Рішення № 70158177, 08.11.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 22-7813 Головуючий у1-й інстанції - Грегуль О.В.

Унікальний № 754/8111/15-ц Доповідач - Пікуль А.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

8 листопада 2017 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого Пікуль А.А.

суддів Гаращенка Д.Р.

НевідомоїТ.О.

секретар Пузикова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Дуднік Марії Артурівни, яка дії в інтересах Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк", на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 19 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про визнання третейського застереження недійсним,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 19 листопада 2015 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк") про визнання третейського застереження недійсним.

Суд визнав недійсним третейське застереження, яке включене як п. 11.4. кредитного договору № 490053422 від 13.12.2007, укладеного між закритим акціонерним товариством "Альфа-Банк" і ОСОБА_5, з моменту укладення, а саме з 13.12.2007.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач через свого представника, Дуднік М.А., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову (а.с.104-107).

В суд апеляційної інстанції сторони та їх представники не з'явились чотири рази, про місце та час апеляційного розгляду повідомлені належним чином, про що свідчать завірені штемпелем поштового відділення та підписом начальника відділення зв'язку зворотні повідомлення про вручення судових повісток, а також довідки про отримання телефонограм ОСОБА_5 та його представником, ОСОБА_6 (а.с.195, 206-208). Суд ухвалив розглядати справу у їх відсутність, оскільки відповідно до положень ч.2 ст. 305 ЦПК неявка сторони, належним чином повідомленої про час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

При ухваленні рішення суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

Відповідно до п.11.4. укладеного між ЗАТ "Альфа-Банк" і позивачем кредитного договору № 490053422 від 13 грудня 2007 року судовий захист прав і законних інтересів, які мають сторони у зв'язку з цим договором, у тому числі розгляд та вирішення спорів, які виникають при виконанні або припиненні дії даного договору, включаючи спори про відшкодування завданих порушенням договору збитків і недійсність (неукладеність) договору, підлягають остаточному вирішенню у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Всеукраїнський фінансовий союз" у відповідності до його регламенту. Справа розглядається одним третейським суддею, який призначається головою Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Всеукраїнський фінансовий союз". Підписанням даного договору сторони надають свою згоду на такий порядок призначення третейського суду при кожному вирішенні спору, що може виникнути між ними у зв'язку з даним договором. Сторони домовилися, що якщо одна із сторін письмово не наполягає на іншому, то розгляд їхнього спору у Третейському суді буде проходити виключно на підставі наданих сторонами письмових матеріалів, без проведення усного слухання та виклику сторін.

Це третейське застереження щодо можливості розгляду спору між сторонами цього договору в Третейському суді виключно на підставі наданих сторонами письмових матеріалів, без проведення усного слухання та виклику сторін, суперечить вимогам ст.39 Закону України "Про третейські суди" від 11.05.2004 № 1701-IV.

Наведену обставину районний суд прийняв у якості підстави для задоволення позову про визнання зазначеного третейського застереження недійсним, відхиливши заяву відповідача про застосування позовної давності у спорі.

Справа вже була предметом апеляційного розгляду. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 9 лютого 2016 року апеляційна скарга відповідача була задоволена частково, суд скасував рішення Деснянського районного суду міста Києва від 19 листопада 2015 року та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову за спливом позовної давності (а.с.140-142).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 9 лютого 2016 року скасоване, справа передана до апеляційного суду на новий розгляд.

За правилом ч.4 ст.338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення судом касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Скасовуючи рішення Апеляційного суду м. Києва від 9 лютого 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що розглядаючи справу апеляційний суд не перевірив наступного.

Відповідно до змісту позовної заяви, як на підставу недійсності третейського застереження позивач посилався також на порушення вимог п.14 ч.1 ст.6 Закону України "Про третейські суди", яким встановлено заборону третейським судам здійснювати розгляд справ про захист прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Переглядаючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції апеляційний суд викладеного не врахував, не навів мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувались вимоги, та ухвалив рішення при неповно з'ясованих обставинах.

Крім того, дійшовши висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності, залишив поза увагою, що відповідно до п. 11.6 кредитного договору сторони, реалізуючи свої права, що встановлені ст. 259 ЦК України, домовились про те, що позовна давність за спорами, що випливають із даного договору, становить 50 років.

