Рішення № 70183389, 08.11.2017, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Сташків Н.М.,

за участі секретаря судового засідання Пастернак О.В.,

з участю сторін:

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 27 березня 2017 року пред'явила до суду позов до відповідача ОСОБА_2 про стягнення в її користь аліментів на утримання їх неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Зазначені позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 1999 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого в них народилося двоє дітей. Діти проживають разом із нею та перебувають повністю на її утриманні. Оскільки відповідач на утримання дітей матеріальної допомоги не надає, вона не в змозі самостійно утримувати дітей. Відповідач ухиляється від покладеного на нього обов’язку їх утримувати, тому ОСОБА_1 просила стягнути з нього аліменти у розмірі 1000 гривень, щомісячно, на кожну дитину щомісячно, починаючи з дня пред’явлення позову і до досягнення дітьми повноліття.

В подальшому позивач уточнила позовні вимоги, просила стягнути з відповідача аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а також понесені нею додаткові витрати на оздоровлення дітей у розмірі 1942,50 гривень.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала частково, лише в частині стягнення в її користь аліментів у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину, щомісячно, починаючи з дня пред’явлення позову і до досягнення дітьми повноліття. Вимоги про стягнення додаткових витрат не підтримала, просила їх не розглядати.

Відповідач та його представник у судовому засіданні позову не визнали. Пояснили, що відповідач є інвалідом ІІІ групи, за станом здоров’я не може працювати, постійно хворіє, потребує систематичного стаціонарного лікування. Єдиним джерелом його доходу є пенсія в розмірі 1300 гривень. Жодного нерухомого майна у власності він не має. З рухомого майна є лише автомобіль марки «ВАЗ» 1980-х років випуску, в неробочому стані. Відповідач займається вихованням дітей, бачиться з ними, молодшого сина постійно забирає зі школи, та на вихідні. Представник відповідача вказала на те, що в силу зазначених обставин відповідач не має можливості утримувати дітей, і на цей випадок має поширюватись положення ч. 8 ст. 181 Сімейного кодексу України. Крім того, з урахуванням уточнень до позову, заявлені позивачем позовні вимоги відповідно до закону підлягають розгляду в порядку наказного провадження, а тому не можуть бути задоволені в позовному провадженні. Також, відповідно ст. 179 Сімейного кодексу України аліменти є власністю дитини, а тому позов про стягнення аліментів у користь позивача не може бути задоволений. Також, старший син сторін ОСОБА_4, який є дитиною-інвалідом, отримує державну допомогу в розмірі 2000 гривень, що значно перевищує дохід відповідача, що є підставою його звільнення від утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 відповідно до вимог ст. 188 Сімейного кодексу України. Ще однією підставою відмови в позові є те, що заявлений позивачем розмір аліментів перевищує дохід відповідача більш як на 70%. З цих підстав просили в позові відмовити.

Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини:

З 23 жовтня 1999 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, про що свідчить свідоцтво про одруження серії І-ИД № 038102, видане відділом реєстрації актів громадянського стану Тернопільської міської ради.

Від даного шлюбу у сторін є двоє дітей – сини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ИД № 118482 від 12 листопада 2002 року, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Тернопільського міського управління юстиції, та свідоцтвом про народження серії І-ИД № 115541 від 13 квітня 2010 року, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції.

Як убачається з медичного висновку № 7 від 22 січня 2013 року, старший син сторін ОСОБА_4 є дитиною-інвалідом до 18 років. Інвалідність встановлена на строк до 22 січня 2018 року.

Відповідно до довідки № 90 від 06 квітня 2017 року ОСОБА_4 навчається у закладі освіти «Тернопільський обласний навчально-реабілітаційний центр» перебуває на неповному державному утриманні.

Згідно з виписками з медичної карти ОСОБА_4 у 2017 році в період з 16 по 25 січня та з 31 жовтня по 09 листопада він перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом: дитячий церебральний параліч, розлади психологічного розвитку, порушення мови тощо. У зв’язку з захворюванням йому рекомендовано лікування в центрах реабілітації, санаторне лікування, щорічне стаціонарне лікування, ортопедична корекція.

З пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 серії ААЖ № 998497, виданого 12 лютого 2013 року, вбачається, що ОСОБА_4 призначено пенсію по інвалідності.

Діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживають разом із позивачем за адресою: 15 Квітня, 23/140. Зазначені обставини відповідач у судовому засіданні не оспорював.

Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 серії ААІ № 511674, виданого 23 вересня 2016 року, відповідачу ОСОБА_2 призначено пенсію по інвалідності 3 групи загального захворювання на строк до 05 серпня 2017 року.

Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК від 15 серпня 2017 року інвалідність 3 групи загального захворювання ОСОБА_2 продовжено до 01 вересня 2018 року.

