Ухвала суду № 70199595, 06.11.2017, Апеляційний суд Київської області

УХВАЛА

Іменем України

06 листопада 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Мережко М.В.,

суддів: Данілова О.М., Мельника Я.С.,

секретар: Шуляк Д.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами Першого заступника прокурора Київської області та державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2017 року у справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця», до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3 про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

встановила:

У червні 2017 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що рішенням апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року у справі №2-2615/2011 частково задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора району в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» до Софіївсько-Борщагівської сільської ради, 77 громадян про визнання недійсними та скасування рішень Софіївсько-Борщагівської сільської ради, записів про державну реєстрацію державних актів, витребування з незаконного володіння відповідачів на користь ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» земельних ділянок загальною площею 35,726 га, ринковою вартістю 71 452 000,00 грн.

У квітні 2017 року під час проведення роботи у відповідності до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», спрямованої на виявлення підстав представництва інтересів держави в суді, місцевою прокуратурою встановлено факт повторного незаконного вибуття земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, яку на підставі заяви ОСОБА_3 було поділено на дві земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 площею 4.7431 га та НОМЕР_3 площею 3,9569 га, про що 17.03.2017 право власності за ними зареєстровано за ОСОБА_3

У подальшому, земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 на підставі договору купівлі-продажу від 24.03.2017 за № 1711, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, перейшла у власність останньої.

Крім цього, земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3 на підставі договору купівлі-продажу від 24.03.2017 за № 1717, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, перейшла у власність останньої.

Враховуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1, яку рішенням апеляційного суду Київської області від 11.12.2014 витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3, та яка в подальшому на підставі її заяви поділена на дві земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 фактично повторно вибула з володіння держави поза волею власника, що вже встановлено судами, то наявні всі підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, для витребування земельних ділянок із кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 у ОСОБА_4 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області у постійне користування державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця».

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Перший заступник прокурора Київської області та державне підприємство «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2017 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що рішенням апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року у справі №2-2615/2011 частково задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора району в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» до Софіївсько-Борщагівської сільської ради, 77 громадян про визнання недійсними та скасування рішень Софіївсько-Борщагівської сільської ради, записів про державну реєстрацію державних актів, витребування з незаконного володіння відповідачів на користь ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» земельних ділянок загальною площею 35,726 га, ринковою вартістю 71 452 000,00 грн.

Вказаним рішенням визнано недійсними та скасовано:

- рішення 38 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради

від 07 липня 2010 року за №2 «Про припинення права постійного користування

земельними ділянками ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця»;

- рішення 39 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04 серпня 2010 року за №4 «Про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця»;

- рішення 39 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 04 серпня 2010 року за №№ 51-76, 80-82, 86-100-102, 104-108, 110-123 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_5 та іншим 64-м громадянам України для ведення особистого селянського господарства;

- рішення 40 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 10 вересня 2010 року за № № 11-33, 37-39, 40-58, 60-73, 80-85 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_5 та іншим 64-м громадянам України для ведення особистого селянського господарства.

Визнано недійсними державні акти серії НОМЕР_4 на право власності на земельну ділянку площею 0,4708 га з кадастровим номером НОМЕР_5, виданий ОСОБА_6;

-НОМЕР_6 на право власності на земельну ділянку площею 0,3928 га з кадастровим номером НОМЕР_7, виданий ОСОБА_7;

-НОМЕР_8 на право власності на земельну ділянку площею 0,3928 га з кадастровим номером НОМЕР_9, виданий ОСОБА_8

Витребувано з незаконного володіння відповідачів на користь ДП «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» 7 земельних ділянок загальною площею 30,7154 га, розташованих у с. Софіївська-Борщагівка, а саме площею:

-8,7 га з кадастровим номером НОМЕР_1, яка знаходиться у власності ОСОБА_3;

-9,5838 га з кадастровим номером НОМЕР_10, яка знаходиться у власності ОСОБА_9;

-2,9899 га з кадастровим номером НОМЕР_11, яка знаходиться у власності ОСОБА_9;

-8,1853 га з кадастровим номером НОМЕР_12, яка знаходиться у власності ОСОБА_9;

-0,4708 га з кадастровим номером НОМЕР_5, яка знаходиться у власності ОСОБА_6;

-0,3928 га з кадастровим номером НОМЕР_7, яка знаходиться у власності ОСОБА_7;

-0,3928 га з кадастровим номером НОМЕР_9, яка знаходиться у власності ОСОБА_8

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 березня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_8, подану представником ОСОБА_10, до якої приєдналася ОСОБА_3, та касаційну скаргу ОСОБА_9 відхилено. Рішення апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року залишено без змін.

