Постанова № 70163914, 08.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2017 року Справа № 905/3593/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКоробенка Г.П., Кравчука Г.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця"на постановуДонецького апеляційного господарського судувід02.08.2017у справі№905/3593/16Господарського судуДонецької областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь"доПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця"третя особаПриватне акціонерне товариство "Краснодонвугілля"простягнення збитків

за участю

- відповідача:Багнич О.А. (угода про надання юридиних послуг від 10.08.2017),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд за даним позовом, Приватне акціонерне товариство "Металургійний комбінат "Азовсталь" (далі - позивач) просило стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" (далі-відповідач) вартість втраченого вантажу у розмірі 940 500,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо перевезення вантажу, який був втрачений, у зв'язку з чим повинен відшкодувати його вартість.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.03.2017 (суддя Паляниця Ю.О.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.08.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Марченко О.А., судді Радіонова О.О., Попков Д.О.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані вище судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, тому підстави для задоволення скарги відсутні.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач та третя особа не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.09.2012 між Публічним акціонерним товариством "Краснодонвугілля" (далі-третя особа) та позивачем (покупець) було укладено договір № 710-У/09-12КУО, за умовами якого третя особа взяла на себе зобов'язання поставити залізничним транспортом позивачу вугільну продукцію, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити її на умовах визначених договором.

Пунктом 2.2 договору встановлено, що датою переходу права власності вважається дата підписання сторонами акта приймання-передачі вугільної продукції, у якому вказується кількість поставленої продукції згідно з даними вказаними у залізничних накладних, а також ціна відповідно до специфікації.

02.04.2016 та 03.04.2016 між позивачем та третьою особою укладені акти приймання-передачі відвантаженої вугільної продукції № 00000779 та № 00000780, у зв'язку з чим до позивача перейшло право власності на вантаж.

Також встановлено, що 02.04.2016 та 03.04.2016 згідно залізничних накладних №53170718, №53170825, №53170833, №53170783, №53170726, №53170817, №53170791, №53205258 у вагонах №62311758, №56334063, №62314612, №54751839, №61078531, №62256656, 60417458, №56451511, №56193881 (далі-залізничні накладні) третя особа (вантажовідправник) зі станції відправлення Краснодон Донецької залізниці на станцію Сартана Донецької залізниці відвантажила на адресу позивача (вантажоотримувач) вугільний концентрат (далі-вантаж).

Судами встановлено, що відповідач не здійснив доставку вантажу, і він вважається втраченим.

Посилаючись на це, позивач просив стягнути з відповідача вартість втраченого вантажу у розмірі 940 500,00 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про задоволення позовних вимог мотивував тим, що обставини на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог є підтвердженими, тому наявні підстави для задоволення позову.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні виходячи із наступного.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що між сторонами зі справи укладено договір перевезення вантажу.

Приписами частини першої статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що залізниці та підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Положеннями статті 924 Цивільного кодексу України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало (ч.1). Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ч.2).

Частиною третьою статті 314 Господарського кодексу України визначено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає, зокрема у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Приписами статей 113, 114 Статуту залізниць України встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі.

Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (ст.115 Статуту).

Судами встановлено, що вартість втраченого вантажу підтверджено рахунками третьої особи від 02.04.2016 № 00000779, від 03.04.2016 № 00000780 (т.1, а.с.41, 43), залізничними накладними згідно яких загальна вага втраченого вантажу складає 627 тонн (т.1, а.с. 31-38), а також банківською випискою позивача від 28.11.2014 (т.1, а.с. 46).

Стаття 117 вказаного Статуту визначає, що відправник або одержувач має право вважати вантаж втраченим і вимагати відшкодування за втрату, якщо вантаж не було видано одержувачу на його вимогу протягом 30 діб з моменту закінчення терміну доставки.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Посилання в касаційній скарзі на відсутність вини відповідача у втраті вантажу не доведено у встановленому законом порядку, посилання на акт загальної форми від 07.04.2016 про пожежу не дає правових підстав вважати, що вина відповідача відсутня, такі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, що, відповідно до приписів ст.1117 ч.2 Господарського процесуального кодексу України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Посилання відповідача на відмітку у перевізних документах про повернення вантажу вантажовідправнику не може бути підставою для скасування судових рішень, цим обставинам суди надали належну правову оцінку зазначивши, що додатком №3 до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом №644 від 21.11.2000 Міністерства транспорту України, не передбачена можливість проставлення у цьому розділі відмітки про повернення вантажу вантажовідправнику з огляду на те, що в графі 49 накладної зазначається повідомлення одержувача про прибуття вантажу, у вказаній графі не зазначено ким саме отримано спірний вантаж. В свою чергу, доказів звернення відповідача до вантажовідправника про необхідність отримання вантажу, матеріали справи не містять, як і не містять доказів складання актів про кількість втраченого вантажу.

Вказані обставини ґрунтуються на фактичних обставинах справи та вимогах чинного законодавства, тому відповідачем не спростовані.

Оскільки, як встановлено судами, відправлений вантаж зі станції Краснодон Донецької залізниці за залізничними накладними не був доставлений відповідачем у пункт призначення, у зв'язку з його втратою, та не доведено, що це сталося не з вини відповідача, на нього покладається обов'язок відшкодувати позивачу вартість втраченого вантажу.

Відповідач наведених обставин не спростовував.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.08.2017 у справі Господарського суду Донецької області №905/3593/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук