Ухвала суду № 70162497, 31.10.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2017 року м. Київ К/800/32853/16

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М., при секретарі судового засідання Савченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18.02.2016 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 року

у справі № 812/1726/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничо збагачувальна фабрика Східно-Донбасська»

до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гірничо збагачувальна фабрика Східно-Донбасська» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18.02.2016 року у справі № 812/1726/15, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області від 22.12.2015 року № 0000302201 в повному обсязі.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У судовому засіданні представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити. Представники відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничо збагачувальна фабрика Східно-Донбасська» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Ілтон Інвест Плюс», ТОВ «Інтрата» та ТОВ «Флагман Інвест Компані» за період з 01.05.2015 року по 30.06.2015 року, відповідачем складено акт від 09.12.2015 року № 1196/12-14-22-05/36984097, яким встановлено порушення: - п. 44.1 ст. 44, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 4 984 117, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 22.12.2015 року № 0000302201, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 6 230 146, 25 грн., з яких 4 984 117, 00 грн. за основним платежем та 1 246 029, 25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про нереальність господарських відносин позивача з його контрагентами.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно, оскільки під час судового розгляду не доведено факту допущення порушень позивачем.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

В силу п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем укладено договори постачання з ТОВ «Флагман Інвест Компані», ТОВ «Ілтон Інвест Плюс», ТОВ «Інтрата», а також договір надання транспортних послуг з ТОВ «Ілтон Інвест Плюс», виконання яких підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, актами приймання-передачі, актом про надання послуг з додатком, товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції позивача з зазначеними вище контрагентами здійснювались в межах господарської діяльності, є реальними, та підтверджуються необхідними документами.

Посилання податкового органу на результати податкового контролю контрагентів позивача правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Крім того, безпідставними є посилання на податкову інформацію щодо контрагентів по ланцюгу постачання, оскільки відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

В свою чергу, наявність кредиторської заборгованості не є підставою для позбавлення суб'єкта господарювання права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість з операцій, що пов'язані зі здійсненням господарської діяльності.

Таким чином, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління ДФС у Луганській області залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18.02.2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 року у справі № 812/1726/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничо збагачувальна фабрика Східно-Донбасська» залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Н.Є.Маринчак

Т.М.Шипуліна