У подальшому, постановою Верховного суду України від 24 червня 2015 року у задоволенні заяв ОСОБА_9, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 березня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року відмовлено.

Ч. 3 ст. 61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення в цивільній справі» вказано, що особи, які не брали участь у цивільній, господарській чи адміністративній справі, в якій судом ухвалене відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цим судовим рішенням. У такому випадку суд ухвалює рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів.

Відповідач ОСОБА_2 не брала участі у цивільній справі №2-2366/12, за результатами розгляду якої було постановлено рішення від 11 грудня 2014 року №22-ц-780/6753/2014 Апеляційним судом Київської області, на яке посилається позивач у позовній заяві.

Під час розгляду справи було встановлено, що у ДП «Пуща-Водиця» на праві постійного користування перебувала земельна ділянка загальною площею 1448,5994 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_13, виданого 11 листопада 2002 року Києво-Святошинською районною державною адміністрацією.

31 травня 2010 року голова Софіївсько-Борщагівської сільської ради звернувся з листом №166 до ДП «НДВА «Пуща-Водиця» з проханням про надання дозволу на передачу в запас сільської ради земельних ділянок для наступної передачі їх у власність громадянам, для ведення окремих селянських господарств.

Листом №502 від 14 червня 2010 року ДП «НДВА «Пуща-Водиця» надано згоду на припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 61,85 га в південно-західній частині села Софіївська Борщагівка та введення її до земель запасу села, мотивуючи це скороченням поголів'я худоби та вивільнення частини сільськогосподарських угідь, оскільки дана земельна ділянка лише використовувалась ДП «НДВА «Пуща-Водиця» для вирощування кормових культур.

07 липня 2010 року рішенням 38 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівською сільської ради №2 було припинення право постійного користування земельною ділянкою площею 61, 85 га ДП «НДВА «Пуща-Водиця».

04 серпня 2010 року рішенням 39 сесії 5 скликання Софіївсько-Борщагівською сільської ради №4 було затверджено технічну документацію щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 61, 85 га ДП «НДВА «Пуща-Водиця».

Земельна ділянка площею 61,85 га знаходиться в південно-західній частині села Софіївська Борщагівка та була введена до земель запасу села, тобто знаходиться в межах села Софіївська-Борщагівська.

ДП «НДВА «Пуща-Водиця» добровільно відмовилось від права користування спірною земельною ділянкою, відношення до земель державної власності вона втратила і була зарахована до земель запасу сільської ради.

На час прийняття Софіївсько-Борщагівською сільською радою рішення від 07 липня 2010 року №2 та рішення від 04 серпня 2010 року №4 в Україні не було проведено розмежування земель на землі державної власності і землі комунальної власності.

Пунктом 7 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06 вересня 2012 року №5245-VI встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

Закон №5245-VI був офіційно опублікований в газеті Голос України, 2012,10, 13 жовтня 2012 року №193; 01 січня 2013 року даний Закон №5245-VI набув чинності.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття рішень) встановлено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Ч. 3 ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття рішень) встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать: землі атомної енергетики та космічної системи; землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення; землі під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення; землі під водними об'єктами загальнодержавного значення; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами; земельні ділянки, закріплені за вищими навчальними закладами державної форми власності; земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Спірна земельна ділянка лише використовувалась ДП «НДВА «Пуща-Водиця» для вирощування кормових культур.

Таким чином, приймати рішення щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 61,85 га, яка знаходилась в південно-західній частині села Софіївська Борщагівка відповідно до закону мала право сільська рада.

Відповідно до ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від такого права, вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим кодексом.

Ст. 142 ЗК України визначено порядок добровільної відмови від права власності або права постійного користування земельною ділянкою.

В ч. 3, 4 ст. 142 ЗК України передбачено, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє орган державної реєстрації.

Ст. 149 ЗК України визначено порядок вилучення земельних ділянок.

