Рішення № 70178574, 13.11.2017, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/9624/17

Провадження № 2/219/4147/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 листопада 2017 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області

в складі: головуючої судді Чопик О.П.,

при секретарі Чубикало О.А.,

з участю: відповідача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Бахмуті Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, посилаючись на те, що відповідач отримав від неї у позику 8 700 грн, які зобов’язувався повернути до 1 вересня 2014 року, про що склав розписку 22 квітня 2014 року. Оскільки відповідач зобов’язань за договором позики не виконав, просить суд стягнути з нього 17 546, 30 грн заборгованості, яка включає в себе 8 700 грн неповернутих коштів, три проценти річних за період з 1 вересня 2014 року до 31 серпня 2017 року в розмірі 774 грн та інфляційні втрати за період з 1 вересня 2014 року до 31 серпня 2017 року в розмірі 8 062, 58 грн.

Позивач у судовому засіданні 17 жовтня 2017 року надала пояснення про те, що до 22 квітня 2014 року вона, будучи приватним підприємцем та розповсюджуючи лотерейні квитки, протягом тривалого часу була знайома з відповідачем та у них склались довірливі відносини. Відповідач часто ставив ставки, беручи у борг у неї кошти, та постійно повертав їх. Однак за певний період часу у нього виникла заборгованість в розмірі 8 700 грн, та з метою фіксації обов’язку з повернення коштів він написав власноруч розписку від 22 квітня 2014 року. Стверджує, що, не зважаючи на обіцянки, відповідач повернув їй лише 100 грн, однак коли саме - не пам’ятає. Просила суд позов задовольнити у повному обсязі. Позивач у судове засідання 8 листопада 2017 року не з’явилась, подавши заяву про подальший розгляд справи у її відсутності на про підтримання позову у повному обсязі.

Відповідач, допитаний за клопотанням його представника та з його згоди, як свідок, надав показання про те, що він доволі часто ставив ставки, купляючи лотерейні білети у позивача; інколи позичав у неї гроші та повертав їх. Ствердив, що дійсно, протягом певного періоду часу до 22 квітня 2014 року він просив позивача внести за нього готівкові кошти у якості ставок за лотерейними білетами. Підтвердив також, що власноруч 22 квітня 2014 року написав розписку, однак не пам’ятає чи відповідає сума, вказана у розписці, фактично витраченим коштам на ставки. Припустив, що, можливо, написав розписку на вказану суму у збудженому стані, оскільки є азартною людиною та боявся, що йому позивач не дозволятиме робити ставки. Зазначив, що після написання розписки він повернув позивачеві 100 грн, однак не пам’ятає коли саме це зробив. Також підтвердив, що розпорядження грошовими коштами шляхом ставок за лотерейними білетами відбувалось на його прохання та за його вказівками. Просить відмовити в задоволенні позову, оскільки сума боргу є недоведеною.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення про те, що розписка, яка міститься в матеріалах справи, не підтверджує існування договору позики між сторонами, оскільки гроші фактично відповідачеві не передані, умови отримання коштів у борг у розписці не вказані, вона не підтверджує факту обороту грошових коштів. В обґрунтування правильності своєї позиції послався на правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 2 липня 2014 року по справі №6-79цс14 та 11 листопада 2015 року по справі №6-1967цс15. Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ст.169 Цивільного процесуального кодексу України суд вважає за можливе проводити розгляд справи 8 листопада 2017 у відсутності позивача, від якої надійшла відповідна заява та яка надала пояснення у судовому засіданні, на підставі наявних у справі доказів, які вважає достатніми.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, провівши допит відповідача як свідка, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом установлено, що згідно з розпискою від 22 квітня 2014 року ОСОБА_1 зобов’язується до 1 вересня 2014 року повернути суму в розмірі 8 700 грн ОСОБА_3 (а.с.35).

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, ? незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов’язки за договором позики, у тому числі щодо повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Такі висновки містяться у правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

На думку представника відповідача, з дослідженої розписки не вбачається жодних обов’язків, які походять саме з боргових зобов’язань, оскільки відповідач узяв на себе обов’язок повернути кошти в розмірі 8 700 грн, однак те, що зазначені кошти були взяті у борг у розписці не вказано.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює загальні умови виконання зобов’язань та закріплює основний принцип виконання зобов’язань – принцип належного виконання, що стосується як суб’єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527?545 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України належне виконання зобов’язання – це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог Цивільного кодексу України та інших актів цивільного законодавства.

Однією з умов належного виконання зобов’язання є його виконання належними суб’єктами.

