Постанова № 70184783, 07.08.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2017 р. Справа № 804/2872/17 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області із позовними вимогами щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №1077-17 від 16.06.2015р.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, мотивуючи тим, що ОСОБА_3 є власником транспортного засобу (легковий автомобіль білого кольору, марки INFINITY, модель G37 3696, державний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску). та отримав податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровскій області про нарахування податкового зобовязання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік на суму 25 000, 00 грн., однак позивач вважає, що підстав для нарахування зобовязання з транспортного податку у відповідача не було з урахуванням того, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситись пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти такі правила. Транспортний податок запроваджений у місті Дніпропетровську рішенням Дніпропетровської міської ради від 28.01.2015р. №7/60. А відтак, оподаткування транспортним податком можливе не раніше наступного бюджетного періоду, тобто 2016 року. Отже, на думку позивача, податкове повідомлення-рішення №1077-17 від 16.06.2015р. є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач правом на надання письмових заперечень, чи пояснень по суті спору станом на час прийняття судом рішення по суті спору не скористався.

Представник позивача у судовому засіданні від 07.08.2017р. позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача, субєкта владних повноважень, у судове засідання призначене на 07.08.2017р. не зявився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, письмових заперечень на позов не надав, з клопотанням про відкладення розгляду справи не звертався.

Частиною 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи те, що представник відповідача у судове засідання не зявивсяь, ухвалою суду від 07.08.2017р. відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, справу №804/2872/17 призначено до розгляду у письмовому провадженні на підставі наявних в справі доказів, за відсутності сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, судом встановлено наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у власності ОСОБА_3 (21.09.1976р.н., р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2) перебуває транспортний засіб (легковий автомобіль білого кольору, марки INFINITY, модель G37 3696, державний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску, дата реєстрації транспортного засобу за позивачем - 02.12.2014р.).

Наведене підтверджується наявною у матеріалах справи копією витягу з облікової інформації Центру надання послуг, повязаних з використанням автотранспортних засобів, з обслуговування Бабушкінського, Жовтневого та Кіровського районів м.Дніпропетровськ, підпорядкованого УДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області, який додано до листа (вих.14/1203-1048 від 27.03.2015р.).

16 червня 2015 року Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (відповідача переіменовано у Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області) сформовано податкове повідомлення-рішення за №1077-17, яким позивачу нараховано згідно з п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та п.п. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України податкове зобов'язання за платежем «Транспортний податок з фізичних осіб» (код платежу 18011001) на суму 25 000, 00 грн.

Правомірність винесення контролюючим органом вищезазначеного податкового повідомлення-рішення є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

У відповідності до положень ст.ст. 67, 68 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а також неухильно додержуватись Конституції, законів України.

В свою чергу, нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі - Закон №71-VIII), яким шляхом викладення в новій редакції статтю 267 Податкового кодексу України, та введено в Україні новий місцевий податок на майно - транспортний податок.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України, транспортний податок є складовою частиною податку на майно, який згідно із приписами ст. 10 Податкового кодексу України належить до місцевих податків.

Особливості справляння транспортного податку визначені ст. 267 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України України є об'єктами оподаткування.

Згідно з пп. 267.2.1. п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України (у редакції до 01.01.2016р.) - обєктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають обєм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є обєктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з п.267.5 ст. 267 Податкового кодексу України - базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

За правилами обчислення та сплати транспортного податку, визначеними у п.п. 267.6.1 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України - обчислення суми податку з обєкта/обєктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Отже, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см., є платниками транспортного податку.

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Посилаючись на вказані норми законодавства, податковий орган вважає, що у фізичних осіб, що мають власні зареєстровані у встановленому порядку легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., виникає обов'язок зі сплати транспортного податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, починаючи з 01 січня 2015 року.

Матеріалами справи підтверджено, що у власності ОСОБА_3 (21.09.1976р.н., р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2) перебуває транспортний засіб (легковий автомобіль білого кольору, марки INFINITY, модель G37 3696, державний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску, дата реєстрації транспортного засобу за позивачем - 02.12.2014р.).

Наведене свідчить, що позивач має власний зареєстрований транспортний засіб, який має ознаки об'єкта оподаткування.

Однак, не зважаючи на наявність ознак об'єкта оподаткування, суд вважає, що в межах спірних правовідносин позивач не має обов'язку сплати транспортного податку за 2015 рік, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як слідує з рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. У рішенні Конституційного Суду України також акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише тих нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Отже, при коригуванні чинних законодавчих норм, що стосується погіршення стану платників податків (зокрема, майнового), їх дія має поширюватися на майбутнє, і не має зворотної дії у часі. Відповідно, той обсяг прав та обовязків, який існував до моменту внесення змін до закону, не може бути зменшений (обмежений) новим законом.

