Рішення № 70173469, 13.11.2017, Казанківський районний суд Миколаївської області

Справа №478/1062/17

Пров. №2/478/351/2017

Р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

13 листопада 2017 року. Казанківський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді Томашевського О.О.,

при секретарі Фалій В.В.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Казанка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за позикою та відшкодування витрат, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в якій просила: стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість з позики у розмірі 10 000,00 грн. та стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість по витратам на газифікацію будинку № 97 по вул. Набережна, с. Володимирівка, Казанківського району Миколаївської області в розмірі 6306,17 грн.

Із змісту позовної заяви вбачається, що громадянин ОСОБА_7, 15 жовтня 2009 року отримав від позивача грошові кошти, в розмірі 10 000,00 грн. під заставу будинку № 97 по вул. Набережна, с. Володимирівка, Казанківського району Миколаївської області, що підтверджується розпискою від 15.10.2009 року.

21 листопада 2016 року громадянин ОСОБА_7 помер, та його діти ОСОБА_5 (відповідач 1) та ОСОБА_6 (відповідач 2) успадкували права та обов’язки померлого.

Враховуючи той факт, що громадянин ОСОБА_7 не повернув позивачеві грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн., позивач просила стягнути з відповідачів в солідарному порядку вказану заборгованість.

Крім того, позивач зазначає, що згідно домовленості між нею та громадянином ОСОБА_7, нею була проведена газифікація будинку № 97 по вул. Набережна, с. Володимирівка, Казанківського району Миколаївської області на, що було витрачено 6 306,17 грн.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечувала, суду подала письмову заяву, якою просила застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників позивача, представника відповідача, допитавши свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, спадкової справи, суд дійшов наступного висновку.

З огляду на ч.2 ст.27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до початку розгляду справи по суті.

Згідно зі ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено судом, 15.10.2009 року громадянин ОСОБА_7 отримав від позивача в борг 10 000,00 грн., про що надав розписку та особисто підписався під нею. В судовому засіданні представниками позивача та відповідача не заперечувався факт отримання вказаних грошових коштів та видача розписки громадянином ОСОБА_7

21 листопада 2016 року громадянин ОСОБА_7 помер. Грошові кошти позивачу ним повернуті не були.

Згідно зі ст.608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

За змістом ст.ст.1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1219 ЦК України передбачено, що не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Таким чином, спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Як вбачається із спадкової справи, після смерті ОСОБА_7, із заявою про прийняття спадщини звернувся ОСОБА_6 (відповідач 2). Згідно з заявою ОСОБА_5 (відповідач 1) від 12.04.2017 року № 99, від прийняття спадщини остання відмовилась.

Відповідно до ч.1 ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Отже, виходячи з наведених норм, на думку суду, відповідач 1 – ОСОБА_5 не повинна відповідати за зобов’язаннями спадкодавця.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов’язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора в межах вартості майна, одержаного у спадщину та у розмірі, який відповідає частці кожного у спадщині. Якщо строк повернення позики не встановлено в договорі, вона має бути повернена за вимогою позичальника протягом тридцяти днів. Доказів того, що позивач звертався до померлого та/або відповідачів із вимогою щодо повернення грошових коштів суду також надано не було.

Крім того, за договором позики позичальник приймає на себе зобов’язання повернути позикодавцеві суму грошових коштів. Тобто, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, окрім умов отримання позичальником в борг грошей та дати їх отримання має містити також зобов’язання щодо їх повернення.

Як вбачається з матеріалів справи, розписка громадянина ОСОБА_7 не містить зобов’язання останнього повернути грошові кошти позивачеві.

Згідно правової позиції Верховного Суду України викладеної в постанові від 11.11.2015 року №6-1967цс15правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до чч.1 та 2 ст.207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов’язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Враховуючи наведені обставини, суд приходить до висновку, що досліджена розписка не містить зобов’язання громадянина ОСОБА_7 з повернення грошових коштів позивачу, що є обов’язковим для даних правовідносин внаслідок реального характеру договору позики.