Частина перша статті 510 Цивільного кодексу України визначає, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У частині 1 ст. 527 Цивільного кодексу України сформульовано загальне правило, відповідно до якого боржник зобов’язаний особисто виконати зобов’язання, а інша сторона (кредитор) повинна особисто прийняти виконання, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно із ч. 2 ст. 527 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання належним боржником або прийняття виконання належним кредитором визнається і у випадках здійснення цих дій уповноваженими особами.

Із розписки, підписаної ОСОБА_1 22 квітня 2014 року, чого він не заперечує та не оспорює, вбачається, що він взяв на себе зобов’язання повернути ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 8 700 грн до 1 вересня 2014 року.

Відповідач та його представник про проведення судової експертизи з метою встановлення справжності підпису у розписці, встановлення того, що у момент вчинення цього правочину відповідач не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, не клопотали. Право на подання таких клопотань судом роз’яснено.

Таким чином, зобов’язання з повернення коштів позивачеві відповідач підтвердив своїм підписом. Відсутність у розписці прямої вказівки на те, що грошові кошти були взяті у борг не є підставою вважати про відсутність зобов’язань з повернення грошових коштів.

Саме до такого правового висновку дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 21 грудня 2016 року по справі №444/2909/15-ц. У подальшому, постановою Верховного Суду України від 29 березня 2017 року відмовлено у перегляді цієї ухвали. При цьому Верховний Суд України вказав на те, що висновки щодо застосування статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України, зроблені судом у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, які містяться у постановах Верховного Суду України 2 липня 2014 року та 11 листопада 2015 року, наданих заявником на підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним в цих постановах висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Відтак ОСОБА_1 не виконав належним чином взяті на себе зобов’язання з повернення грошових коштів за розпискою від 22 квітня 2014 року. Водночас, суд вважає встановленим, що відповідач повернув позивачеві 100 грн за цією розпискою, що визнала позивач у судовому засіданні. Таким чином позовна вимога в частині повернення 100 грн не підлягає задоволенню.

Крім того, згідно зі ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних та інфляційні втрати за період з 1 вересня 2014 року до 31 серпня 2017 року включно.

Три проценти річних судом розраховуються зі суми заборгованості в розмірі 8 600 грн (за вирахуванням з 8 700 грн повернутих 100 грн), за формулою – 3% х сума заборгованості х кількість прострочених днів за період з 1 вересня 2014 року до 31 серпня 2017 року включно, що складає 1 095 днів) / 365, та дорівнюють 774 грн.

Інфляційні втрати судом розраховуються наступним чином. Індекс інфляції за період з 1 вересня 2014 року до 31 серпня 2017 року складає: 102,9% х 102,4% х 101,9% х 103,0% х 103,1% х 105,3% х 110,8% х 114,0% х 102,2% х 100,4% х 99,0% х 99,2% х 102,3% х 98,7% х 102,0% х 100,7% х 100,9% х 99,6% х 101,0% х 103,5% х 100,1% х 99,8% х 99,9% х 99,7% х 101,8% х 102,8% х 101,8% х 100,9% х 101,1% х 101,0% х 101,8% х 100,9% х 101,3% х 101,6% х 100,2% х 99,9%, та дорівнює 1, 92432093. Відтак інфляційні втрати за період з 1 вересня 2014 року до 31 серпня 2017 року дорівнюють різниці між добутком суми заборгованості та індексу інфляції, та сумою заборгованості ((8 600 грн х 1, 92432093) – 8 600 грн), тобто 7 949,16 грн.

З огляду на викладене, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 17 323, 16 грн, що складається з 8 600 грн неповернених коштів за договором позики, 774 грн трьох процентів річних та 7 949, 16 грн інфляційних втрат. Крім того, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати – сплачений судовий збір пропорційно до розміру задоволеної частини позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 169, 214, 215-218 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 510, 526, 527, 625, 1046-1048 Цивільного кодексу України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2) заборгованість у розмірі 17 323 (сімнадцять тисяч триста двадцять три) грн 16 коп., що складається з 8 600 (восьми тисяч шістсот) грн 00 коп. неповернених коштів, 774 (сімсот сімдесяти чотирьох) грн 00 коп. трьох процентів річних та 7 949 (семи тисяч дев’ятсот сорока дев’яти) грн 16 коп. інфляційних втрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2) 633 (шістсот тридцять три) грн 60 коп. сплаченого судового збору пропорційно до розміру задоволеної частини позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуюча О.П.Чопик