Постанова № 70160596, 02.11.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

02 листопада 2017 р. № 820/3787/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Дирявої К.І.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби в Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- стягнути з Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби в Харківській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 79391,47 грн.;

- стягнути з Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби в Харківській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 22.09.2016 року була звільнена з посади першого заступника Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2017 року у справі №820/6198/16 стягнуто з Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Харківській області на користь ОСОБА_1 нараховану суму грошових коштів при звільненні в розмірі 24914,39 грн. Однак в порушення ст. 116, 117 Кодексу законів про працю у день звільнення повний розрахунок належних позивачу виплат Слобожанською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління державної фіскальної служби в Харківській області здійснений не був. У звязку з зазначеними обставинами позивач просить суд стягнути на його користь суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням індексу споживчих цін в розмірі 79391,47 грн., а також моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн.

Представник відповідача у наданих до суду письмових запереченнях проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позивачем не вірно здійснено розрахунок належних їй сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач в судове засідання прибула, позовні вимоги підтримала. При цьому, позивачем в ході судового розгляду справи було уточнено позовні вимоги та зазначено, що наданий представником відповідача розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є вірним. У звязку з зазначеним позивач просила суд стягнути з Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби в Харківській області на її користь суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі обчисленому відповідачем та наданому до суду.

Представник відповідача в судове засідання прибув, проти заявленого позову заперечував з підстав викладених у письмових запереченнях проти позову.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 в період з 07.07.2013 року по 22.09.2016 року працювала на посаді першого заступника Богодухівської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області. Богодухівську ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області, в подальшому, в результаті реорганізації було приєднано до Слобожанської ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області.

Наказом від 22.09.2016 року №3219-0 позивача було звільнено з займаної посади на підставі п. 1 ст.40 КЗпП України.

Під час судового розгляду справи позивачем у наданих поясненнях зазначено, що в супереч приписам ст. 116, 117 Кодексу законів про працю у день її звільнення відповідачем не було проведено повний розрахунок належних їй виплат.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2017 року у справі №820/6198/16 адміністративний позов ОСОБА_1 до Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення суми задоволено в повному обсязі. Зобов'язано Слобожанську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС в Харківській області надати ОСОБА_1 довідку про нараховані суми, належні для виплати при звільненні. Стягнуто з Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Харківській області на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, код НОМЕР_1, поштовий індекс 62103, Харківська область, м. Богодухів, пров. Український, 4) нараховану суму грошових коштів при звільненні в розмірі 24914,39 грн. (двадцять чотири тисячі дев'ятсот чотирнадцять тисяч 39 копійок). Встановлено судовий контроль за виконанням Слобожанською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС в Харківській області постанови Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2017 по адміністративній справі № 820/6198/16. Зобов'язано Слобожанську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС в Харківській області надати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2017 по адміністративній справі № 820/6198/16 протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з дня набрання законної сили постановою суду.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017 року апеляційну скаргу Слобожанської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2017р. по справі № 820/6198/16 залишено без змін.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З аналізу вищевказаної норми слід дійти висновку, що обставини встановлені судом в рамках розгляду адміністративної справи №820/6198/16 не підлягають доказуванню.

Судом першої інстанції в рамках розгляду справи №820/6198/16 було встановлено, що Слобожанською ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області на час розгляду справи позивачеві не виплачено нараховані грошові кошти при звільненні в розмірі 24914,39 грн., що підтверджувалось довідкою ГУ ДФС у Харківській області від 02.03.2017 №87/20-40-05-29.

Судом з матеріалів справи встановлено, що фактично з податкової інспекції на користь позивача було стягнуто належні їй кошти в розмірі 24914,39 грн 01.08.2017 року, на підтвердження чого позивачем до матеріалів справи надано виписку по картковому рахунку (а.с. 19).

Отже, суд зазначає, що днем фактичного розрахунку з позивачем є 01.08.2017 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 КЗпП України вказаний Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 2-1 КЗпП України визначено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Згідно з приписами частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з приписами статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах від 15.09.2015 по справі №21-1765а15, від 29.01.2014 по справі №6-144ц13, в ухвалі Вищого адміністративного суду від 30.10.2014 у справі №К/800/22526/14.

Згідно пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, повинен навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Пунктом 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зазначено, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми виплат за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Згідно з п. 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Згідно розрахунку суми середнього заробітку середньоденна заробітна плата позивача становить 287,92 грн (заробітна плата за липень 2016 року 5925,87 грн + заробітна плата за серпень 2016 5878,75 грн / на 41 робочий день = 287,92 грн), що вбачається з наданих відповідачем для долучення до матеріалів справи службових записок від 06.10.2017 №34/20-11-05 та від 31.10.2017 №35/20-11-05.

Таким чином, оскільки позивача звільнено наказом від 22.09.2016 року №3219-0, а виплата належних їй коштів в розмірі 24914,39 грн. була зарахована на картковий рахунок позивача 01.08.2017 року, то час затримки виплати ОСОБА_1 складає 212 робочих днів (з 22.09.2016 року по 01.08.2017 року) та з урахуванням середньоденної заробітної плати позивача в розмірі 287,92 грн. нарахована сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 61039,04 грн. з відрахуванням обов'язкових платежів.

В той же час, відповідачем наведено також розрахунок суми заробітної плати з урахуванням індексу інфляції за відповідний період з урахуванням індексу інфляції у загальному розмірі 61865,66 грн. з відрахуванням обов'язкових платежів (а.с. 39).

При цьому, суд зазначає, що позивачем в адміністративному позові було з посиланням на п.4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21.02.2001 року №159, вказано, що при вирахуванні належної їй суми є необхідним врахування індексу споживчих цін.

Представником відповідача у наданих до суду письмових запереченнях проти позову вказано, що посилання позивача на необхідність застосування індексу споживчих цін до нарахованих сум заробітної плати є недоречним оскільки відповідно до п.3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21.02.2001 року №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, а поняття заробітної плати, яка не має разового характеру, і середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, який має разовий характер, не є тотожними, а отже під час його нарахування не підлягає врахуванню індекс інфляції.

Суд, з врахуванням вищевикладеного вважає за необхідне вказати, що відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 року, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з положеннями ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ від 19.10.2000 року, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 року затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ від 19.10.2000 року та Порядку № 159 підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: 1) пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); 2) соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); 3) стипендії; 4) заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до п. 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Суд також зазначає, що пунктом 3.9 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року №5, передбачено, що до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці віднесено суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, суд зазначає, що порядок проведення індексації грошових доходів населення врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин.

За правилами пункту 2 Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру.

Зокрема, індексації підлягає оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Оскільки, позивач, звернувшись до суду з даним позовом, просить суд стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то з врахуванням того, що спірна сума не належить до фонду оплати праці та носить разовий характер, за правилами пункту 2 Порядку індексації така сума індексації не підлягає.

З врахуванням вище викладеного суд приходить до висновку, що з метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах необхідним є стягнення з Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 61039,04 грн. з відрахуванням обов'язкових платежів.

Щодо позовних вимог про стягнення з Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби в Харківській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивачем під час розгляду справи не доведено, в чому безпосередньо полягає завдана їй моральна шкода, та з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби в Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління державної фіскальної служби в Харківській області про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Стягнути зі Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Садова, буд. 10, м. Дергачі, Дергачівський район, Харківська область, код ЄДРПОУ 39859941) на користь ОСОБА_1 (62103, пров. Український, 4, м. Богодухів, Харківська область, номер картки платника податків - НОМЕР_1) суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 61039 (шістдесят одна тисяча тридцять дев'ять) грн. 04 коп. з відрахуванням обов'язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 09 листопада 2017 року.

Суддя Мельников Р.В.