Постанова № 70163805, 17.10.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2017 року Справа № 922/4082/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівМалетича М.М., Плюшка І.А.розглянувши матеріали касаційних скаргМіністерства фінансів України, м. Київ та публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк", м. Київна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 рокуу справі господарського суду міста Києваза позовомКредитної спілки "Слобода-Кредит", м. ХарківдоПублічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" в особі Харківської обласної дирекції, м. Харківза участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача1. Міністерства фінансів України, м. Київ; 2. ОСОБА_4, с. Солотвине, Сумська обл.за участюГенеральної прокуратури України, м. Київпростягнення суми

за участю представників

прокуратури: Кравчук О.А.,

позивача: Колесник К.А.,

відповідача: Шкурат О.М.,

третьої особи-1: Іваницька Т.Б.,

третьої особи-2: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Кредитна спілка "Слобода-Кредит" (далі за текстом - КС "Слобода-Кредит") звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" в особі Харківської обласної дирекції (далі за текстом - ПАТ АБ "Укргазбанк" в особі Харківської обласної дирекції) про стягнення 3 500 000 грн. переданих за недійсними правочинами.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.03.2015 року направлено матеріали справи № 922/4082/14 за позовом КС "Слобода-Кредит" до ПАТ АБ "Укргазбанк" в особі Харківської обласної дирекції про стягнення коштів за територіальною підсудністю до господарського суду міста Києва.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду міста Києва від 26.01.2017 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 року позов задоволено повністю: присуджено до стягнення з ПАТ АБ "Укргазбанк" на користь КС "Слобода-Кредит" 3 500 000 грн.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що списання з депозитного рахунку грошових коштів позивача здійснено на підставі недійсних правочинів, а тому порушені права останнього підлягають захисту за правилами реституції шляхом стягнення таких коштів зі сторони недійсного правочину.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, Міністерство фінансів України та ПАТ АБ "Укргазбанк" звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

КС "Слобода-Кредит" до Вищого господарського суду України подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

В судовому засіданні прокурор, представники відповідача та третьої особи-1 просили касаційні скарги задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 року - скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, а представник позивача проти доводів касаційних скарг заперечував та просив залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові акти - без змін.

Третю особу-2 згідно з приписами ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційних скарг, однак вона не скористалась передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін і третьої особи-1, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.07.2008 року відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк "Укргазбанк" (назву якого змінено на ПАТ АБ "Укргазбанк") в особі Харківської філії (банк) та КС "Слобода-Кредит" (вкладник) укладено Договір банківського строкового вкладу № 11/1-К (далі за текстом - Договір вкладу), відповідно до умов якого вкладник розміщує тимчасово вільні грошові кошти в розмірі 3 500 000 грн. на депозитному рахунку НОМЕР_1 у відділенні № 11 Харківської філії ВАТ АБ "Укргазбанк" на умовах дійсного Договору, дати розміщення депозиту - з дати фактичного надходження депозиту в повній сумі на Депозитний рахунок по 02.08.2010 року.

04.08.2008 року позивач перерахував на депозитний рахунок, відкритий у ПАТ АБ "Укргазбанк", грошові кошти в сумі 3 500 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 474 від 04.08.2008 року.

04.08.2008 року ВАТ АБ "Укргазбанк" в особі Харківської філії (заставодержатель) та КС "Слобода-Кредит" (заставодавець) укладено Договір № 15/08-11/З про заставу майнових прав (грошових коштів по депозитному договору) (далі за текстом - Договір застави), відповідно до п. 1.1 якого даний Договір забезпечував усі вимоги заставодержателя як кредитора за умовами Кредитного договору № 15/08-11 від 04.08.2008 року, укладеного між ВАТ АБ "Укргазбанк" та фізичною особою ОСОБА_4 (позичальник). За умовами Кредитного договору позичальник зобов'язаний заставодержателю не пізніше 29.07.2010 року або в інші строки та терміни, що випливають з п. 1.1 Кредитного договору, повернути кредит в розмірі 3 500 000 грн.

Відповідно до п. 1.2 Договору застави заставодавець надає в заставу заставодержателю право вимоги грошових коштів в сумі 3 500 000 грн., які розміщені на вкладному (депозитному) рахунку НОМЕР_1 у відповідності з умовами Депозитного договору № 11/1-К від 29.07.2008 року.

Згідно з п. п. 2.2, 2.4 Договору застави заставодержатель набуває права вимоги по Депозитному договору в разі невиконання позичальником забезпечених дійсним Договором зобов'язань по Кредитному договору в повному обсязі або в частині у встановлені Кредитним договором строки. Звернення стягнення на предмет застави згідно дійсного Договору здійснюється шляхом відступлення заставодавцем заставодержателю права вимоги на грошові кошти, майнові права на отримання яких є предметом застави.

04.08.2008 року ВАТ АБ "Укргазбанк" в особі Харківської філії (заставодержатель) та КС "Слобода-Кредит" (заставодавець) укладено Договір відступлення права вимоги № 15/08-11 (далі за текстом - Договір відступлення), за умовами якого заставодержатель набуває право вимоги за цим Договором у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником умов Кредитного договору № 15/08-11 від 04.08.2008 року.

Відповідно до п. 1.2 Договору відступлення відступлення права вимоги по договору здійснюється в сумі 3 500 000 грн.

