Постанова № 70162383, 08.11.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/938/17-а

Головуючий у 1-й інстанції:

Воробйова Інна Анатоліївна

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

08 листопада 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Совгири Д. І.

суддів: Курка О. П. Білоуса О.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,

позивача: ОСОБА_3

представника позивача: ОСОБА_4,

представників відповідача: Морозової О.О., Черпітяк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з даною постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні представник позивача та позивач заперечували проти задоволення апеляційної скарги відповідача та просили суд залишити її без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року - без змін.

Представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги та просили суд задовольнити її.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Відповідно до наказу №93 від 31.01.2017р. та направлення №183 від 13.02.2017 року, що видані ГУ ДФС у Вінницькій області, податковим органом проведено планову документальну виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання суб'єктом господарської діяльності ОСОБА_3 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року та дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 р. по 31.12.2016 р.

Результати перевірки оформлено актом від 03.03.2017 року за №88.

На підставі акту винесено податкове повідомлення-рішення від 27.03.2017р. №0006101306, яким донараховано податок на доходи фізичних осіб в сумі 10749,15 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 5374,58 грн.; рішення №0006141306 від 27.03.2017р., яким донараховано 31878,27 грн. єдиного внеску та нараховано штрафну санкцію в сумі 6375,62 грн.; податкове повідомлення-рішення від 27.03.2017р. №0006111306, яким донараховано військового збору в сумі 1378,02 грн. за застосовано штрафну санкцію в сумі 344,50 грн.; податкове повідомлення-рішення від 27.03.2017р. №0006121306, яким донараховано податку на додану вартість на суму 76 000,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 19000,00 грн.; рішення №0006161306 від 27.03.2017р., яким донараховано 363,92 єдиного внеску та штрафну санкцію в сумі 181,96 грн.

Як вбачається з акту перевірки, за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року ФОП ОСОБА_3 здійснювала господарську діяльність на загальній системі оподаткування. ФОП ОСОБА_3 є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва від 12.10.2009 р. №100249598.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності врегульовано статтею 177 Податкового кодексу України.

Так, згідно пункту 177.2 статті 177 ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пункту 177.3 статті 177 ПК України, для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Розділ другий акту присвячено перевірці правильності ведення обліку, достовірності, повноти нарахування і сплати податків (зборів), єдиного внеску, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, а також дотримання валютного та іншого законодавства.

У підпункті 2.1.2 пункту 2.1 даного розділу вказано, що перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, пов'язаних із здійсненням діяльності, відображених у додатку Ф4 (Ф2) до податкової декларації, встановлено розбіжність.

В порушення пункту 177.2, пункту 177.4 статті 177 ПК України підприємцем в декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік завищено валові витрати на суму 91868,28 грн. Порушення допущені внаслідок того, що підприємець в 2015 році до складу валових витрат включено придбання товару, що не підтверджено первинними документами.

Інспектором в акті зазначено, що згідно первинних бухгалтерських документів, а саме товарних (видаткових) накладних, податкових накладних, актів виконаних робіт та списання товару, банківських виписок наданих підприємцем на перевірку, ФОП ОСОБА_3 придбано та оплачено ТМЦ протягом 2015 р. на суму 919214,34 (без ПДВ).

При цьому інспектор посилається на додаток №1 до акту (стор. 7 акту, а.с. 10), Додаток №1 до акту.

В подальшому, виходячи з даних попередньої перевірки інспектор враховує суму залишків ТМЦ ФОП ОСОБА_3 на кінець 2014 року - 163891,00 грн., виходячи з довідки наданої ФОП ОСОБА_3 враховує суму залишків ТМЦ на кінець 2015 року - 187362,00 грн., а також дані декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік про суму реалізації ТМЦ - 987611,62 грн.

Отже, розбіжність між даними декларації та даними перевірки вирахувано наступним чином (163891 грн. (залишок на початок 2015 року ) + 919214,34 грн. (придбані та оплачені ТМЦ згідно даних перевірки) - 987611,62 грн. (сума реалізації ТМЦ у 2015 році) - 187362 грн. (залишок на кінець 2015 року) = 91868,28 грн.).

