Постанова № 70186866, 07.11.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Гулида Р.М., Улицького В.З.

за участю секретаря Мельничук Б.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у справі № 819/724/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління державної казначейської служби України у Тернопільській області про стягнення суддівської винагороди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про стягнення суддівської винагороди.

Позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до ч. 3 ст. 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 3200 грн. Відтак, посадовий оклад судді місцевого суду, який не проходив кваліфікаційне оцінювання має становити 32000 грн. Однак вважає, що обрахунок суддівської винагороди за період січень, лютий та березень 2017 року протиправно здійснено із розрахункової величини в розмірі 1600 грн., визначеної п. 3 р. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774 - VIII «Про внесених змін до деяких законодавчих актів України», а не із розміру мінімальної заробітної плати, як вказано в Законі України «Про судоустрій та статус суддів».

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.06.2017 адміністративний позов задоволено.

Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області здійснити позивачу перерахунок та виплату суддівської винагороди за січень - березень 2017 року з розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої, виходячи із Закону України « Про Державний Бюджет України на 2017 рік» станом на 01.01.2017 становить 3200 грн 00 коп., провівши необхідні відрахування.

Вказану постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що з урахуванням положень Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у відповідача відсутні правові підстави для виплати позивачу з 01.01.2017 суддівської винагороди виходячи з місячного розміру посадового окладу 32000 грн. Згідно листа ДСА України від 15.01.2017 № 11-256/17 чинним законодавством України з січня 2017 року встановлено посадовий оклад судді місцевого суду до проходження кваліфікаційного оцінювання в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. При цьому, з урахуванням приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VII, мінімальна заробітна плата як розрахункова величина застосовується в розмірі 1600,00 грн.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що у відповідності до Наказу № 32-к від 13.11.2008 «Про призначення ОСОБА_1», ОСОБА_1, призначено в порядку переведення на посаду судді Збаразького районного суду Тернопільської області з 13.11.2008 з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Підставою для видання зазначеного Наказу був Указ Президента України від 30.10.2008 № 975/2008.

Згідно Наказу № 20-к від 27.09.2013 «Про встановлення доплати за вислугу років ОСОБА_1», ОСОБА_1, судді, встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 50% посадового окладу, стаж роботи якої, станом на 29.09.2013, становитиме 20 років 00 місяців 00 днів, з 29.09.2013.

Відповдіно до штатного розпису на 2017 рік Збаразького районного суду Тернопільської області, посадовий оклад судді Збаразького районного суду Тернопільської області становить 16000 грн.

Вважаючи, що суддівську винагороду було неправильно нараховано та виплачено позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено право позивача на передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».

Проаналізувавши матеріали справи та законодавчі положення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилкове застосування норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин справи судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 3 ст. 135 цього Закону базовий розмір посадового окладу судді визначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В той же час, п. 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010, № 41-45, ст. 529; 2015, № 18-20, ст. 132 із наступними змінами»).

Таким чином, для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, розмір суддівської винагороди слід визначати за положеннями Закону України від 07.07.2010 № 2453-VІ «Про судоустрій та статус суддів» (далі Закон № 2453-VІ).

Колегія суддів зазначає, що на час розгляду цієї справи позивач не проходив кваліфікаційного оцінювання на предмет підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді чи відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», що передбачено пп. 4 п. 16-1 Перехідних положень Конституції України, п. 22 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

У відповідності до ч. 3 ст. 133 Закону № 2453-VІ посадовий оклад судді встановлюється виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» визначено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Згідно зі ст. 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» 01.01.2017 прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774 встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

На час розгляду справи, Закон № 1774-VІІ не визнаний неконституційним.

Крім цього, Закон № 1774-VІІ прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453-VІ, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 1774-VІІ.

Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VІІ додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у п. 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Колегія суддів також звертає увагу, що у зв`язку з прийняттям Закону № 1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримував позивач до його ухвалення: з 01.12.2016 розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 гривень (абз. 2 ст. 8 Закону України від 25.12.2015 № 928-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), так само як і з 01.01.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600 гривень (абзац 4 статті 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2017 рік»), а тому права позивача ніяким чином не порушені.

Таким чином, обрахування позивачу розміру суддівської винагороди відповідає приписам чинного законодавства.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:

- бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет);

- напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Враховуючи те, що Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 № 1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000, 00 грн., не передбачені, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.07.2016 у справі №820/4653/15.

Узагальнюючи наведені обставини та здійснений аналіз норм чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Тернопільській області при виплаті позивачу суддівської винагороди діяло на підставі, в межах і спосіб передбачені Конституцією України та Законами України, а тому право позивача на передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» за період січень, лютий та березень 2017 року не порушене.

Відповідно до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було неправильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області задовольнити, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 червня 2017 року у справі № 819/724/17 скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 10 листопада 2017 року