Ухвала суду № 70114290, 08.11.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Оксюта Т.Г. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2017 року Справа № 760/3727/17

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Безименної Н.В., Карпушової О.В.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Національної гвардії України на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 01 вересня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Національної гвардії України про визнання бездіяльності неправомірною, зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

- визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо не призначення позивачу одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності 2-ї групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язав військової служби, відповідно до постанови КМУ від 25.12.2013 р. № 975 та ст.ст. 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу одноразову грошову допомогу у разі встановлення інвалідності 2-ї групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язав військової служби, відповідно до постанови КМУ від 25.12.2013 р. № 975 та ст.ст. 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності;

- стягнути з відповідача на користь позивача одноразову грошову допомогу у разі встановлення інвалідності 2-ї групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язав військової служби, відповідно до постанови КМУ від 25.12.2013 р. № 975 та ст.ст. 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, в сумі 824362,00 грн.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 01 вересня 2017 року адміністративний позов було задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності 2-ї групи внаслідок травми (контузії), отриманої ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови КМУ від 25.12.2013 р. № 975 та зобов'язано відповідача прийняти рішення за результатами розгляду питання про призначення позивачу вказаної допомоги, з урахуванням висновків суду.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головне управління Національної гвардії України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, так як, на його думку, оскаржувана постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

У судове засідання 01.11.2017 р. сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст.12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач у період з 17.10.1989 р. по 14.12.1991 р. проходив військову службу у складі внутрішніх військ МВС СРСР та приймав участь у бойових діях (Закавказзя), зокрема з 05.12.1989 р. по 14.12.1991 р. - у складі військової частини 3656.

28.01.2011 р. Дарницьким РВК м. Києва позивачу було видано посвідчення серії НОМЕР_1 ветерана війни - учасника бойових дій.

Центральною військово-лікарською комісією по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв підтверджено, що отримана позивачем травма, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби (протокол від 13.11.2014 р. № 3539).

08.12.2015 р. УПСЗН Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації позивачу будо видано посвідчення серії НОМЕР_2 інваліда 2-ї групи, який має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

08.12.2015 р. згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0444193 позивачу встановлено другу групу інвалідності від травми, контузії, захворювання, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби.

Листом Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.10.2015 р. № 248/3/6/3030 за результатами розгляду документів позивача для виплати одноразової грошової допомоги відповідно до постанови КМУ від 25.12.2013 р. № 975, позивача було повідомлено, що надіслані ним документи підтверджують проходження військової служби та звільнення з внутрішніх військ МВС СРСР, у зв'язку з чим здійснення відповідний виплат має проводитися МВС або Національною гвардією України.

01.10.2016 р. позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив прийняти рішення щодо нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, передбаченого законом для працездатних осіб на день встановлення позивачу 2-ї групи інвалідності.

Листом Головного управління Національної гвардії України від 28.11.2016 р. № 27/33/4-С-1119 позивача було повідомлено про відмову в задоволенні його вимог через наявність розбіжностей в поданих ним документах, подання не всіх документів, а також у зв'язку з тим, що він не проходив військову службу у внутрішніх військах МВС України, та за відсутності правових підстав.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення йому одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності 2-ї групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язав військової служби, відповідно до постанови КМУ від 25.12.2013 р. № 975 та ст.ст. 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колгеія встановила, що задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на призначення та отримання вищезазначеної допомоги і відмова відповідача у задоволенні його вимог є протиправною.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ), «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04.07.2012 р. № 5040-VI (далі - Закон № 5040-VI), «Про Національну гвардію України» від 01.01.2017 р. № 876-VII (далі - Закон № 876-VII), постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - Порядок № 975), постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393 «Про затвердження Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що він поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.

Згідно з пп. 4 п. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Підпунктом «б» частини 1 статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ у редакції Закону № 5040-VI передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи.

У п. 9 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Постанови № 975, яка набрала законної сили з 24.01.2014 р., встановлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 р. № 499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2007 р. № 284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 р. № 1331; допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з п. 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності ІI групи.

У п. 11 Порядку № 975 визначено, що вiйськовослужбовець, вiйськовозобов'язаний та резервiст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разi настання iнвалiдностi чи втрати працездатностi без встановлення йому iнвалiдностi, подає уповноваженому органу такi документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням iнвалiдностi чи часткової втрати працездатностi без встановлення iнвалiдностi; довiдку медико-соцiальної експертної комiсiї про встановлення групи iнвалiдностi або вiдсотка втрати працездатностi iз зазначенням причинного зв'язку iнвалiдностi чи втрати працездатностi.

До заяви додаються копiї: постанови вiдповiдної вiйськово-лiкарської комiсiї щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузiї, травми або калiцтва), захворювання; документа, що свiдчить про причини та обставини поранення (контузiї, травми або калiцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане iз вчиненням особою кримiнального чи адмiнiстративного правопорушення або не є наслiдком вчинення нею дiй у станi алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'янiння, або навмисного спричинення собi тiлесного ушкодження; сторiнок паспорта з даними про прiзвище, iм'я та по батьковi i мiсце реєстрацiї; документа, що засвiдчує реєстрацiю фiзичної особи у Державному реєстрi фiзичних осiб - платникiв податкiв, виданого органом доходiв i зборiв (для фiзичної особи, яка через свої релiгiйнi переконання вiдмовляється вiд прийняття реєстрацiйного номера облiкової картки платника податкiв, офiцiйно повiдомила про це вiдповiдний орган доходiв i зборiв та має вiдмiтку в паспортi громадянина України, - копiю сторiнки паспорта з такою вiдмiткою).

Згідно з п. 12, 13, 17 Постанови № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.

Відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України» та Акту проголошення незалежності України від 24.08.1991 р. № 1427-XII Україна була проголошена незалежною демократичною державою 24.08.1991 р.

Згідно зі ст.ст. 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, що набула чинності для України 14.02.1992 р., встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнилися з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права та пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей не допускаються. Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.

Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України «Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами-учасницями Cпівдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей» від 14.02.1992 р. ратифіковано Протокол до Угоди між державами-учасницями Cпівдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 р.

Відповідно до ст. 1 зазначеного Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Пунктом 1 Порядку № 393 передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» від 26.03.1992 р. № 2235-ХІІ, який втратив чинність 16.03.2014 р., держава забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовців внутрішніх військ і членам їх сімей відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Зазначений Закон № 2235-XII втратив чинність у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про Національну гвардію України» № 876-VII.

У ч. 1 ст. 1 Закону № 876-VII у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, було передбачено, що Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи МВС.

Підпунктами 1, 3 пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 876-VII встановлено, що Головний орган військового управління НГУ, органи військового управління оперативно-територіальних об'єднань НГУ, військові частини і підрозділи з охорони важливих державних об'єктів та спеціальних вантажів, військові частини з охорони та оборони важливих державних об'єктів, військові частини і підрозділи з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, військові частини з охорони громадського порядку, підрозділи (загони) спеціального призначення, військові частини оперативного призначення, авіаційні військові частини, вищі навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, установи та заклади НГУ є правонаступниками відповідних органів військового управління, військових частин і підрозділів вищих навчальних закладів, навчальних військових частин, органів і підрозділів забезпечення, установ внутрішніх військ МВС без переоформлення актів на право постійного користування земельними ділянками та свідоцтв про право власності на нерухоме майно; дія цього Закону в частині соціального і правового захисту військовослужбовців НГУ поширюється на осіб, звільнених з військової служби в запас або у відставку зі складу внутрішніх військ МВС, а також на членів сімей військовослужбовців внутрішніх військ МВС, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби до набрання чинності цим Законом.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що в питаннях соціального захисту військовослужбовці внутрішніх військ МВС СРСР прирівняні до військовослужбовців внутрішніх військ МВС України і вирішення питання щодо призначення таким особам одноразової грошової допомоги по інвалідності, що настала внаслідок захворювання (травми, контузії, поранення), пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, належить до компетенції органу влади, що здійснював розрахунок з особою під час її звільнення з військової служби.

При цьому, право особи на отримання одноразової грошової допомоги по інвалідності, що настала внаслідок захворювання (травми, контузії, поранення), пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, виникає з дня встановлення інвалідності, що визначається датою, вказаною в довідці МСЕК.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом України в постановах від 18.11.2014 р., від 21.04.2015 р., від 05.04.2016 р. у справах №№ 21-446а14, 21-183а13, 758/9241/13-а відповідно, висновки якого, згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень та мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів звертає увагу на те, що, як було правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач був звільнений з військової служби у внутрішніх військах МВС СРСР, а отже, вирішення питання щодо призначення йому одноразової грошової допомоги по інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, належить до компетенції Національної гвардії України.

Разом з тим, довідкою МСЕК від 08.12.2015 р. серії АВ № 0444193 підтверджено, що захворювання, через яке позивачу встановлено інвалідність ІІ-ї групи, настало внаслідок травми, контузії, захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.