Суд також враховує показання допитаних в судовому засіданні в якості свідків громадян ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які зводяться до того, що правовідносини між позивачем та ОСОБА_7 склались з приводу купівлі – продажу будинку № 97 по вул. Набережна, с. Володимирівка, Казанківського району Миколаївської області. Позивач фактично проживала у вказаному будинку за вказаною адресою протягом 3-4 років, та мала намір переоформити право власності на будинок, що не відбулось через відсутність державного акта на право власності на землю.

Таким чином, суд вважає не доведеним факт наявності заборгованості у відповідачів перед позивачем згідно з розпискою від 15.10.2009 року у зв’язку з чим позовні вимоги в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачів в солідарному порядку заборгованості по витратам з газифікації будинку № 97 по вул. Набережна, с. Володимирівка, Казанківського району Миколаївської області на що, було витрачено 6 306,17 грн., суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що в 2012 році Казанківським управлінням експлуатації газового господарства було розроблено робочий проект газифікації житлового будинку № 97 по вул. Набережна, с. Володимирівка, Казанківського району Миколаївської області.

Згідно договорів від 10.07.2012 року за № 68 укладених між ПАТ «Миколаївгаз», в особі начальника Казанківського управління експлуатації газового господарства та замовником – ОСОБА_7 сторони узгодили розробку технічних умов на зміни в газифікації, зміни в проектній документації з газифікації та додаткову установку ПГ та АКОГ (як записано в договорі) в будинку № 97 по вул. Набережна, с. Володимирівка, Казанківського району Миколаївської області. Остаточний розрахунок за даними договорами проводиться згідно актів приймання - передачі виконаних робіт.

До матеріалів справи не було надано вказаних актів, рахунків на сплату та квитанцій про сплату за проведені роботи позивачем. За таких обставин, суду не доведено того факту, що позивач отримав витрати пов’язані з газифікацією будинку № 97 по вул. Набережна, с. Володимирівка, Казанківського району Миколаївської області.

Таким чином, в задоволенні позову про стягнення з відповідачів в солідарному порядку заборгованості по витратам позивача з проведеної газифікації будинку № 97 по вул. Набережна, с. Володимирівка, Казанківського району Миколаївської області також слід відмовити.

Розглядаючи подану представником відповідачем заяву про застосування строку позовної давності, як підставу для відмови в задоволенні позову позивача, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Однак, одночасне наведення таких підстав для відмови в задоволенні позову (недоведеність і пропуск строку звернення до суду) носить взаємовиключний характер, тому що відмовити у задоволенні позову у зв’язку з пропуском строку звернення до суду можливо лише в разі встановлення при розгляді спору, що позов є доведеним (п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі»).

За таких обставин, суд не знаходить підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Крім того суд враховує п.13 постанови Пленуму ВСС України від 17.10.2017 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», а саме, якщо в позовній заяві об'єднано кілька самостійних вимог майнового характеру, пов'язаних між собою, то, враховуючи, що об'єктом справляння судового збору є позовна заява, максимальний розмір судового збору має відповідати загальній сумі всіх вимог (пункт 10 частини першої статті 80 ЦПК). При цьому судовий збір може бути сплачено окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.

Як вбачається з матеріалів справи, при подачі позовної заяви, позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 640,00 грн. за одну вимогу майнового характеру. При цьому, фактично було заявлено дві позовні вимоги майнового характеру.

Згідно з п.28 наведеної вище постанови пленуму ВСС України, визначено, що якщо факт недоплати судового збору з'ясовано судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд залежно від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності оголосити перерву в її розгляді (стаття 191 ЦПК); у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням положень статті 88 ЦПК або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 207 ЦПК.

Враховуючи наведене, суд вважає, що судовий збір в розмірі 640,00 грн. підлягає додатковому стягненню з позивача на користь держави.

Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 174, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 РНОКПП НОМЕР_1 судовий збір в розмірі 640,00 грн. на користь держави.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через Казанківський районний суд Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Казанківського районного суду

Миколаївської області ОСОБА_10