Відтак, вбачається, що на розмір донарахованого податку на доходи фізичних осіб вплинула сума у розмірі 91868,28 грн., як завищення суми витрат, внаслідок не підтвердження їх первинними документами.

Заперечуючи проти таких висновків, ФОП ОСОБА_3 вказує, що в ході перевірки інспектор не врахувала період з 01.01.2015 р. по 13.02.2015 року, в який відбувалось придбання ТМЦ та їх оплата.

Так, суду надані виписки по особовому рахунку позивача у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ №26006470513 за період з 01.01.2015 по 31.01.2015 року; за період з 06.02.2015 по 23.02.2015 року, з яких вбачається перерахування коштів на рахунки контрагентів за автозапчастини; надано платіжні доручення проведені ПАТ «Енергобанк» №5 від 14.01.2015 року, №4 від 13 січня 2015 року, №2 від 06.01.2015 року, №3 від 06.01.2015 року, №1 від 06.01.2015 року; №353 від 29 грудня 2014 року; №4 від 30.01.2015 р., №3 від 30.01.2015 р., №2 від 30.01.2015 року; виписки по рахунку позивача у ПАТ «Енергобанк» №2600337579801 за 06.01.2015 р. від 08.01.2015 року та за 12.01.2015 року від 12.01.2015 року.

Окрім того, до матеріалів справи долучено видаткові накладні за період січень-лютий 2015 року, згідно яких ФОП ОСОБА_3 є одержувачем та покупцем.

В свою чергу, представники податкового органу не заперечували проти того, що первинна документація за січень та лютий 2015 року надавалась на перевірку, однак виписки банку не надавались. Також, посилались на пояснення підприємця про використання банківського рахунку в АТ «Райффайзен банк Аваль».

Разом з тим, суд критично оцінює таку позицію податкового органу, оскільки відомості про те, які рахунки використовує суб'єкт господарської діяльності є відомостями якими володіє саме податковий орган, а ненадання банківських виписок на перевірку спростовується п. 1.13 акту перевірки, де вказано, що при перевірці використано накладні, акти виконаних робіт, акти списання товару, ТТН, квитанції, чеки тощо, банківські документи суцільним порядком з 01.01.2015 по 31.12.2016 року.

Таким чином, під час перевірки не враховано придбання ТМЦ у ПП фірма Владислав (сплата 19.01.2015 року на суму 4015 грн.), ТОВ Інтер карс Україна (сплата 19.01.2015 року на суму 4814 грн.), ПП Вінавтозапчастина (сплата 21.01.2015 року на суму 1000 грн.), ТОВ «Владислав» (сплата 21.01.2015 року на суму 2000 грн.), ТОВ Інтер карс Україна (сплата 21.01.2015 року на суму 5830 грн.), ТОВ «Владислав» (сплата 27.01.2015 року на суму 2560 грн.), ТОВ «Владислав» (сплата 30.01.2015 року на суму 1500 грн.), ТОВ Інтер карс Україна (сплата 30.01.2015 року на суму 2200 грн.), ТОВ ТПК Омега Автопоставка (сплата 02.02.2015 року на суму 2000 грн. ), ТОВ Інтер карс Україна (сплата 03.02.2015 року на суму 3610 грн. ), ПП «Вінавтозапчастина» (сплата 04.02.2015 року на суму 1000 грн.), Спецавтотехніка-М (сплата 04.02.2015 року на суму 1682,38 грн.), ТОВ «Елсі» (сплата 04.02.2015 року на суму 10 000 грн. ), ТОВ «Есо-Автотехнікс (сплата 05.02.2015 року на суму 5000 грн.), ТОВ ТПК Омега Автопоставка (сплата 06.02.2015 року на суму 4000 грн.), ТОВ «Есо-Автотехнікс (сплата 06.02.2015 року на суму 5000 грн. ).

Окрім того, позивач звертає увагу на допущену в ході перевірки помилку щодо суми повернутих помилково-перерахованих коштів за автозапчастини.

