Постанова № 70165914, 07.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року Справа № 904/9962/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого Алєєвої І.В. Рогач Л.І.за участю представників:позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) відповідачаГармидер А.А. - адвокат (договір від 01.11.2017)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Інвестиційно - інноваційний центр"на постановувід 14.03.2017 Дніпропетровського апеляційного господарського судуу справі№904/9962/16 господарського суду Дніпропетровської області за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_5до Державного підприємства "Інвестиційно - інноваційний центр"простягнення заборгованості у сумі 250 596,63 грн

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2016 ФОП ОСОБА_5 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ДП "Інвестиційно - інноваційний центр" про стягнення пені у розмірі 250 596,63 грн, посилаючись на приписи статей 509, 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193, частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, норми Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а також пункт 6.2 укладеного між сторонами договору підряду від 01.10.2015, у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань за договором.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2016 (суддя Мельниченко І.Ф.) позовні вимоги задоволені в повному обсязі, стягнуто з ДП "Інвестиційно - інноваційний центр" на користь ФОП ОСОБА_5 пеню у розмірі 250 596,63 грн, встановивши обставини щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

За апеляційною скаргою ДП "Інвестиційно - інноваційний центр" Дніпропетровський апеляційний господарський суд (судді: Коваль Л.А., Парусніков Ю.Б., Чередко А.Є.), переглянувши рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.12.2016 в апеляційному порядку, постановою від 14.03.2017 змінив його, стягнув з ДП "Інвестиційно - інноваційний центр" на користь ФОП ОСОБА_5 пеню у розмірі 250 357, 86 грн, відмовивши в іншій частині позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені, дійшов висновку, що стягненню підлягає 250 357,86 грн, а в частині 238,77 грн відмовив.

ДП "Інвестиційно - інноваційний центр" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій розцінили умову договору, викладену у пункті 6.2 щодо можливості нарахування пені до повного виконання замовником своїх зобов'язань по договору, як обставину, за якою сторонами визначено інший строк нарахування пені, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, при цьому не взявши до уваги визначення поняття строк/термін у розумінні статей 251, 252 Цивільного кодексу України, безпідставно стягнувши пеню за один рік, що не відповідає частині 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2016 у справі № 904/1300/16 (том 1 а.с. 24-28):

- частково задоволено позов ДП "Адміністративно-господарське підприємство" (після зміни назви - ДП "Інвестиційно-інноваційний центр"), стягнуто з ФОП ОСОБА_5 51 000,00 грн, як грошові кошти, перераховані від імені підприємства особою, яка не мала на це відповідних повноважень.

Відмовлено у задоволенні позову ДП "Адміністративно-господарське підприємство" (після зміни назви - ДП "Інвестиційно-інноваційний центр") про визнання недійсним, укладеного між сторонами договору підряду від 01.10.2015.

- частково задоволено зустрічний позов ФОП ОСОБА_5, а саме: стягнуто з ДП "Адміністративно-господарське підприємство" (після зміни назви - ДП "Інвестиційно-інноваційний центр") на користь ФОП ОСОБА_5 заборгованість за договором підряду від 01.10.2015 у сумі 654 000, 00 грн, 3 % річних у сумі 8 871, 25 грн, втрати від інфляції у сумі 19 176, 63 грн, з підстав неналежного виконання замовником зобов'язань за договором щодо оплати робіт. В решті позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.09.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 11.01.2017, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2016 у справі № 904/1300/16 залишено без змін (том 1 а.с. 29 - 33, 73-77).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога ФОП ОСОБА_5 про стягнення з ДП "Інвестиційно-інноваційний центр" пені у розмірі 250 596,63 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання від загальної суми боргу за актами наданих послуг № 1 від 16.10.2015 та № 2 від 20.10.2015 за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання з 27.10.2015 по 26.10.2016, на підставі пункту 6.2 укладеного між сторонами договору підряду від 01.10.2015, у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань за договором, а також, зокрема, приписів статті 193, частини 6 статті 231 Господарського кодексу України.

Частинами 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини (пункту 1 частини 2 статті 11 вказаного Кодексу).

За приписами статіей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами 1 статей 628 та 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 вказаного Кодексу передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 Кодексу).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1, 2 статті 217 Господарського кодексу України).

Штрафними санкціями відповідно до частини 1статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом положень частин 4 і 6 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Отже, встановивши розмір і термін нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина 3 статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати).

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16.

У справі, яка розглядається, сторони у пункті 6.2 договору підряду від 01.10.2015 врегулювали відносини щодо розміру й терміну сплати пені, домовившись про те, що за неоплату або несвоєчасну оплату виконаних робіт за цим договором, замовник сплачує на користь підрядника пеню в розмірі 1 % від вартості робіт за кожний день прострочення платежу до повного виконання замовником своїх зобов'язань за договором, що в свою чергу, виходячи, зокрема, з правової позиції Верховного Суду України у справі № 910/2031/16, повністю відповідає положенням частини 6 статті 231 Господарського кодексу України.

Здійснюючи судовий розгляд справи суд апеляційної інстанції встановив, що здійснюючи нарахування пені, позивач неправильно визначив початок періоду прострочення виконання грошового зобов'язання з 27.10.2015, оскільки судовими рішеннями у справі № 904/1300/16 встановлено, що строк оплати за актом наданих послуг № 1 від 16.10.2015 настав 27.10.2015, тобто прострочення зобов'язання виникло з 28.10.2015, а за актом наданих послуг № 2 від 20.10.2015 строк настав 29.10.2015, тобто прострочення зобов'язання виникло з 30.10.2015, а тому суд апеляційної інстанції здійснивши за результатами перевірки розрахунок заявленої до стягнення пені від сум боргу за кожним спірним актом окремо в межах періоду прострочення, дійшов висновку, що стягненню підлягає пеня за простроченими зобов'язаннями з оплати виконаних позивачем робіт за спірними актами у загальній сумі 250 357, 86 грн.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Беручи до уваги викладене та межі перегляду судових рішень судом касаційної інстанції, судова колегія вважає правомірним висновок суду апеляційної інстанції, а постанову у даній справі вважає такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються матеріалами справи та встановленими судом апеляційної інстанції обставинами, а також такими, що зводяться до непогодження скаржника із судовим рішенням.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.03.2017 у справі № 904/9962/16 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач