Ухвала суду № 70123912, 07.11.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4800/17 Справа № 209/2683/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 05

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, яка представляє свої інтереси та інтереси малолітньої доньки ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог ТОВ «Абонент ХХІ», відділ реєстрації місця проживання фізичних осіб адміністрації Дніпровського району Кам`янської міської ради, ТОВ «ЄРЦ КП», про втрату права користування житлом колишнього члена сімї власника житла та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог орган опіки та піклування адміністрації Дніпровського району Кам`янської міської ради, відділ реєстрації місця проживання фізичних осіб адміністрації Дніпровського району Кам`янської міської ради, про зобовязання не чинити перешкоди в користуванні жилим приміщенням та вселення, -

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з уточненим позовом до ОСОБА_2, яка також діє в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_4, про втрату права користування житлом колишнього члена сімї власника житла, мотивуючи тим, що в 1993 році за рішенням виконкому Заводського району м.Дніпродзержинська її сім'ї у складі її, її чоловіка ОСОБА_5, доньки ОСОБА_6 була виділена квартира АДРЕСА_1.

Вказувала, що її чоловік ОСОБА_5 та донька ОСОБА_6 померли, які у 1995 та 1997 роках були зняті з реєстрації у спірній квартирі, а онук ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, який також був зареєстрований в цій квартирі, знятий з реєстрації в 1997 році. На даний час вона є єдиним власником даної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло.

Зазначала, що ОСОБА_2 є її онукою. В 2008 році її донька, ОСОБА_8, попросила зареєструвати онуку в спірній квартирі з метою проживання у ній після її смерті, та вказала, що до того часу вона буде продовжувати проживати за місцем свого постійного проживання у ІНФОРМАЦІЯ_2, де вона була зареєстрована.

Посилаючись на те, що в квартирі без її дозволу в серпні 2012 року була зареєстрована донька її онуки - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, а протягом всього часу своєї реєстрації у спірній квартирі відповідачка з її малолітньою донькою ніколи не проживала, проживаючи за місцем своєї попередньої реєстрації, ніколи не намагалась вселитися в її квартиру, а вона не перешкоджала проживати в квартирі, проте ОСОБА_2, формально член її сім'ї, разом зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_4 відсутні без поважних причин у її власній квартирі на протязі 7 років, а тому просила суд ухвалити рішення, яким визнати ОСОБА_2 та її малолітню доньку ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житлом у квартирі АДРЕСА_2 та зняти їх з реєстрації.

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про зобов'язання не чинити перешкоди в користуванні жилим приміщенням та вселення, мотивуючи тим, що спірна квартира на праві власності дійсно належить її бабусі ОСОБА_3

Зазначала, що вона була зареєстрована в квартирі з 2008 року.

Вказувала, що в 2012 році у квартирі була зареєстрована її малолітня донька ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Посилаючись на те, що в травні 2012 року, після сварки з бабусею, остання почала перешкоджати їй та її дитині проживати в квартирі, змінила замки, в квартиру не пускає, в той час коли в квартирі залишилися її речі та побутова техніка, а в неї та її доньки немає іншого житла, просить ухвалити рішення, яким зобовязати ОСОБА_3 не чинити перешкоди їй та її дитині в користуванні квартирою та вселити їх в спірну квартиру.

Дана справа неодноразово розглядалась судами, останнім рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 залишені без задоволення. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення, яким її зустрічні позовні вимоги задовольнити повністю, а в задоволенні первісного позову відмовити, зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 02 грудня 1993 року виконавчий комітет Заводської ради народних депутатів м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області видав на імя ОСОБА_3 ордер на житлове приміщення за №832 на родину з 3 чоловік на право зайняття 2-кімнатної квартири №122 по вул.Інтернаціоналістів (вул.Воїнів Афганців) в будинку №14 у м.Дніпродзержинську (Кам`янське) (том 1 а.с.7).

ОСОБА_5, чоловік позивача, помер 15 липня 2002 року (том 1 а.с.16).

ОСОБА_6, дочка позивача, померла 30 жовтня 2008 року (том 1 а.с.17).

Право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації за реєстровим номером №22158 кн.152, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим Фондом комунальної власності м.Дніпродзержинська 20 березня 2001 року (том 1 а.с.9).

У квартирі, крім власника ОСОБА_3, зареєстрована онука позивача ОСОБА_2 з 11 квітня 2008 року, та правнучка позивача ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 02 серпня 2012 року.