Так, у додатку 1 вказано суму повернутих коштів - 35964,39 грн., з яких 32203,00 грн. повернуто згідно платіжного доручення №139 від 27.05.2015 року, а 2535,60 грн. згідно платіжного доручення №163 від 10.06.2015 року.

Однак, як встановлено судом, згідно платіжного доручення №139 від 27.05.2015 року повернуто 3,88 грн., а не 32203 грн., що підтверджується копією банківської виписки ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 04.06.2015 року.

Отже правильною є сума повернутих помилково-перерахованих коштів за автозапчастини у розмірі 3765,27 грн. з ПДВ.

Таким чином, суд доходить висновку про безпідставність донарахування ФОП ОСОБА_3 податку на доходи фізичних осіб за 2015 рік, а відтак, і про протиправність податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 та обґрунтованість вимог щодо його скасування.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

В свою чергу, пунктом 4 частини першої 1 статті 4 даного Закону до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців.

Поряд із цим, пунктом 16-1 Підрозділу 10 Розділу ХХ ПК України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Відповідно до підпункту 1.2. пунтку 16-1 Підрозділу 10 Розділу ХХ ПК України, об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу, в силу якої об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Відтак, база оподаткування є тотожною базі для нарахування податку на доходи фізичних осіб.

Таким чином, з огляду на ту обставину, що донарахування чистого оподатковуваного доходу, який є базою для нарахування єдиного внеску та військового збору, визнано судом безпідставним, то безпідставним є і донарахування єдиного внеску.

Разом з тим, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача щодо скасування рішення №0006161306 від 27.03.2017р., яким донараховано 363,92 грн. єдиного внеску та штрафну санкцію в сумі 181,96 грн.

Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Згідно статті 4 даного Закону, платниками єдиного внеску, серед іншого, є роботодавці: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); працівники - громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють: у фізичних осіб - підприємців на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

Розмір єдиного внеску врегульовано статтею 8 даного Закону, у частині 7 якої вказано, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 2, 6 - 8 частини першої статті 4 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині дев'ятій цієї статті), встановлюється у розмірі 3,6 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно частини 5 статті 8 Закону, у разі якщо база нарахування єдиного внеску (крім винагороди за цивільно-правовими договорами) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та ставки єдиного внеску, встановленої для відповідної категорії платника.

З огляду на порушення наведених норм Закону ФОП ОСОБА_3 занижено суму єдиного внеску нарахованого з сум заробітної плати, на які нараховується єдиний внесок, нарахованої особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту) за січень 2015 р. на суму 331,60 грн. та занижено суму єдиного внеску утриманого із сум заробітної плати, нарахованої особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту) за січень, 2015 р. на суму 32,32 грн.

Відповідно, донарахування відповідних сум є обґрунтованим, а рішення №0006161306 від 27.03.2017р. законним.

Також суд частково погоджується з позицією позивача стосовно протиправності податкового повідомлення-рішення від 27.03.2017р. №0006121306, яким донараховано податку на додану вартість на суму 76 000 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 19000 грн.

Так, в акті перевірки зазначено, що за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року ФОП ОСОБА_3 задекларовано податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 623890 грн. Перевіркою визначення податкових зобов'язань за період з 01.01.2015 року по 31.12.2016 року встановлено заниження на суму 72556 грн. в т.ч. за грудень 2016 року на суму 72556 грн.

Обраховуючи суму заниження зобов'язань податковий орган виходить з залишків ТМЦ на кінець 2015 року у сумі 187362 грн., залишків ТМЦ станом на кінець 2016 року в сумі 201468 грн. та суми, на яку здійснено придбання ТМЦ протягом 2016 року на суму 1833355,80, що включено до податкового кредиту згідно реєстрів отриманих накладних, а також суму, на яку здійснено реалізацію ТМЦ згідно декларації про майновий стан та доходи - 1456470,80 грн.

