Постанова № 70163922, 07.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року Справа № 905/948/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_4на ухвалуДонецького апеляційного господарського суду від 17.03.2017у справі№ 905/948/15Господарського судуДонецької областіза позовомПрокурора міста Маріуполь в інтересах держави в особі Департаменту міського майна Маріупольської міської радидофізичної особи -підприємця ОСОБА_4про стягнення неустойки за користування нежитловим приміщенням

за участю представників: прокуратурине з'явивсяпозивачане з'явивсявідповідачане з'явився

ВСТАНОВИВ:

17.07.2015 прокурор міста Маріуполя звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі Департаменту міського майна Маріупольської міської ради з позовом про стягнення з фізичної особи підприємця ОСОБА_4 неустойки за користування нежитловим приміщенням. Позов обґрунтовано приписами статей 526, 527, 629 Цивільного кодексу України, статей 193, 230 Господарського кодексу України, доводами про наявність підстав для стягнення з відповідача суми 11269,82 грн неустойки за користування приміщенням, яке відповідач не повернув орендодавцю в установленому порядку за закінченням строку дії договору оренди нежитлового приміщення № 1927-0 від 30.01.2008.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 20.08.2015 позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з відповідача 11269,82 грн неустойки та судовий збір.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.02.2016 рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 10.10.2016 (суддя Харакоз К.С.) фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 відмовлено в задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Донецької області від 20.08.2015 у справі № 905/948/15; рішення у справі залишено без змін. Суд, дослідивши доводи відповідача та наявні в матеріалах справи докази, вказав про відсутність підстав для перегляду рішення за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 17.03.2017 (судді Татенко В.М., Колядко Т.М., Ломовцева Н.В.) відмовлено фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 у задоволенні клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги та повернуто апеляційну скаргу фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 без розгляду .

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного господарського суду у повному обсязі, та прийняти рішення, яким зобов'язати суд розглянути апеляційну скаргу по суті. Касаційну скаргу обґрунтовано порушенням судом апеляційної інстанції вимог процесуального права, а саме статей 86, 93, 114 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд не врахував, що строк подачі апеляційної скарги був пропущений з поважних та незалежних від відповідача причин, позаяк рішення суду скаржник отримав після закінчення встановленого строку для звернення зі скаргою, зміст попередніх ухвал апеляційного господарського суду не відповідає пункту 5 частини другої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, дії суду з неодноразового повернення апеляційної скарги порушують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод.

Сторони не скористалися процесуальним правом на участь своїх представників у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 93 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 97 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою сторони, прокурора може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений процесуальний строк.

При цьому пропуск процесуального строку в процесуальному праві - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки. Відновлення процесуального строку являє собою визнання судовим органом (суддею) дійсним права вчинити певну процесуальну дію, втраченого внаслідок пропуску заінтересованою особою процесуального строку, який встановлено для його здійснення, з причин, які визнано судом поважними. Питання про відновлення пропущеного процесуального строку розглядається судом за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи. У заяві повинно міститися обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку. Суд відновлює процесуальний строк, якщо визнає поважними ті причини пропуску строку, про які вказала сторона, а відновлення процесуального строку означає лише, що суд надає дозвіл особі за наведених нею обставин вчинити процесуальну дію, незважаючи на те, що строк для її вчинення пропущено.

Як встановив суд апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 неодноразово зверталася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Донецької області від 10.10.2016 (якою відмовлено у задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами), не дотримуючись при цьому передбачених у розділі ХІІ Господарського процесуального кодексу України, зокрема, статтях 93, 94 вказаного вище Кодексу, порядку та процедури звернення з апеляційною скаргою.

Так, ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 09.11.2016 скаржнику відмовлено у прийнятті апеляційної скарги на рішення Господарського суду Донецької області від 10.10.2016 з тих підстав, що оскаржене рішення не приймалось, а скарга подана на процесуальний документ, якого не існує в матеріалах справи; відповідно питання належності сплати судового збору не було предметом перевірки під час винесення ухвали.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 20.12.2016 повернено апеляційну скаргу скаржника, подану на ухвалу Господарського суду Донецької області від 10.10.2016, оскільки скаржник не надав докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі. При цьому текст ухвали (т.2, а.с.10, зворотна сторона) містить вказівку як на дії, які має здійснити скаржник для прийняття апеляційної скарги (усунути недолік), так і на розмір належного до сплати судового збору (1 розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна скарга подається до суду).

