Рішення № 70167924, 02.10.2017, Васильківський міськрайонний суд Київської області

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/4897/15-ц

Провадження № 2/362/54/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2017 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого – судді Корнієнка С.В.,

при секретарі – Дрозденко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до ОСОБА_1, третя особа – Національний банк України, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта Банк»,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вимогами про погашення в рахунок заборгованості відповідача за кредитним договором № 49.35/311/07-НВС від 21 травня 2007 року між ВАТ «Кредитпромбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», та ОСОБА_1 у розмірі 1 743 550 грн. 09 коп., шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки – земельну ділянку площею 0,2500 га, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер – 3221484001:02:027:0014, що знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Крушинка, вул. Удодівська, 22 та придбана Іпотекодавцем на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 21 травня 2007 року з ОСОБА_2, посвідченого 21 травня 2007 року ОСОБА_3 приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу за реєстровим номером 2748 та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 21 травня 2007 року за №2099483, через визнання права власності на вказану земельну ділянку за банківською установою.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, надіславши до суду заяву, в якій просить слухати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримує.

Відповідач, будучи належно повідомлений про день, час та місце слухання справи, в судове засідання не з’явилися, причини неявки не повідомив, заяв про відкладення слухання справи, розгляд за їх відсутності не надіслав.

Представник третьої особи – Національного банку України, в судове засідання не з’явився, про час, місце та дату розгляду справи повідомлявся належним чином.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи приходить до наступного висновку.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ст.ст. 3, 10, 60, 119, 212-213 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає обставини, якими обґрунтовуються вимоги, а суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічногоі повного дослідження обставин справи. Право визначення підстав та предмету позову належить виключно позивачу і суд сам за власною ініціативою їх змінити не може.

У відповідності до вимог ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно вимог ст.ст. 526, 530, 611, 612 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших Згідно із ч.ч. 1 та 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 541 ЦК України, солідарний обов'язок виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Відповідно до положень ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. ст. 546, 549, 551 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням та задатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути сума, рухоме та нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику письмову вимогу про усунення порушення та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені ним вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про іпотеку" та ст.ст. 589, 590 ЦК України, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Як вбачається з ч.1 ст. 591 ЦК України та ст. 39 Закону України "Про іпотеку" задоволення вимог кредитора за рахунок майна, що є предметом іпотеки, в судовому порядку може здійснюватися виключно шляхом реалізації предмета іпотеки через продаж з публічних торгів або із застосуванням процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку", де зазначено, що дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

З урахуванням положень ч.3 ст. 33, ст. 36, ч.1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотеко держателя на нерухоме майно , яке є предметом іпотеки , є договір про задоволення вимог іпотеко держателя або відповідне застереження в іпотечному договорі , яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Пунктом 39 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що згідно виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що з урахуванням положень ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що з урахуванням норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

Пунктом 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що згідно виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

З урахуванням цих норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотеко держателем права власності на нього за рішення суд, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотеко держателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому, в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотеко держатель на підставі ч.3 ст. 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

В правовій позиції в постанові ВСУ від 28 вересня 2016 року у справі 6-1243цс16 Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий – на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Судом встановлено, що 21 травня 2007 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № 49.35/311/07-НВС від 21 травня 2007 року, заборгованість за яким на час звернення банківської установи до суду складає 1 743 550 грн. 09 коп., з яких тіло кредиту – 1 584 165,24 грн., відсотки – 142 440,38 грн., пеня – 15 170,53 грн., сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу – 201,68 грн., сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по процентам – 1 571,69 грн. (а.с. 8-13).

На забезпечення умов вищезазначеного кредитного договору 21 травня 2007 року між сторонами був укладений іпотечний договір № 33\311\311\07-НВС, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за реєстровим № 2759, з визначенням предмету іпотеки – земельної ділянки площею 0,2500 га, кадастровий № 3221484001:02:027:0014, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: вул. Удодівська, 22, с.Крушинка Васильківського району Київської області, яка належить ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 21 травня 2007 року з ОСОБА_4, посвідченого 21 травня 2007 року ОСОБА_3 приватним нотаріусом Васильківського міського нотаріального округу, за реєстровим номером 2748 та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 21 травня 2007 року за №2099483 (а.с. 23-27).

За положеннями п.4.4 Договору іпотеки, в разі невиконання іпотекодавцем умов договору, іпотекодержатель має право здійснити звернення стягнення на іпотечне майно.

Суд зазначає, оскільки за положеннями п.4.5 Договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку», тобто за положеннями ст.39 Закону, таким чином, умовами договору іпотеки від 21.05.2007 року між сторонами, не передбачається можливість визнання прав власності на нерухомість, на яке підлягає звернення стягнення, саме, за іпотекодержателем.

Отже, враховуючи, що умовами іпотечного договору не передбачено можливість визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем в судовому порядку та такий спосіб є позасудовим способом врегулювання такого питання, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ПАТ «Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за позивачем в судовому порядку.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 546, 549, 551, 611, 612, 623, 1054 ЦК України, п. 9, п. 39 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що згідно виникають із кредитних правовідносин», ст. 10, 60, 88, 208, 209, 212- 215, 218, 223, 224-228, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до ОСОБА_1, третя особа – Національний банк України, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта Банк» - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Васильківський міськрайонний суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя С.В. Корнієнко