Постанова № 70185209, 06.11.2017, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

06 листопада 2017 року Справа № 814/2112/17

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась із адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га із земель державної власності в межах території Добренської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, зобов'язати відповідача розглянути заяву позивач про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га із земель державної власності в межах території Добренської сільської ради Баштанського району Миколаївської області у відповідності до норм чинного законодавства та прийняти рішення відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідач, розглядаючи його заяву, діяв не в порядок і спосіб, які передбачені нормами Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Відповідач позов не визнав, у запереченнях вказав, що підставою залишення без розгляду заяви позивача, стало те, що позивачем не було дотримано вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55, а саме не засвідчені копії документів надані позивачем, і такий лист не є відмовою у розумінні Земельного кодексу України. Крім того, відповідно до затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413 "Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" (надалі - Постанова № 413) Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, Управління 27.06.2017 видало наказ № 130, яким був затверджений перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Миколаївської області, які можуть бути передані у власність громадянам України у ІІІ кварталі 2017 року. Відповідач вказав, що відмова позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою обумовлена положеннями Постанови № 413 і відповідає частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України, оскільки зазначена позивачем у клопотанні земельна ділянка відсутня у переліку земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадянам України. Крім того, Управління зазначило, що позивач не позбавлений права на отримання бажаної земельної ділянки за умови формування за результатами аукціонів достатнього ліміту площі земельних ділянок для безоплатної приватизації на території Миколаївської області, в межах Баштанського району Миколаївської області, в тому числі на території Мар`ївської та Лук`янівської рад.

Представник позивача надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав і просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, разом із запереченнями клопотав про розгляд справи за його відсутності.

Суд вважає, що справа може бути розглянута по суті на підставі наявних у справі доказів, а відсутність повноважних представників сторін, відповідно до ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає вирішенню спору.

Суд дослідив наявні в матеріалах справи докази, надав їм оцінку з застосуванням діючого на момент виникнення спору законодавства, та вирішив справу з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Як вказано у частині четвертій статті 122 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2 га.

Частина 2 статті 123 Земельного кодексу України містить певні вимоги до клопотання, яким особа ініціює питання про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою. Так, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

05.04.2017 до Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області надійшла заява позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Добренської сільської ради Баштанського району Миколаївської області (арк.спр. 11,16). До клопотання позивач додала: копії паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, викопіювання бажаного місця розташування земельної ділянки (арк.спр. 12-15).

15.05.2017 відповідач направив позивачу відповідь "Про розгляд заяви" (№ Н-3984/6-17СГ (арк.спр. 17), в якому вказав, що копії документів не засвідчені належним чином.

Після отримання відповіді, позивач повторно направила до Головного управління Держгеокадастру України у Миколаївській області заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Добренської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, яка надійшла відповідачу 04.08.2017 (арк.спр. 18,22). До клопотання позивач додала також: копії паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, викопіювання бажаного місця розташування земельної ділянки (арк.спр. 19-21).

20.09.2017 відповідач направив позивачу відповідь "Про розгляд заяви" (№ Н-10785/6-17-СГ (арк.спр. 23), в якому вказав, що земельна ділянка не входить до визначеного переліку земельних ділянок, які можливо передати в межах норм безоплатної приватизації в ІІІ кварталі поточного року на території Миколаївської області. Враховуючи це, відповідач, посилаючись на п.7 статті 118 Земельного кодексу України, повідомив позивача про неможливість вирішення порушеного у зверненні питання у ІІІ кварталі 2017 року. Також, додатково проінформував, що Головним управлінням запроваджена система організації процесу формування переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можливо передати у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації, та окремо зазначив, що перевага надається насамперед учасникам анти терористичної операції (арк.спр. 23).

Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення зокрема особистого селянського господарства, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки та погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного Кодексу України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідний орган виконавчої влади не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до ст. 6 ч. 2 Конституції України, органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Цю конституційну норму слід розуміти таким чином, що суб'єкт владних повноважень, здійснюючи владні управлінські функції, діє в порядку, в межах та на підставі законів і інших нормативно-правових актів.

