно.

В подальшому ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 06.11.2006 року, посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А. за № 8050, відчужила належну їй земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3 на користь громадянина ОСОБА_2

На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_2 отримав державний акт про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3 серія НОМЕР_6.

ОСОБА_5 також відчужила земельну ділянку, а саме на підставі договору купівлі-продажу від 27.11.2006 № 8650 ВЕІ 747509, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевим І.А., відчужила належну їй земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_5 на користь ОСОБА_3

На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_7 серія НОМЕР_8, загальною площею 0,9 га.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та п. «а» ч.1 ст.17 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі ЗК України) місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Пунктом 12 Перехідних положень ЗК України визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

За змістом статей 116,118,125 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності громадянина на земельну ділянку виникає на підставі державного акту про право власності, який видається за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, прийнятим за результатами розгляду відповідного клопотання (заяви) фізичної особи та землевпорядної документації щодо конкретної земельної ділянки, узгодженої контролюючими службами.

Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначається постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.04 № 667, відповідно до якого проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт. Проект відведення земельної ділянки виконавець погоджує із землевласником або землекористувачем, органом земельних ресурсів, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічною службою, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини.

Позивач не надав суду проекти землеустрою спірних земельних ділянок, (на які він посилається в позові) затверджені розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації від 08 вересня 2006 року № 405, тому суд першої інстанції був позбавлений можливості повністю дослідити всі матеріали проектів землеустрою та вирішити питання про повноту вказаних документів та відповідність їх законним вимогам, а також з'ясувати законність винесення зазначеного розпорядження Іванківської РДА.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. В судовому засіданні позивач зазначив, що вказані проекти землеустрою знаходяться на експертизі, по кримінальному провадженню, тому надати їх не має можливості, а завірені у встановленому порядку копії не були ним зроблені та не долучені до цивільного позову.

Чинний Цивільний процесуальний кодекс України в своїх положеннях відображає, що роль судді перестала бути в процесі як ініціатора витребування доказів, оскільки законодавцем такий обов'язок покладено на сторони. Суд при роз'ясненні прав та обов'язків особам, які беруть участь у справі наголосив, що дійсно сторони мають право згідно ст. 27 ЦПК України подати докази, але кожному праву кореспондується обов'язок, а саме що особа повинна довести суду свої вимоги або заперечення, а для цього слід подати суду докази, бо у противному разі, якщо вимоги не будуть доведені, суд відмовить у позові.

Як вбачається з пояснень представника Іванківської районної державної адміністрації та громадянина ОСОБА_2 проекти землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок, було погоджено із Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області, Управлінням культури та туризму, Київською обласною СЕС, Управлінням Держкомзему у Іванківському районі Київської області.

Відповідно до ч.8 ст.118 ЗК України розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою (далі - Комісія). Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк. Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Згідно з ч. 9 ст.118 ЗК України районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до ч. 2 ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

З урахуванням того, що проект землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в межах Страхоліської сільської ради не було досліджено судом першої інстанції, оскільки його не було надано сторонами в справі, а згідно допиту свідків ОСОБА_7, поясненнями представника Іванківської РДА було зазначено, що вказані проекти землеустрою були погоджені всіма установами, передбаченими законом, а порушень законодавства при виготовленні такого проекту землеустрою не встановлено вказаними органами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оспорюване розпорядження Іванківської районної державної адміністрації від 08 вересня 2006 року № 405 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» на підставі наданих доказів не може бути визнане незаконним та бути скасоване.

Також, відповідно до ст.55 ЗК України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями в межах населених пунктів, яку не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Крім того, відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового Кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Так, згідно з вимогами пункту 2.1.4 даної Інструкції складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи.