Цей висновок апеляційного суду є помилковим, оскільки сторони кредитного договору досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам ст.6 і ч.1 ст. 259 ЦК України.

Ураховуючи висновки і мотиви суду касаційної інстанції, які є обов'язковими, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до встановленого ст. 11 ЦПК принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином, суд не може встановлювати наявність чи відсутність порушення права без звернення особи, поданого відповідно до вимог процесуального закону.

При цьому, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

У даному конкретному випадку відповідно до змісту первинної позовної заяви ОСОБА_5 оспорював третейську угоду, викладену в п. 11.4 укладеного між сторонами кредитного договору (Частина №2), з підстав її укладення під впливом обману з боку відповідача, який, користуючись необізнаністю позивача в діючому на той час законодавстві, нав'язав ОСОБА_5 третейську угоду, ввівши в оману шляхом ненадання роз'яснень стосовно правових наслідків укладання третейської угоди та її правового змісту.

Позивач із посиланням на положення Закону України "Про захист прав споживачів" також зазначив, що третейська угода була укладена ним під впливом помилки через ненадання йому усієї необхідної інформації про наслідки підписання договорів із третейським застереженням.

Узагальнюючи заявлені ним підстави позову, ОСОБА_5 вказав, що умови судового захисту у третейському суді підписані ним помилково, є несправедливими, не відповідають його волевиявленню та такими, щодо яких сторонами не досягнуто згоди (позовна заява, а.с.1-5).

Згодом - 2 липня 2015 року, позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, у якій змінив підстави позову та вказав, що третейське застереження, яке включене як п. 11.4. Кредитного Договору №490053422 від 13 грудня 2007 року, встановлює обмеження особистого немайнового права ОСОБА_5 та є неправомірним і незаконним, таким, що суперечить Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Цивільному кодексу України та Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки розгляд справи без проведення усного слухання, як визначено третейською угодою, суперечить принципам організації та діяльності третейського суду, а саме ст. 39 Закону України "Про третейські суди".

Відповідно до статті 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 5 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. На час виникнення спірних правовідносин Закон не містив заборони на укладення третейської угоди.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 ЦПК України, стаття 12 ГПК України, стаття 6 Закону України "Про третейські суди"), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Крім того, згідно з роз'ясненнями, викладеними в абзаці 5 частини другої постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (стаття 17 ЦПК України) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом.

На час виникнення спірних правовідносин - 13 грудня 2007 року, Закон України "Про третейські суди" не містив заборони на укладення третейської угоди. Третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

За правилами ст. 39 Закону України "Про третейські суди" третейський розгляд здійснюється у засіданні третейського суду за участю сторін або їх представників, якщо сторони не домовилися про інше щодо їхньої участі в засіданні.

У даному конкретному випадку сторони скористались встановленим ст. 627 ЦК України принципом свободи договору та встановленою ст. 39 Закону України "Про третейські суди" можливістю домовитися щодо їхньої участі у засіданні і визначили, що якщо одна із сторін письмово не наполягає на іншому, то розгляд їхнього спору в третейському суді буде проходити виключно на підставі наданих сторонами письмових матеріалів, без проведення усного слухання та виклику сторін.

Наведене положення третейської угоди жодним чином не суперечить правилам ч.1 ст. 39 Закону України "Про третейські суди". Крім того, за правилом ч.2 цієї статті третейський суд вправі визнати явку сторін у засідання обов'язковою.

З огляду на викладене, у суду немає підстав вважати, що третейське застереження, яке включене як п. 11.4. Кредитного Договору №490053422 від 13 грудня 2007 року, встановлює обмеження особистого немайнового права ОСОБА_5 та є неправомірним і незаконним, таким, що суперечить Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Цивільному кодексу України, Закону України "Про захист прав споживачів" та положенням ст. 39 Закону України "Про третейські суди".

Ураховуючи наведене у контексті положень ст. 309 ЦПК України апеляційний суд приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.303, 307-309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Дуднік Марії Артурівни, яка дії в інтересах Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк", задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 19 листопада 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя: А.А. Пікуль

Судді: Д.Р. Гаращенко

Т.О. Невідома