Відповідно до ч. 13 статті 123 Земельного кодексу України, підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Єдиною підставою для повернення документів позивача стали незасвідчені копії наданих документів у відповідності до вимог п. 5.27 Національного стандарту України "Вимоги до оформлення документів" ДСТУ 4163-2003, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 року № 55. Відповідно до пункту 1.1 цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності:

- органів державної влади України, органів місцевого самоврядування;

- підприємств, установ, організацій та їх об'єднань усіх форм власності

З аналізу вказаної норми вбачається, що посилання відповідача на вищезазначений стандарт є безпідставним, оскільки цей стандарт не розповсюджується на заяви фізичних осіб та не регулює спірні правовідносини.

У письмових запереченнях проти адміністративного позову Управління вказало, що позивач має право на отримання бажаної земельної ділянки "… за умови формування за результатами аукціонів достатнього ліміту площі земельних ділянок для безоплатної передачі …". На думку суду, це свідчить про те, що відповідач, в порушення норм Земельного кодексу України, намагається звузити обсяг прав позивача і діє всупереч вимог частини другої статті 119 Конституції України.

Доводи Відповідача відносно ненадання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою на підставі положень частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, а саме невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, суд дійшов висновку про їх безпідставність з наступних підстав.

Як вже зазначалось, згідно норм Земельного Кодексу України, єдиною легітимною підставою відмови у наданні дозволу є невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів тощо. У листі-відмові від 20.09.2017 року не вказано, вимогам яких законів чи прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів не відповідає місце розташування земельної ділянки, про яку йдеться у заяві позивача.

Доводам Відповідача щодо того, що при прийнятті рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відносно відведення земельної ділянки у власність, він керується нормами Постанови № 413, суд надав наступну оцінку.

У письмових запереченнях проти адміністративного позову Відповідачем вказано, що Постановою № 413 "… змінено правила розпорядження земельними ресурсами, що належать державі, закріплено нормативи такого розпорядження та його цілі …".

Як вказано у частині першій статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель (стаття 4 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 5 Земельного кодексу України, земельне законодавство базується на таких принципах:

а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;

ґ) забезпечення гарантій прав на землю;

д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Згідно зі статтею 13 Земельного кодексу України, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;

б) реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель;

в) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом;

г) координація проведення земельної реформи;

ґ) розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель;

д) організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою;

е) встановлення порядку проведення моніторингу земель;

е-1) внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо встановлення та зміни меж районів, міст;

є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Таким чином, аналіз вищезазначених норм, дозволяє зробити висновок про те, що Постанова № 413 не містить посилань на норми Земельного кодексу України, її зміст у відповідній частині не відповідає завданням земельного законодавства, зокрема забезпеченню права на землю громадян, крім того встановлені Постановою № 413 умови та обмеження не відповідають принципам земельного законодавства, зокрема принципу забезпечення права власності на землю та принципу забезпечення гарантій прав на землю.

Суд звертає увагу, що даною Стратегією удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними передбачено, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні: формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області; щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі (розрахованих за зазначеною формулою), на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок; надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам анти терористичної операції; враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян. Для реалізації Стратегії передбачено розроблення проектів нормативно-правових актів.

Разом з тим, будь-яких змін до самого порядку одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, передбаченого Земельним кодексом України, у зв'язку із затвердженням вказаної Стратегії, не внесено. Цей нормативний акт не регулює питання виділення землі, оскільки таке регулювання чітко передбачено Земельним кодексом України і не може бути змінено, тим більше зі звуженням прав людини, постановою Кабінету Міністрів України.

Як вказано у статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Таким правовим актом в даному випадку є Земельний кодекс України.

Крім того, суд зазначає, що зміст статей 118, 122 Земельного кодексу України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Системний аналіз зазначених норм дозволяє зробити висновок, що посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року №413, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є безпідставним та таким що суперечить принципам, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням викладеного, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 11, 94, 128, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області при розгляді заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га пасовищ для ведення особистого селянського господарства в межах території Добренської сільської ради Баштанського району Миколаївської області

3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення земельної ділянки у власність площею 2, 00 га для ведення особистого селянського господарства в межах території Добренської сільської ради Баштанського району Миколаївської області відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.

4. Присудити на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 640,00 грн., сплачений за квитанцією від 11.10.2017 № 80 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.М. Мельник