В ч. 2 ст. 149 ЗК України (в редакції на момент прийняття рішення) передбачено, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

В ч. 9 ст. 149 ЗК України (в редакції на момент прийняття рішення) передбачено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 150 ЗК України (в редакції на момент прийняття рішення) передбачено, що земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Згідно ст. 13 ЗК України встановлено (в редакції на момент прийняття оскаржуваних рішень) до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель; викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом; координація проведення земельної реформи; розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель; організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою; встановлення порядку проведення моніторингу земель; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновку, що Кабінет Міністрів України не наділений правом розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення, а тому не має право як уповноважений орган власника - держави, приймати рішення та погоджувати добровільну відмову державного підприємства в разі добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні, за позовом прокурора з аналогічними позовними вимогами, Апеляційного суду Київської області від 03 листопада 2014 року №22ц-780/5486/2014, яке залишено без змін ухвалою колегією суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 11 березня 2015 року №6-97св15, постановою судової палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року №6-661цс15, ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02 червня 2016 року №6-626ц16.

Отже, державному підприємству в разі відмови від права постійного користування земельною ділянкою площею 61,85 га не потрібно погоджувати дану відмову з Кабінетом Міністрів України.

Під час розгляду справи позивач не надав доказів на спростування тверджень щодо неправомірності вибуття земельної ділянки з власності.

В ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідач ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 на підставі договору купівлі-продажу від 24 березня 2017 року № 1711, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач по справі набув право власності та зареєстрував право власності відповідно до закону.

В позовній заяві прокурор вказував на те, що Верховний Суд України, розглянувши 18 вересня 2013 року справу № 6-92ц13 за позовом прокурора щодо повернення незаконно переданої у приватну власність земельної ділянки, висловив правову позицію щодо необхідності дотримання у справах стосовно права власності балансу між інтересами суспільства та конкретної особи.

По справа № 6-92ц13, яка переглядалась Верховним Судом України, прокурором було доведено неправомірність, незаконність, недобросовісність в діях осіб по справі та самого відповідача, оскільки відповідач набув право власності на земельну ділянку незаконно - земельна ділянка була надана відповідачу у власність як члену садівничого кооперативу, однак земельна ділянка не перебувала на законних підставах в користуванні цього кооперативу, ні сам відповідач не був членом кооперативу.

По справі, яка розглядається судом, прокурором не доведено жодних неправомірних, незаконних дій осіб, що набували право власності на майно в рамках безоплатної приватизації землі - фізичні особи по №2-2366/12 (на рішення апеляційного суду по якій посилається прокурор в позові), а також прокурором не доведено таких самих дій ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та відповідача по справі.

Отже, обставини справи яка переглядалась Верховним Судом України № 6-92ц13 та яка розглядається судом істотно різняться, а тому висновки щодо справедливої рівноваги між інтересами суспільства і особи в кожній з цих справ не можуть бути тотожними.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (рішення від 24 червня 2003 р.) вказується, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання їх рішень недійсними, якщо вони не допущені внаслідок винної протиправної поведінки самої фізичної особи.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» встановлено, що «… оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина (фізичної особи), то в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, отже, визнання недійсним договору, згідно з яким особа отримала майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.».

Застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та відповідних рішень Європейського суду з прав людини при вирішені спорів, які виникають з оскарження правомірності набуття особою права на майно державної або комунальної власності є обов'язковим.

Основною метою ст. 1 Першої протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідності дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннорт проти Щвеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Отже, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Крім того, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до п. п. 21, 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини. У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК. Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387, 388 ЦК.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Разом із тим, об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень гл. 83 ЦК України.

Під час розгляду справи суд першої інстанції врахував, що належна ОСОБА_2 земельна ділянка мала цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а земельна ділянка, яку позивач просить витребувати у відповідача ОСОБА_2, має інше цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства і право власності на неї підтверджується відповідними договорами.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позову заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області.

Твердження апеляційної скарги ДП «Агрокомбінат «Пуща-Водиця» щодо неправомірності вибуття земельної ділянки з його власності оцінюється колегією суддів критично, оскільки не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Доводи апеляційної скарги заступника прокурора Київської області дублюють доводи позовної заяви, які були повністю досліджені судом першої інстанції під час розгляду справи,

Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в порядку ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає ,що рішення суду є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційні скарги Першого заступника прокурора Київської області та державного підприємства «Науково-дослідний виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий М.В. Мережко

Судді О.М. Данілов

Я.С. Мельник