Також зазначена довідка містить висновок про умови та характер праці: протипоказана важка фізична праця, роботи, пов’язані з дією токсичних речовин.

Відповідно до виписок із медичної карти ОСОБА_2 він перебував на стаціонарному лікуванні у 2016 році в період з 14 по 28 червня та з 14 по 25листопада й у 2017 році в період з 11 по 22 травня та з 04 по 10 жовтня.

Згідно з наданими відповідачем копіями фіскальних чеків у період з 13 по 19 травня 2017 року ним придбавалися лікарські засоби за лікарськими призначеннями під час стаціонарного лікування відповідно до виписки з медичної карти в період з 11 по 22 травня 2017 року в сумах: 42,60 гривень, 90,18 гривень, 35,76 гривень, 21,30 гривень, 32,24 гривень, 42,60 гривень, 52 гривні, 16,12 гривень, 21,3 гривень, 32,24 гривень, 45,09 гривень, 16,11 гривень, 43,15 гривень, 46,64 гривень. Купівля лікарських засобів на решту сум не узгоджується з переліком лікарських призначень та періодом лікування.

01 серпня 2017 року ОСОБА_2 проходив комп’ютерне обстеження вартістю 750 гривень.

Відповідно до довідки № 2387/02 від 11 квітня 2017 року, виданої Тернопільським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Тернопільської області, з грудня 2016 року по квітень 2017 року ОСОБА_2 отримує пенсію по інвалідності внаслідок загального захворювання інвалідам ІІІ групи в розмірі 1247 гривень.

Мати відповідача ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням від 20 липня 2005 року.

Судом не встановлено наявності у власності відповідача нерухомого майна, однак він має у власності транспортний засіб.

Як слідує з викладених у позовній заяві обставин, якими позивач ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги, та з її пояснень у судовому засіданні відповідач ухиляється від покладеного на нього обов’язку утримувати своїх неповнолітніх дітей, матеріальної допомоги не надає, а позивач не в змозі самостійно надавати дітям утримання в необхідному розмірі.

Так, згідно з довідкою № 127 від 31 березня 2017 року, розмір отриманої ОСОБА_1 заробітної плати у жовтні 2016 року становить 1939,80 гривень, у листопаді 2016 року – 2347,23 гривень, у грудні 2016 року – 3969,67 гривень, з січня 2017 року по березень 2017 року – по 3660,84 гривень.

Судом не встановлено жодних доказів про те, що відповідач за своїм станом здоров'я чи матеріальним становищем не може виконувати своїх обов'язків із утримання неповнолітніх дітей.

Так, дійсно відповідач є інвалідом ІІІ групи загального захворювання. Однак, відповідно до наявної в справі довідки до акта огляду МСЕК ОСОБА_2 протипоказана лише важка фізична праця та роботи, пов’язані з дією токсичних речовин.

Інші види робіт ОСОБА_2 не заборонені.

На підставі досліджених доказів судом не встановлено таких виключних обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не має можливості утримувати дітей.

Щодо доводів представника відповідача про те, що дохід старшого сина ОСОБА_4 значно перевищує дохід відповідача, відтак це звільняє ОСОБА_2 від обв’язку його утримувати відповідно до ст. 188 СК України, суд вважає ці доводи необгрунтованими..

Дійсно, позивач у судовому засіданні вказала, що у зв’язку з інвалідністю ОСОБА_4 він отримує державну допомогу в розмірі близько 2000 гривень щомісячно.

Ця обставина сторонами визнавалась і докази з цього приводу жодна зі сторін суду не надавала.

На підставі зібраних у справі доказів установлено також, що ОСОБА_4 є дитиною інвалідом, має ряд тяжких захворювань, у тому числі дитячий церебральний параліч, розлади психологічного розвитку, порушення мови тощо.

Відповідно до ст. 188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду.

Рішення суду про звільнення від обов’язку утримувати неповнолітнього ОСОБА_4 відповідач не надав.

У межах розгляду даної справи зустрічного позову з такими вимогами ОСОБА_2 також не заявляв.

Відповідачем не надано жодних доказів про те, що отримувана ОСОБА_4 державна допомога в розмірі 2000 гривень набагато перевищує дохід кожного з батьків і забезпечує повністю його потреби, з огляду на особливості його хвороби, інвалідність, необхідність постійного медичного спостереження, лікування та реабілітації.

Більше того, відповідач у судовому засіданні визнав, що не виконує обов’язку з утримання своїх неповнолітніх дітей.

