Ухвала суду № 70161948, 08.11.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Обрізка І.М., Сеника Р.П.,

з участю секретаря судових засідань Гелецького П.В.,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідачів Дулебко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року у справі за його позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, Державної судової адміністрації України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Державна казначейська служба України про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому після уточнення своїх вимог просив визнати протиправною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області (далі - ТУ ДСА) щодо проведення нарахування та виплати йому вихідної допомоги при звільненні з посади судді та зобов'язати цього відповідача провести нарахування та виплату вихідної допомоги у відповідності до положень ч. 3 ст. 43 Закону України № 2862-XII від 15 грудня 1992 року із змінами від 24 лютого 1994 року, внесеними Законом № 4015-12, у розмірі 36 заробітних плат за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді без стягнення податку із нарахованої та виплаченої суми вихідної допомоги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року у справі № 813/541/17 у задоволенні позову було відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_4 просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про задоволення його позову у повному обсязі. У обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд першої інстанції помилково ототожнив поняття виходу судді у відставку з поняттям права на вихідну допомогу в зв'язку з виходом у відставку.

Вважає, що його перебування на посаді судді та продовження роботи під час дії нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-УІ від 7 липня 2010 року не позбавляє, зокрема, гарантії виходу у відставку, отримання довічного грошового утримання та отримання вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, визначеної державою у Законі № 2863-ХІІ від 15 грудня 1992 року із відповідними змінами, оскільки таке право у нього виникло з 23 травня 2005 року, а визначення часу реалізації такого права не може обмежуватись.

Вважає, що має право на отримання вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою на підставі прямих норм Конституції України, оскільки установлення менш сприятливих умов надання гарантій матеріального та соціального забезпечення суддям, що призначені (обрані) на посаду раніше введеного в дію нового правового регулювання, порівняно з тими умовами, що були законодавчо передбачені при призначенні (обранні) їх на посаду, за своїм значенням у системі правового регулювання означає зниження рівня незалежності суддів, що є недопустимим у силу положень ч. 3 ст. 22, ч. ч. 1, 2 та 7 ст. 126 Конституції України та підтверджено практикою Конституційного Суду України.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у апеляційній скарзі. Просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_4 у повному обсязі.

Представник відповідачів у ході апеляційного розгляду заперечила обгрунтованфість доводів апелянта. Просила залишити постанову суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник третьої особи на виклик апеляційного суду не прибув, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що 6 травня 1995 року згідно з рішенням Львівської обласної ради ОСОБА_4 був обраний суддею Мостиського районного суду Львівської області. Постановою Верховної Ради України №1779-111 від 1 червня 2000 року ОСОБА_4 обрано суддею Мостиського районного суду Львівської області безстроково.

Постановою Верховної Ради України № 1515-VІІІ від 8 вересня 2016 року «Про звільнення суддів» ОСОБА_4 звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

Станом на час прийняття рішення про звільнення ОСОБА_4 виплата вихідної допомоги не передбачалась чинним законодавством України. Тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Зазначені висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, позивач 6 травня 1995 року рішенням Львівської обласної ради був обраний суддею Мостиського районного суду Львівської області та постановою Верховної Ради України № 1515-VІІІ від 8 вересня 2016 року «Про звільнення суддів» звільнений з посади судді вказаного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України.

При звільненні з посади судді ОСОБА_4. вихідну допомогу позивачу нараховано та виплачено не було.

12 грудня 2016 року позивач звернувся із заявами на ім'я начальника ТУ ДСА та голови ДСА про виплату йому вихідної допомоги у розмірі, визначеному ст. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року.

10 січня 2017 року ОСОБА_4 отримав відповідь від ДСА за № С1541-16-1703/16 від 29 грудня 2016 року, у якій зазначалось про відсутність правових підстав для нарахування та виплати йому спірної вихідної допомоги.

13 січня 2017 року позивач отримав аналогічну відповідь ТУ ДСА № 04-2762/16 від 27 грудня 2016 року, відповідно до якої йому відмовлено у нарахуванні і виплаті вихідної допомоги з тих же підстав.

При цьому ч. 1 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ було передбачено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.

Положеннями ч. 3 цієї ж статті встановлювалось, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Вказаний Закон втратив чинність 1 січня 2012 року згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453-VI.

Приписами ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02 грудня 2010 року № 2756-VI положення ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ було викладено у новій редакції, відповідно до якої судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Однак, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ виключено. При цьому суд апеляційної інстанції вважає, що посилання апелянта на те, що вказана норма діяла лише до 31 грудня 2014 року не ґрунтуються на його приписах і є безпідставними.

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII Закон України «Про судоустрій і статус суддів» було викладено у новій редакції, проте, розділом Х, який регулював статус судді у відставці, не було передбачено виплату суддям, які вийшли у відставку вихідної допомоги.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, згідно із ч. 1 ст. 143 якого судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

З огляду на викладене апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що на день звільнення позивача з посади судді Мостиського районного суду Львівської області постановою Верховної Ради України № 1515-VІІІ від 8 вересня 2016 року «Про звільнення суддів» чинна редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не містила правових норм, які б передбачали виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, та розмір такої допомоги.

При цьому суд апеляційної інстанції на підставі аналізу наведених вище правових норм акцентує увагу на тому, що Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ та Закони України «Про судоустрій і статус суддів» у всіх зазначених редакціях пов'язували право на отримання вихідної допомоги саме із виходом судді у відставку, а не із набуттям суддею права на таку. Тому покликання ОСОБА_4 на те, що право на спірну допомогу він набув ще з 23 травня 2005 року є безпідставними.

Одночасно апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України 8 вересня 2016 року постанови № 1515-VІІІ «Про звільнення суддів».

Окрім того, суд першої інстанції обґрунтовано врахував висновки, зроблені Конституційним Судом України у рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 щодо правової природи вихідної допомоги судді, відповідно до яких вона є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку та не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2017 року у справі № 813/541/17 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді І.М.Обрізко

Р.П.Сеник

Ухвала у повному обсязі складена 9 листопада 2017 року.