Водночас, норми Закону України від 28.12.2014 р. №71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи», якими запроваджено транспортний податок для фізичних осіб, набрали чинності з 01 січня 2015 року.

Втім, якщо застосовувати норму Податкового кодексу України про сплату транспортного податку в 25 000 грн. стосовно транспортного засобу, який був придбаний до 01 січня 2015 року, то права позивача щодо належного йому на праві приватної власності обєкта істотно звужуються. Так, позивач придбавав вказаний автомобіль декілька років тому, а саме, у 2012 році, коли у нього була відповідна фінансова можливість і він міг прогнозувати усі необхідні витрати на утримання даного обєкту права приватної власності. На час його придбання, він не міг і не повинен був передбачати, що в майбутньому на нього буде накладений такий податок.

Частиною 1 статті 1 Протоколу № 1 ратифікованої Україною 11.09.1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 17-1 Конвенції передбачено, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, державам-учасницям Конвенції заборонено скасовувати встановлені нею права.

З огляду на те, що при придбанні та реєстрації автомобіля в грудні 2012 року позивачем були сплачені усі податки та збори, які необхідно було сплатити у відповідності до діючого на момент придбання транспортного засобу законодавства (зокрема, збір за першу реєстрацію транспортного засобу у відповідності до положень ст. 231 Податкового кодексу Україні у чинній та той час редакції), податковий орган не може обкладати додатковими податками майно, що було придбано до запровадження нового податку транспортного, таким чином збільшуючи відповідальність власника даного майна та витрати, які не були передбачені законодавством України на момент придбання та реєстрації транспортного засобу.

Отже, з огляду на конституційний принцип дії нормативно-правового акта в часі, податок, введений в дію з 1 січня 2015 року, повинна сплачувати особа, яка придбаває транспортний засіб після цієї дати, адже вона заздалегідь знає всі умови придбання та використання майна, повністю поінформована про обсяги податкового навантаження на таку власність, і має можливість передбачити свої доходи на покриття зайвих платежів.

В контексті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що обов'язок зі сплати транспортного податку виникає у фізичних осіб, право власності яких на легковий автомобіль, який використовувався до 5 років і має об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., зареєстроване після 01 січня 2015 року.

Інше тлумачення положень ст. 267 Податкового кодексу України в частині необхідності сплати транспортного податку усіма фізичними особами, які на час його запровадження мають у власності легкові автомобілі, що є об'єктом оподаткування, не може бути застосоване судом, зважаючи також на іншу засаду податкового законодавства України принцип стабільності.

Так, відповідно до пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, одним із принципів оподаткування є стабільність, який полягає у тому, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Згідно з п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

У відповідності до пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Податкового кодексу України, до місцевих податків належить податок на майно, одним із елементів якого є транспортний податок.

Підпункт 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України вказує, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Підпункт 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України визначає, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно із п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Виходячи з наведених норм Податкового кодексу України, слідує, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня поточного року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Тобто, щоб нараховувати та стягувати транспортний податок з 01 січня 2015 року, відповідний закон та рішення міської ради мали бути прийняті та оприлюднені не пізніше 01.07.2014 року.

Натомість, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» прийнято 28 грудня 2014 року, тобто, після 15 липня 2014 року, а транспортний податок запроваджено у місті Дніпропетровську рішенням Дніпропетровської міської ради від 28 січня 2015 року № 7/60 «Про внесення змін до рішення міської ради «Про місцеві податки та збори на території міста» № 5/6 від 27.12.2010 р.

У відповідності до п. 56.21. ст. 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

З урахуванням сукупності викладеного, суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень вказаного закону та рішення Дніпропетровської міської ради з метою оподаткування транспортним податком може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто, не раніше 2016 року.

При прийнятті рішення, судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд вважає, що у відповідача, як субєкта владних повноважень, не було законних підстав для донарахування позивачу зобовязань за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2015 рік та виносити податкове повідомлення-рішення форми Ф №1077-17 від 16.06.2015 року.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Неухильне виконання зазначеної норми Основного закону держави є гарантією дотримання принципу верховенства права та положень, закріплених в Європейській конвенції про захист прав та основоположних свобод людини.

Згідно ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції' України і діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених па контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушення прав і охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Частиною першою ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як субєктом владних повноважень не доведено правомірності та обґрунтованості оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України - суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах наданих повноважень, але не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, безпідставно та необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття оскаржуваного рішення.

Таким чином, зважаючи на положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів, суд доходить до висновку, що позов ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №1077-17 від 16.06.2015р. - підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з цього, сплачений позивачем судовий збір, що підтверджується квитанцією, яка міститься в матеріалах справи, підлягає компенсації з Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №1077-17 від 16.06.2015р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39734820) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2) судові витрати у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень).

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.254 КАС України.

Відповідно до ст.186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя ОСОБА_1