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 27.02.2017 повторно повернено апеляційну скаргу скаржника, подану на ухвалу Господарського суду Донецької області від 10.10.2016, оскільки розмір судового збору, сплачений квитанцією від 13.02.2017, не відповідав розміру належного до сплати судового збору - 1 розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна скарга подається до суду.

Оскаржуваною ухвалою від 17.03.2017 суд апеляційної інстанції відмовив скаржнику у відновленні пропущеного строку для подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Донецької області від 10.10.2016 на підставі пункту 4 статті 97 Господарського процесуального кодексу України; вказав про відсутність об'єктивних обставин щодо поважності причини пропуску строку; при цьому суд апеляційної інстанції наголосив, що неодноразове повернення апеляційної скарги без розгляду з підстав неправильного оформлення свідчить про порушення скаржником обов'язкових норм господарського процесуального права, які мали суб'єктивний характер, тобто, залежали виключно від волевиявлення самого скаржника.

Згідно з частинами першою-третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до п. 39 Рішення Європейського суду з прав людини справа "Устименко проти України" (CASE OF USTIMENKO v. UKRAINE) від 29.10.2015 року зі змінами відповідно до Правил 81 Регламенту Суду, принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представити свою справу за таких умов, які не ставлять його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (див. рішення у справі ""Dombo Beheer B.V. проти Нідерландів" (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), від 27 жовтня 1993 року, п. 33, Series A № 274). Кожній стороні повинна бути надана можливість знати про зауваження або докази, надані іншою стороною, включаючи апеляційну скаргу, та надати власні зауваження з цього приводу (див. рішення у справі "Беер проти Австрії" (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пп. 17-20, від 6 лютого 2001 року).

Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v.), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року). (п.п. 46, 47 Рішення Європейського суду з прав людини справа "Устименко проти України" (CASE OF USTIMENKO v. UKRAINE) від 29.10.2015 зі змінами відповідно до Правил 81 Регламенту Суду).

Отже, суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу, застосував правила регулювання строків для подання скарги відповідно до положень процесуального законодавства та практики Європейського суду з прав людини, перевірив поважність наведених скаржником підстав пропуску строку на апеляційне оскарження, навівши відповідний обґрунтований висновок в ухвалі.

Колегія суддів погоджується із висновками апеляційного господарського суду щодо недоведеності того, що відповідач не мав можливості вчасно або в межах відповідного періоду часу здійснити відповідні процесуальні дії, відтак, можливість вчасного подання апеляційної скарги залежала виключно від волевиявлення самого скаржника, мала суб'єктивний характер, а тому підстав для відновлення пропущеного процесуального строку у даному випадку не вбачається.

Обов'язок доведення вказаних обставин належним та допустимими доказами покладається на сторони відповідно до положень статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема вказаними статями передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи скаржника про порушення судом приписів пункту 5 частини другої статті 86 Господарського процесуального кодексу України спростовуються змістом ухвал, доводи, що суду належало в ухвалах викласти "шляхи та послідовність дій" щодо сплати судового збору для усунення недоліків у поданих скаржником апеляційних скаргах, суперечать положенням наведеної ним процесуальної норми; багаторазове повернення апеляційної скарги є результатом недбалого ставлення скаржника до обов'язків сторін, визначених вказаними вище нормами процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд, враховуючи статті 50, 51, 53, 93, 97 Господарського процесуального кодексу України, перевірив доводи, наведені скаржником, та за наслідками їх перевірки, з'ясувавши, що попереднє повернення апеляційної скарги не пов'язано з неоднозначним розумінням скаржником порядку звернення до апеляційного господарського суду, законно відмовив у задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали та повернув без розгляду апеляційну скаргу відповідача; доводи касаційної скарги суперечать положенням чинного законодавства та зводяться до переоцінки обставин, належно встановлених судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 17.03.2017 у справі № 905/948/15 Господарського суду Донецької області залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т. Дроботова