На підставі досліджених доказів та встановлених обставин суд прийшов до переконання про наявність підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно з ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно ч. ч. 2, 3 ст. 183 СК України якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Згідно з ч. 1 ст. 184 Сімейного кодексу України якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

З урахуванням зазначених вище вимог закону, беручи до уваги, що підстав для визначення розміру аліментів відповідно до ст. 184 СК України у твердій грошовій сумі не встановлено, оскільки відповідач не працює, але щомісячно отримує пенсію у чітко визначеному розмірі, суд приходить до переконання, що позов ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення шляхом стягнення в її користь із відповідача аліментів у частці від його заробітку (доходу).

При визначенні розміру зазначеної частки суд враховує визначені ст. 182 СК України обставини, зокрема бере до уваги стан здоров’я дітей, з яких одна дитина є інвалідом, їх матеріальне становище, зокрема, що дитина-інвалід ОСОБА_4 отримує державну допомогу, стан здоров’я відповідача, який є інвалідом ІІІ групи, його матеріальне становище, зокрема те, що джерелом його доходів є пенсія в розмірі 1247 гривень, необхідність періодичного лікування, наявність у відповідача матері пенсійного віку, наявність у його власності транспортного засобу, суд вважає, що розмір аліментів на утримання дітей слід визначити у розмірі однієї третини заробітку (доходу) відповідача.

Згідно з ч. 2 ст. 182 СК України в редакції, яка діяла до 08 липня 2017 року, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку за винятком випадків, передбачених ст. 184 цього Кодексу. З 08 липня 2017 року набрала чинності нова редакція ч. 2 ст. 182 СКУкраїни (в редакції Закону України від 17 травня 2017 року N 2037-VIII), відповідно до якої мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти присуджуються з дня пред’явлення позову. Позов пред’явлено 27 березня 2017 року.

З урахуванням наведеного, з відповідача у користь позивача слід стягнути аліменти на утримання дітей – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі однієї третини заробітку (доходу), але не менше від розміру у відсотках від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України, тобто до 08 липня 2017 року – не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а з 08 липня 2017 року – не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27 березня 2017 року, до досягнення старшою дитиною повноліття.

При цьому суд вважає необгрунтованими доводи представника відповідача про те, що заявлені позивачем позовні вимоги відповідно до закону підлягають розгляду в порядку наказного провадження, а тому не можуть бути задоволені в позовному провадженні. Як зазначалося, позов пред’явлено позивачем 27 березня 2017 року. В редакціях Сімейного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України, які діяли станом на дату пред’явлення позову, не передбачалося можливості звернення із вимогами про стягнення аліментів у наказному провадженні. Пред’явивши 27 березня 2017 року позов про стягнення аліментів у розмірі 1000 гривень на кожну дитину, відповідно до вимог ч. 2 ст. 31 ЦПК України позивач вправі збільшити чи зменшити розмір позовних вимог упродовж усього часу розгляду справи, при цьому маючи право на отримання аліментів саме з дня пред’явлення позову. Тому, зменшивши розмір позовних вимог 15 серпня 2017 року, вже в період дії норми п. 4-1 ч. 1 ст. 96 ЦПК України та ч. 3 ст. 184 СК України, в силу яких той із батьків, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, позивач не може бути позбавлена права судового захисту в позовному провадженні на підставі пред’явленого нею 27 березня 2017 року позову про стягнення аліментів. Більше того, судом установлено, що підстави стягнення аліментів у твердій грошовій сумі відсутні, а є підстави стягнення їх у частці від заробітку відповідача, що виключало б можливість задоволення вимог про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі в порядку наказного провадження.

Також, безпідставними є доводи представника відповідача про те, що позов про стягнення аліментів у користь позивача не може бути задоволений з огляду на те, що аліменти є власністю дитини.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім’я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Тобто, статтею 179 СК України прямо передбачено можливість стягнення аліментів на дитину з одного з батьків у користь іншого з батьків.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 367 ЦПК України рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліментів на неповнолітню дитину у межах суми платежу за 1 місяць допустити до негайного виконання.

На підставі наведеного, відповідно до ст. ст. 180 – 182, 184, 191 Сімейного кодексу України, керуючись ст. ст. 10, 60, 212, 213, 215, 223, 294, 296, 367 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_4, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_5, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2, не працює, перебуває на обліку в Тернопільському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Тернопільської області як отримувач пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання інвалідам ІІІ групи (м. Тернопіль, вул. Руська, 17, код ЄДРПОУ 40377598)) у користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_6, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_7, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3) аліменти на утримання дітей – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі однієї третини заробітку (доходу), але не менше від розміру у відсотках від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України, тобто до 08 липня 2017 року – не менше, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а з 08 липня 2017 року – не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 27 березня 2017 року, до досягнення старшою дитиною повноліття.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 640 (шістсот сорок) гривень судового збору в дохід держави.

Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 аліментів у межах суми платежу за 1 місяць допустити до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.