Отже заниження податкових зобов'язань на 72556 грн. обраховано наступним чином (187362,00 грн. (залишок ТМЦ на кінець 2015 року) + 1833355,80 (придбані та оплачені ТМЦ згідно даних перевірки, додаток №2) - 1456470,80 (сума реалізації ТМЦ у 2016 році згідно декларації) - 201468,00 (залишок на кінець 2016 року) * 20% = 72556,00).

При цьому, позивач посилається на протиправність використання в ході перевірки правильності визначення зобов'язань з ПДВ даних з декларації по ПДФО, а також залишків ТМЦ, оскільки для обліків ПДФО та ПДВ застосовуються різні приписи законодавства, механізми нарахування, а також звітні періоди є різними.

Так, відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні (п. 201.5. ст. 201 ПК України).

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок, як попередня оплата (аванс) (п.201.7 ст.201 ПК України).

Згідно з приписами пункту 201.10 статті 201ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, єдиною підставою для обліку сум ПДВ є належним чином оформлена податкова накладна, яка при продажу товарів/послуг формує у платника зобов'язання, а при придбані товарів/послуг - дає право на формування податкового кредиту.

Відтак, посилання позивача на безпідставне використання податкової звітності з ПДФО в ході проведення перевірки з податку на додану вартість є обґрунтованим.

Поряд із цим, позивач звертає увагу на те, що у додатку №2 до акту перевірки (перелік первинних бухгалтерських документів (накладних та податкових накладних), наданих підприємцем на перевірку) внесено лише ТМЦ, хоча ФОП ОСОБА_3, окрім придбання ТМЦ, отримувались послуги, зокрема від ФОП ОСОБА_8 , які у обліку відображались відповідним чином. Однак інспектор, виокремила зі складу отриманих послуг запчастини, які використовувались при наданні послуги ФОП ОСОБА_8, як субпідрядником та врахувала їх у складі придбаних ТМЦ, не маючи для цього жодних підстав.

Надаючи оцінку даній обставині, суд дослідив додаток №2, а також податкові накладні на підставі яких його сформовано, первинну документацію, а саме акти здачі-приймання робіт, рахунки та договір.

Так, судом встановлено, що ФОП ОСОБА_8 ФОП ОСОБА_3 виписано, серед інших, податкові накладні, зокрема від 29.01.2016 року №1 на суму 4522 грн. (5426,40 грн. з ПДВ) у якій в графі найменування товарів/послуг продавця вказано фільтр оливи вартістю 230 грн., фільтр паливний вартістю 280 грн., фільтр повітряний вартістю 310 грн., олива Motul вартістю 2 280 грн., колодки задні вартістю 450 грн., робота механіка вартістю 420 грн. та шиномонтаж колес вартістю 552 грн.

При цьому додаток №2 містить дані наведеної ПН лише частково, а саме тільки в частині матеріалів. Послуги до додатку №2 не включено.

Аналогічно у додатку №2 відображено ПН від 30.09.2016 року №10, ПН від 06.09.2016 року №2 та решту ПН виписаних ФОП ОСОБА_8

Не заперечувалась дана обставина і представника відповідача у судовому засіданні, які пояснили, що всі ТМЦ, незалежно від того купуються вони чи отримуються в ході отримання послуги вважаються придбаними суб'єктом господарювання. У випадку, коли такі ТМЦ отримуються в рамках отримання послуги, то в подальшому підлягають умовному продажу.

В контексті наведених податкових накладних та додатку №2 до акту перевірки суд дослідив також акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000005 від 29 січня 2016 року, №ОУ-0000070 від 30.09.2016 року та №ОУ-0000069 від 06.09.2016 року, з яких вбачається надання виконавцем ФОП ОСОБА_8 замовнику ФОП ОСОБА_3 послуг щодо проведення робіт та використання матеріалів.

Долучено до матеріалів справи та надано оцінку також договору №1 про технічне обслуговування та ремонт транспортного засобу, укладеного між ФОП ОСОБА_8 та ФОП ОСОБА_3 11 січня 2016 року. Предметом даного договору є те, що виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику послуги з технічного обслуговування та/або ремонту автомобільного транспортного засобу чи його складових частин, у тому числі з використанням матеріалів (запасних частин) як Замовника, так і спеціально замовлених виконавцем. В свою чергу, замовник бере на себе зобов'язання прийняти та оплатити ці послуги, а також вартість використаних матеріалів (запасних частин) Виконавця в розмірі, строки та в порядку, що передбачені умовами цього Договору.

У п.п. 2 даного Договору вказано, що крім вартості послуг, зазначених у п. 2,1 цього Договору, Замовник оплачує Виконавцю вартість матеріалів (запасних частин) Виконавця, яка вказується у наряді-замовленні.

Такі положення договору відповідають приписам Цивільного кодексу України стосовно договору підряду. Так, статтею 839 ЦК України визначено, що підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. Окрім того, в силу частини 3 статті 843 ЦК України ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Виокремлення матеріалів з податкових накладних виписаних на послуги, в рамках надання яких такі матеріали використовувались, не передбачено жодною нормою Податкового кодексу України.

При цьому, посилання представників відповідача на необхідність проведення умовного продажу також не знаходить свого підтвердження з огляду на п. 198.5 ПКУ.

Податкові зобов'язання нараховують, якщо товари послуги необоротні активи призначені для використання/починають використовуватися у неоподатковуваній діяльності (в необ'єктних операціях (згідно зі ст. 196, крім випадків реорганізації з п.п. 196.1.7 ПКУ; в операціях з місцем постачання за межами України; у пільгових операціях (звільнених від ПДВ згідно зі ст. 197, підрозд. 2 розд. ХХ ПКУ, міжнародних договорах, крім операцій, передбачених п.п. 197.1.28 ПКУ (при регулюванні цін) і п. 197.11 ПКУ (міжнародна технічна і гуманітарна допомога)) або у негосподарській діяльності (у межах балансу для невиробничого використання; в операціях, що не є господарською діяльністю).

Отже, у випадку, навколо якого склались спірні правовідносини умовний продаж не застосовується.

Також позивач обґрунтовано стверджує про відсутність у податкового органу підстав для донарахування ПДВ за грудень 2016 року, оскільки додаток №2 до акту перевірки свідчить про те, що до нього внесено ПН за весь рік, не виділяючи у окремі звітні періоди, відповідно донарахування сум ПДВ саме за грудень 2016 року нічим не обґрунтовано.

Разом з тим, суд вважає необґрунтованою вимогу позивача в частині скасування рішення про донарахування сум ПДВ в повному обсязі, оскільки в частині 3444 грн. таке рішення є законним та обґрунтованим.

Так, позивачем до складу податкового кредиту включено за грудень 2016 року ПН №№20, 22, 19, 21 датовані 27.12.2016 року. Однак реєстрацію такі ПН пройшли лише 18.01.2017 року, відповідно, не могли бути включені до податкового кредиту за період грудня 2016 року.

Згідно пункту 201.10 статті 201 ПК України, реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України, суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Тобто позивачем в порушення норм ПК України завищено обсяг податкового кредиту на суму 3444 грн. за період грудня 2016 року.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що під час розгляду справи в судовому засіданні було встановлено, що рішення про застосування штрафних санкцій №0006141306 від 27.03.2017 року було скасовано рішенням Державної фіскальної служби України №5967/п/99-99-11-02-02-25 від 28.04.2017 року про результати розгляду скарги. Також, вищезазначене підтвердили представники Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області та не заперечувалось позивачем та його представником.

А тому, враховуючи вищезазначене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку про відмову у задоволені позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій №0006141306 від 27.03.2017 року, оскільки вказане рішення скасовано Державної фіскальної служби України .

В силу пункту 3 частини 1 статті 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

З огляду на викладене, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 3 ч. 1 ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, вирішив скасувати її та прийняти нову постанову, з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень скасувати в частині визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій №0006141306 від 27.03.2017 року.

В задоволені позовних вимог в цій частині відмовити.

В решті постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 10 листопада 2017 року.