Згідно з п. 1.5 Договору відступлення у випадку невиконання або неналежного виконання заставодавцем (позичальником) умов, а також з інших підстав, передбачених Договором про заставу, заставодавець відступає заставодержателю право вимоги згідно з умовами цього Договору, а заставодержатель зобов'язується прийняти зазначене право вимоги.

Постановою господарського суду Харківської області від 28.09.2011 року по справі № 5023/277/11 визнано КС "Слобода-Кредит" банкрутом з відкриттям ліквідаційної процедури.

16.05.2012 року ПАТ АБ "Укргазбанк" перерахувало депозитні кошти позивача за Договором банківського строкового вкладу № 11/1-К від 29.07.2008 року, що були передані в заставу, для погашення простроченої заборгованості позичальника ОСОБА_4 за Кредитним договором № 15/08-11 від 04.08.2008 року.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 року по справі № 5023/4094/12 визнано недійсними Договір №15/08-11/З про заставу майнових прав (грошових коштів по Депозитному договору) від 04.08.2008 року та Договір відступлення права вимоги № 15/08-11 від 04.08.2008 року, укладені ПАТ АБ "Укргазбанк" в особі Харківської філії та КС "Слобода-Кредит".

З огляду на те, що в силу приписів ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, 29.08.2014 року позивач в особі ліквідатора звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів у розмірі 3 500 000 грн., проте зазначена вимога залишена без відповіді та виконання, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення отриманих відповідачем на виконання недійсного правочину грошових коштів у розмірі 3 500 000 грн.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

В силу приписів ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту, при цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що вищенаведені норми матеріального права не мають вичерпного переліку способів захисту цивільних прав, реституція, передбачена ст. 216 Цивільного кодексу України, є окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину.

Положеннями ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі ст. 236 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України, правочин (господарське зобов'язання) визнаний судом недійсним вважається недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, за для яких укладався.

При цьому, вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Як вірно встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 16.05.2012 року відповідач перерахував депозитні кошти майнового поручителя за Договором банківського строкового вкладу № 11/1-К від 29.07.2008 року в рахунок погашення простроченої заборгованості позичальника ОСОБА_4 за Кредитним договором № 15/08-11 від 04.08.2008 року, що підтверджується випискою/особовим рахунком позивача за період з 01.01.2012 року по 03.04.2013 року, в призначенні платежу якої зазначено: "Перерахування депозитних коштів майнового поручителя (дог. банк. строк. вкладу № 11/1-К від 29/07/08) для погаш. простроч. заборгов. позичальника ОСОБА_4 по кред. дог. № 15/08-11 від 04/08/08 зг. Протоколу № 73 від 15/05/12 та зг. служб. зап. № 1".

Разом з тим, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 року у справі № 5023/4094/12, яка набрала законної сили, визнано недійсними Договір № 15/08-11/З про заставу майнових прав (грошових коштів по Депозитному договору) від 04.08.2008 року та Договір відступлення права вимоги № 15/08-11 від 04.08.2008 року, укладені ПАТ АБ "Укргазбанк" в особі Харківської філії та КС "Слобода-Кредит".

Відповідно до ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в іншому рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається. Преюдиціальні факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами при розгляді справ як джерело права, відповідно до якої одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення у справах Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/ 99, параграф 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine no. 22603/02 параграф 42 та 60 від 22.11.2007 року), господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків, що судове рішення у справі № 5023/4094/12 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть йому суперечити.

Відтак, факт недійсності Договору №15/08-11/З про заставу майнових прав (грошових коштів по Депозитному договору) від 04.08.2008 року та Договору № 15/08-11 про відступлення права вимоги від 04.08.2008 року, які були укладені КС "Слобода-Кредит" та ПАТ АБ "Укргазбанк", на підставі яких останнім здійснено списання грошових коштів у розмірі 3 500 000 грн., є преюдиціальним.

За таких обставин, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків, що грошові кошти у розмірі 3 500 000 грн. були власністю позивача, які останній тимчасово розмістив на депозитному рахунку у ПАТ АБ "Укргазбанк" на підставі Договору банківського строкового вкладу № 11/1-К від 29.07.2008 року, які було списано відповідачем з депозитного рахунку на виконання недійсних правочинів - Договору № 15/08-11/З про заставу майнових прав (грошових коштів по Депозитному договору) від 04.08.2008 року та Договору № 15/08-11 про відступлення права вимоги від 04.08.2008 року, а тому визнання цих правочинів недійсними з моменту їх вчинення урахуванням ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України є підставою для повернення сторін такого договору у попередній стан.

Крім того, в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним; у зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

З огляду на викладене та враховуючи доведеність факту неповернення відповідачем списаних грошових коштів у розмірі 3 500 000 грн. за недійсними правочинами, порушені права та інтереси позивача підлягають судовому захисту, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, а саме, шляхом стягнення вказаних грошових коштів, чим забезпечено реальний та ефективний судовий захист порушених прав.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанції фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що інші доводи Міністерства фінансів України та ПАТ АБ "Укргазбанк", викладені у касаційних скаргах, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій. Крім того, такі доводи скаржників вже були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції, їм дана належна правова оцінка і вони правомірно були відхилені як необґрунтовані.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 року у справі № 922/4082/14 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.М. Малетич І.А. Плюшко