Однак, позивач не надав суду оригінал планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а надані тільки копії планшетів, що зроблені з оригіналів, які суду представник позивача надати не може в зв'язку із їх відсутністю. Згідно з листом ВО «Укрдержліспроект» № 303 від 07 червня 2017 року картографічні матеріали лісовпорядкування 1993, 2003 та 2014 років були виготовлені на основі погоджених меж з органами землевпорядкування картографічних матеріалів (планшетів) лісовпорядкування 1983 року. По Оранському та Обуховецькому лісництвах планшети з погодженими межами в об'єднанні відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, оскільки сторонами в справі не надано суду належним чином оформлені оригінали планшетів (згідно з вимогами пункту 2.1.4 вказаної вище Інструкції складені оригінали планшетів, які мають межі з іншими землекористувачами, завіряються в органах землевпорядкування того району, де проводяться лісовпорядкувальні роботи), а державні акти на спірні земельні ділянки державним лісогосподарським підприємством ще не отримані, то, враховуючи Прикінцеві положення ЛК України, документи, що підтверджують право постійного користування земельними лісовими ділянками ДП «Іванківське лісове господарство» суду не надано.

Крім того, відповідно до ст.48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Надані позивачем планшети, не відповідають вимогам галузевим нормативним документам, а також положенням Лісового кодексу України. А саме - в порушення зазначених норм ні проект організації та розвитку лісового господарства, ні планшет лісовпорядкування, надані прокурором та представником ДП «Іванківське лісове господарство» не містять погоджень з органами землевпорядкування Іванківського району Київської області та територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, а тому не беруться судом до уваги як доказ права постійного користування ДП «Іванківське лісове господарство» спірними земельними ділянками.

Судом також встановлено, що, відповідно до довідки Управління Держземагенства в Іванківському районі Київської області № 04-02/25-1094 від 07 жовтня 2014 року площа земельних ділянок лісового господарства, що знаходяться в користуванні ДП «Іванківське лісове господарство» з 1936 року і на час надання відповіді не змінилась. Тобто спірні земельні ділянки, про які зазначає прокурор в позовній заяві, щодо вибуття їх з земель лісового фонду, не могли відноситись до земель, які знаходяться в користуванні ДП «Іанківське лісове господарство», оскільки площа земель залишилась в тому ж обсязі.

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, критично оцінив додаток до листа № 298 від 30 червня 2015 року, а саме - схему накладки фрагмента картографічної бази даних та план-схему, яка надана позивачем, оскільки з встановлених обставин було з'ясовано, що її виготовив представник ДП «Іванківського лісового господарства» ОСОБА_8, який не є спеціалістом у вказаних питаннях.

Колегія суддів також погоджується з твердженням про те, що з метою визначення накладення спірних земельних ділянок, необхідно було провести судову земельно-технічну експертизу в порядку передбаченому, ст. 143 ЦПК України, оскільки вирішення вказаного питання потребує спеціальних знань. Однаки, сторони не подавали клопотання про призначення вказаної експертизи, тому схеми виготовлені представником ДП «Іванківського лісового господарства» ОСОБА_8, не можуть вважатися допустимими доказами на які може послатися суд.

Також, стаття 153 ЗК України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст.140 ЗК України, підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Отже, підстави зазначені позивачем в своїй позовній заяві для позбавлення осіб права власності на земельні ділянки, не передбачені в ст.140 ЗК України, яка містить вичерпний перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку.

Також, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі по тексту - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7,11 до Конвенції.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Також враховуючи положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Відповідно до висновку Європейського суду в зазначеній справі «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову керівника Броварської місцевої прокуратури, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами право постійного користування спірними земельними ділянками ДП «Іванківське лісове господарство», а також не надано доказів достатніх для визнання незаконним та скасуванням розпорядження Іванківської районної державної адміністрації Київської області № 405 від 08 вересня 2006 року та інших позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги щодо належності та допустимості доказів, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, оцінюються колегією суддів критично, оскільки вказані документи не відповідають встановленим законодавством вимогам, що було повністю досліджено у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

Наданий апелянтом висновок експерта також не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки також не відповідає вимогам закону щодо призначення судової експертизи. Окрім цього, апелянт не надав доказів, які б підтверджували неможливість подати зазначені документи суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в порядку ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає ,що рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області відхилити.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 19 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий М.В. Мережко

Судді О.М. Данілов

Є.М. Суханова