ОСОБА_2 зі своєю малолітньою донькою з моменту реєстрації їх в спірній квартирі не проживали без поважних причин, оскільки ОСОБА_2 на час реєстрації в 2008 році до 2011 року проживала разом з батьками в їх квартирі за адресою - м.Дніпродзержинськ проспект Перемоги,37-43.

Потім проживала разом зі своїм чоловіком ОСОБА_10, до розлучення в 2013 році, або в квартирі його матері, або в орендованій квартирі.

Після розлучення ОСОБА_2 з дитиною знову почала проживати в квартирі своїх батьків, де проживає до теперішнього часу.

Вселитися до спірної квартири ОСОБА_2 з 2008 року до 22 листопада 2015 року не намагалася, перешкоди в проживанні їй не чинилися.

Звертатися до правоохоронних органів з приводу чинимих їй перешкод ОСОБА_2 почала після винесення Дніпровським районним судом м.Дніпродзержинська 22 вересня 2015 року та залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2015 року рішення по даній справі про визнання її та її дитини такими, що втратили право користування квартирою та їх виписки з неї.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2016 року рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська 22 вересня 2015 року та ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 грудня 2015 року були скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Задовольняючи первісні позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності, прийшов до висновку про порушення права власника спірної квартири та вважав за можливе захистити це право, та у звязку з цим прийшов до висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Статтею 47 Конституції України та статтею 9 ЖК Української РСР гарантовано право громадянина на житло.

Враховуючи положення ст.405 ЦК України та роз'яснення п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (із подальшими змінами та доповненнями) від 12 квітня 1985 року №2 зазначені вище обставини, якими відповідач обґрунтовує поважність свого непроживання у спірному будинку, мають бути належним чином перевірені та оцінені судом, що є складовою вимогоюч.1 ст.6 Конвенції про захистправ людини і основоположних свобод(Рим, 04.XI.50).

Згідно із ч.2 ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У п.п.10,11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (із подальшими змінами та доповненнями) від 12 квітня 1985 року №2 роз'яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України члени сім'ї власникажилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Виходячи з наведеного, при доведеності непроживання без поважних причин відповідача більше року у будинку він може бути визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

За правилами ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст.321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому, згідно вимог ст.391 ЦК України власникмайна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Права власника житлового будинку, квартири, визначеніст.383 ЦК України та ст.150 ЖК Української РСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сімї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно з ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що незаборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Наразі єдиним власником спірної квартири є позивач ОСОБА_3, що повністю підтверджується матеріалами справи.

Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.10 ЦПК України.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Положення ст.11 ЦК України визначають, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Нормами ст.58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст.27,46 ЦПК України).

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1 ст.179 ЦПК України).

Позивач ОСОБА_3 належними та допустимими доказами довела факт відсутності понад встановлені законодавством терміни у спірній квартирі ОСОБА_2 разом з її малолітньою донькою ОСОБА_4

Доводи апеляційної скарги даного факту не спростовують, натомість ОСОБА_2 в апеляційній скарзі сама зазначає, що фактично не проживала у квартирі з 2012 року.

До посилань апеляційної скарги стосовно того, що протягом усього часу вона намагалась вселитись у спірну квартиру та вирішити питання з ОСОБА_3, яка є її бабусею, мирним шляхом колегія суддів відноситься критично та вважає цілком недоведеними.

До правоохоронних органів ОСОБА_2 зверталась вже після звернення ОСОБА_11 до суду з вказаним позовом та ухвалення рішення про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Крім того, рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержиснька Дніпропетровської області від 24 березня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_10 про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_2 про визначення способу участі батька у вихованні неповнолітньої дитини, місця та часу їхнього спілкування, яке набрало законної сили, було встановлено, що ОСОБА_2 з жовтня 2013 року проживала у своїх батьків.

Цим же рішенням визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 за місцем проживання її матері ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_3.

Також з висновку в.о.ДІМ Дніпровського РВ Дніпродзержинського МУ УМВД України у Дніпропетровській області від 26 листопада 2013 року вбачається, що відповідач ОСОБА_2, звертаючись до правоохоронних органів з заявою, місцем свого проживання зазначила проспект Перемоги,37-43 м.Дніпродзержинська.

Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими та не свідчать про незаконність та неправильність рішення суду.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з'ясувавши в достатньо повному обємі права та обовязки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Оскільки рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального й процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

ОСОБА_12