При цьому, посвідченням від 28.01.2011 р. серії НОМЕР_1 підтверджується надання позивачу статусу ветерана війни - учасника бойових дій, посвідченням від 08.12.2015 р. серії НОМЕР_2 - інваліда 2-ї групи, який має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, а протоколом засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузії, травм, каліцтв від 13.11.2014 р. № 3539 - характер травми, також її зв'язок з виконанням обов'язків військової служби, довідкою Дарницького РВК у м. Києві Міністерства оборони України від 21.04.2016 р. № 69 - проходження позивачем військової служби у період з 17.10.1989 р. по 14.12.1991 р.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно протиправності дій відповідача щодо відмови позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ-ї групи внаслідок травми (контузії), отриманої ним під час виконання обов'язків військової служби, відповідно до Закону № 2011-ХІІ та Постанови № 975.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що з вищевикладених правових норм також вбачається, що вирішення питання про призначення особі вказаної грошової допомоги здійснюється шляхом прийняття уповноваженим суб'єктом влади відповідного рішення.

Однак, ані в суді першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження відповідачем не було доведено дотримання законодавчо визначеної процедури прийняття рішення з вказаного питання, а натомість з матеріалів справи вбачається, що позивача за результатами розгляду його заяви повідомлено листом-відповіддю без прийняття жодного рішення.

При цьому, в рішенні від 20.10.2011 р. у справі «Рисовський проти України», в Європейський Суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.

Враховуючи викладені обставини та докази у їх сукупності, відповідно до ст. 86 КАС України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_3 шляхом визнання протиправними вищевказаних дій відповідача та зобов'язання його прийняти рішення за результатами розгляду питання про призначення позивачу спірної допомоги, оскільки, у відповідності до вимог ст. 11 КАС України, саме такий спосіб захисту призведе до відновлення порушеного права позивача, є доцільним на стадії виниклих правовідносин і не буде втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта влади.

Водночас, апеляційний суд враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 р. у справі № 826/4418/14, в якій ВСУ зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, і у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.

Крім того, у висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, зазначено, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зокрема передбачає, що судове рішення повинно бути таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.

Доводи апелянта про те, що у довідці МСЕК та витягу з протоколу засідання ЦВЛК наявні розбіжності, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, як було встановлено вище, право особи на отримання одноразової грошової допомоги по інвалідності, що настала внаслідок захворювання (травми, контузії, поранення), пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, виникає саме на підставі довідки МСЕК, що відповідає правовій позиції ВСУ, викладеній у вказаних вище постановах.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що формулювання причин настання інвалідності, вказане в довідці МСЕК /Т.1 а.с.19/, на підставі якої позивач просив призначити йому відповідну грошову допомогу, та в протоколі ЦВЛК /Т.1 а.с.21/ не суперечать одне одному та відповідають ст.ст. 16, 16-2 Закону № 2011-ХІІ і Порядку № 975.

Доводи апелянта про те, що позивачем не надано копій документів, підтверджуючих причини і обставини поранення, колегія суддів вважає не обґрунтованими, оскільки правовою підставою для призначення особі одноразової грошової допомоги в порядку ст.ст. 16, 16-2 Закону № 2011-ХІІ та Порядком № 975 є відповідний висновок МСЕК, який подавався позивачем і є в матеріалах справи, а іншими документами, які зазначалися вище, встановлено, що травма позивача пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, встановлено обставини та період отримання її позивачем, внаслідок чого він отримав захворювання і йому було встановлено інвалідність.

Посилання апелянта на те, що позивач не був військовослужбовцем внутрішніх військ МВС України, а тому не має права на отримання спірної соціальної виплати, апеляційний суд вважає не обґрунтованими і безпідставними, оскільки у відповідності до викладених вище приписів законодавства у питаннях соціального захисту військовослужбовці внутрішніх військ МВС СРСР прирівняні до військовослужбовців внутрішніх військ МВС України, питання соціального забезпечення яких, зокрема належать до відання Національної гвардії України.

Твердження апелянта про те, що позивачу вперше інвалідність було встановлено у грудні 2014 року, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки й станом на вказану дату набула чинності Постанова № 975 та відповідна редакція ст. 16-2 Закону № 2011-ХІІ, якими регламентовано розмір одноразової грошової допомоги по інвалідності, що настала внаслідок захворювання (травми, контузії, поранення), пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, у 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, і саме за цими правовими нормами судом першої інстанції і було вирішено спір по суті.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає їх такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, не довів перед судом правомірності його дій щодо відмови позивачу у призначенні спірної соціальної виплати.

Враховуючи вищевикладені обставини та докази у їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, згідно з вимогами ст. 159 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга Головного управління Національної гвардії України підлягає залишенню без задоволення, а постанова Солом'янського районного суду м. Києва від 01 вересня 2017 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 41, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної гвардії України - залишити без задоволення, а постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 01 вересня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення виготовлено 08 листопада 2017 року.

Головуючий суддя:

Судді: